Як Мама Му вчилася пірнати

Казки Юйї Вісландер

Пасовище розташоване біля озера. Корови ходять туди пити воду.

Від берега озера відходять містки. Тут купаються діти.

Хлюп-хлюп-хлюп. Мама My стояла в озері і пила воду.

Хоп-хоп-хоп. А це прилетів Ворон.

– Вороне, привіт, – сказала Мама My. – Рада тебе бачити.

– Привіт, Мамо My, – квапливо відповів Ворон. — Я лише на хвилинку. У мене сьогодні багато справ.

Хлюп-хлюп-хлюп. Від голови Мами My на всі боки летіли бризки.

— Як ти бризкаєшся! – сказав Ворон.

— Корови завжди бризкаються, як п’ють, — сказала Мама My. — Хочеш попити води, Ворон?

Ф’юп-ф’юп. Ворон зробив кілька ковтків.

– У тебе не знайдеться рушника? — спитав він. — Краплі потрапили мені на шию. Я змок.

У воді біля містків грали діти.

– Як гарно, коли у воді грають діти, – сказала Мама My.

Ворон витирав дзьоб крилами.

— Дивись! – сказала Мама My. — Вони щось побудували з піску.

Ворон продовжував витиратися.

– Я змок, я змок, я змок!

— Та глянь ти, що вони зробили, — сказала Мама My. — Цілу селянську садибу з будинком та коровами!

Ворон навіть не повернув голови.

— А ліс та воронів вони теж зробили? — запитав він.

— Ні, але вони збудували місто з гаванню.

— А лісу там нема?

— Я думаю, що з піску дуже важко виліпити ліс, — сказала Мама My.

Ворон спохмурнів і струснув головою.

— Ну, одного ворона вони могли б зробити, в будь-якому випадку! – сказав він.

Декілька дітей вилізли на містки.

Хлюп! Один хлопчик стрибнув із містка.

— Дивись, Вороне! Він стрибнув! Як це гарно! – сказала Мама My.

Ворон обхопив себе крилами.

– Я змок, – сказав він.

– Ось цьому я хочу навчитися! – сказала Мама My.

Ворон продовжував розглядати себе.

– Я змок, я змок, я змок!

Голова хлопчика раптом зникла під водою. Хлюп!

Мама My більше не бачила хлопчика. Лише бульбашки на воді.

Хлюп! Над водою з’явилися ноги.

– Дивись, він висунув ноги! – сказала Мама My. – Як це гарно.

Хлопчик висунув голову і знову сховав її у воду. Буль!

Мама My знову бачила лише бульбашки на воді.

Буль! Над водою піднялися руки.

– Дивись, він висунув руки! – сказала Мама My. — Чого тільки не вигадають ці діти!

Хлопчик висунув голову і знову пірнув. Хлюп!

Перед Мамою My тільки бульбашки на хвилях гойдалися. Хлопчика не було.

Хлюп! Над водою з’явилися штанці.

– Му-у! Як гарно! Над водою тільки штанці, – сказала Мама My. — Я теж хочу так пограти, коли діти підуть додому!

– Я змок, – сказав Ворон.

Діти довго були у воді. Нарешті вони пішли додому.

— Діти пішли, Вороне, — сказала Мама My.

Ворон зморщився:

— Бракує тільки, щоб ти теж пірнула!

Мама My пройшлась піском, потім травою далеко-далеко від озера і приготувалася до розбігу.

– Ти готовий, Ворон? – крикнула Мама My і помахала хвостом.

— Змокнеш! – відповів Ворон.

— У цьому і все задоволення. Змокну, якщо буду купатися. Ра-аз! — гукнула вона і замахала хвостом.

— У тебе, корово, не всі вдома, — пробурмотів Ворон.

– Два-а! – крикнула Мама My, її хвіст тепер скрутився калачиком.

— Не зламалися б містки, — пробурмотів Ворон.

– Три! — прокричала Мама My і побігла по траві, по піску, потім по містках. Пролунав гуркіт, містки затріщали. Кінчик хвоста злетів угору.

– Еге-гей! – прокричала Мама My. – Дивись!

І одразу… хлюп!

Величезний стовп води піднявся вгору!

Ворон відстрибнув назад.

– Я змок, – повторював він. – Я змок, я змок, я змок!

Мама My була така щаслива, що не могла заспокоїтися.

— Дивись сюди, Вороне, — гукнула вона. — Дивись, зараз над водою будуть лише руки.

Вона пірнула.

Хлюп! Ворон не бачив у воді жодної корови. Тільки бульбашки та сплески хвиль.

Хлюп! Над водою з’явилися дві коров’ячі ноги.

— У неї немає рук, — пробурчав Ворон. — Треба сказати: передні ноги.

