Як Мама Му впала з дерева

Небо ясне і синє, на ньому лише декілька маленьких білих хмаринок. Ворон літав над пасовиськом і пильно дивився вниз.

— Сьогодні я не маю часу довго бути в Мами Му. Я тільки привітаюсь і полечу собі далі.

Хоп-хоп хоп. Він літав над пасовиськом і видивлявся Маму Му.

— А де ж вона? Щось коричневе видно там, під високим деревом… Але це, звичайно, не вона. Тому що якщо це вона, то вона стоїть догори ногами.

Ворон тихо розсміявся. І раптом завмер у повітрі.

– Кар-р-р! Все ж таки це вона, — зітхнув він і приземлився біля Мами Му.

– Му-у! Привіт Ворон. Яке щастя, що ти прилетів! Я застрягла!

– Бачу. Причому застрягла догори ногами.

— Роги залізли в землю. Я не можу звільнитися, Вороне!

Ворон сидів поруч з Мамою Му і дивився на неї здивовано.

– Але чому?

— Тому що роги залізли в землю і застрягли.

Ворон зітхнув:

– Але як? Як це сталося? Як може корова опинитися в положенні догори ногами, у землі рогами?

– Розумієш, я висіла на гілці, зігнувши коліна.

— Зігнувши коліна? – тихо сказав Ворон.

– Му-у! На товстій нижній гілці.

— На товстій гілці, — луною озвався Ворон.

– І більше я нічим не трималася! Це було чудово, – сказала дуже задоволена Мама Му і помахала хвостом.

— Корови не можуть висіти на гілці, зігнувши коліна, Мамо Му!

– А я змогла. Хвилинку-другу. Але потім зірвалася. І опинилася тут. А роги встрягли в землю. Ніяк не вибратися. А мені час додому. Незабаром починається доїння. Підштовхни мене, Ворон.

– Кар-р-р! Мені! Підштовхнути! Тебе!!

— Ну, тоді витягни мене, Вороне. Треба ж якось вибиратися.

– Витягти! Корову! Нізащо! Краще я підштовхну тебе!

– От і чудово, Вороне!

Ворон сів Мамі Му на спину і почав штовхати. Вона замахала ногами.

Ворон пихкав і стогнав.

– Нічого не виходить. Краще потягну тебе за хвіст.

Ворон міцно вхопився за хвіст і потягнув.

– Ой-ой-ой, боляче! – Закричала Мама Му.

Ворон сів і почав дивитись на неї. Ноги стирчали вгору. Вим’я звисало. Ноги рухалися. Ворон зітхнув:

– Я спробую штовхати тебе в живіт. — Він уперся ногами і потягнув щосили.

– Фу! Пух! Пих! Гей! Ой!

Мама Му похитнулася.

— Так-так, виходить, Вороне! Натисни сильніше!

– Фу! Пих! А тепер ось тут!

– Ні, – закричала Мама Му. – Тут не можна!

— Ой, допоможіть, молоко ллється, — закричав Ворон. – Не бризкайся! Зупинися, Мамо Му. На мене ллється!

Почувся глухий удар. Мама Му стала на ноги і обтрусилася. Чубчик на чолі розтріпався, на роги поналипала земля.

– Дякую, Вороне. Ти справжній товариш!

Ворон, зіщулившись, сидів не землі. Уся його голова була в молоці.

— Мокрий товариш! – сказав він жалібно.

— Але ж це молоко, — ласкаво сказала Мама Му.

– Я весь білий! — Голосу Ворона майже не було чути. – Ніхто мене тепер не впізнає! Моя мама подумає, що я маленький лебідь. А я – білий ворон. Допоможіть!

Мама Му схилила голову і подивилась на Ворона. Потім нахилилася над ним і злизала з нього молоко.

– Все гаразд, Вороне