Хлюп! Над водою показалася Мама My. Вона була в захваті.

– Ну як? — запитала вона. – Гарно?

– Гарррно?? – пробурчав Ворон.

Мама My була мокра та дуже щаслива.

— А тепер дивись, як над водою стирчатимуть самі ноги, — сказала вона.

І знову пірнула.

Хлюп! І жодної корови. Тільки бульбашки та хвилі.

Хлюп! Виринули задні ноги. І не тільки.

— Нам тільки коров’ячого заду не вистачало! – пробурчав Ворон. — Ну, раптом нас зараз хтось побачить.

Хлюп! Мама My виринула. А тепер лише те місце, звідки росте хвіст!

– Дивись, Ворон, – сказала Мама My. – Не смій заплющувати очі! – Вона знову пірнула.

Хлюп! На воді бульбашки та хвилі. Жодної корови.

Хлюп! Над водою з’явився хвіст і все, що належиться.

— Вщипніть мене за пір’їнки! – сказав Ворон. — Коров’ячий зад над водою. Ну, хоч би хвостом не розмахувала!

Хлюп! Мама My виринула. Вона була дуже щасливою!

– Гарно? — запитала вона.

Ворон пробурчав під ніс:

— Хіба це корова?

— А тепер… Му-у. Тепер пірнатимемо разом, Вороне!

– Разом?! – закричав Ворон.

– Так, разом, – сказала Мама My. — Ти вмієш пірнати?

— Я вмію літати, — сухо відповів Ворон.

– Це я знаю, – сказала Мама My. — Але я тебе запитала, чи вмієш ти пірнати.

— Е-е… — почав Ворон, — я не маю водолазного костюму.

— Водолазний костюм? – Запитала Мама My. – А він навіщо?

– Справжні водолази не пірнають без костюма, – сказав Ворон. – Спеціальний водолазний костюм. Віконце перед очима, щоб дивитися. І кишеньковий ліхтарик, щоб бачити все під водою. І мотузка, щоб витягнути.

— А навіщо цей костюм тому, хто стрибає у воду з містків? – сказала Мама My.

— А я без водолазного костюма не пірнатиму, — наполягав Ворон.

Мама My нахилила голову і лагідно подивилася на нього.

— Один разок, Ворон, — сказала вона.

Ворон злетів, почав розмахувати крилами та кричати.

– Ні ні і ще раз ні! – кричав він. – Я промокну! Я не хочу! Я не маю часу хлюпатися тут. Пора додому! Не знаю, чи прилечу завтра. Бувай!

Хоп-хоп-хоп!

І він полетів.

— Але, може, ми все-таки побавимося, повисовуємо з води то руки, то ноги, то спину, — сказала Мама My.

Але Ворон вже не чув, він був далеко у своєму Воронячому лісі.

Мама My пожувала траву.

— Що ж, бувай, Вороне, — сказала вона. – Полетів. А шкода. Чому це він завжди каже, що не має часу прилетіти завтра? Але завтра настає, і він все таки прилітає.

Вона пішла у бік телефонної будки.

— Треба зателефонувати до Ліни.

Дзинь!

– Алло, Мамо My, це ти? – Запитала Ліна.

– Привіт, Ліно, – сказала Мама My. — Я маю тобі дещо розповісти. Сьогодні мені було дуже весело. Знаєш, що я робила? Я пірнала! До гори ногами! Я плавала і хлюпалася і розмахувала хвостом.

— Невже? – Сказала Ліна – Значиться, ти заслужила диплом.

– Диплом? – Перепитала Мама My. — А це що таке?

— Диплом дають тим, хто вміє пірнати та плавати. Він називається “Золота рибка”.

– Золота рибка? – Запитала Мама My. – А в тебе він є?

– Так, є, – сказала Ліна.

– Як багато ти вмієш, Ліно, – сказала Мама My.

— Я щоп’ятниці плаваю в басейні, — сказала Ліна. – Ми можемо піти туди разом.

– В басейн? – запитала Мама My. – Це ще що таке?

— Це така хата, а в ній багато води. Там можна плавати, – сказала Ліна.

– Як чудово! – сказала Мама My. — З нетерпінням чекатиму на п’ятницю. Сподіваюся, що п’ятниця прийде швидко.

– П’ятниця якраз завтра, – сказала Ліна.

– Прекрасно! Побачимося завтра. Бувай, Ліно.

– Бувай, Мамо My.

Коли Мама My підійшла до пасовища, на огорожі сиділа якась пташка.

– Басейн у місті, – сказала Мама My пташці. — А я ще ніколи не була в місті.

Дуже хочеться подивитись на Сандвікен.

— Чірік-чик, чик— відповіла пташка.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

“Мама Му и ворон”

Джуджа Висландер

Видавництво: “Азбука”, 2008 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: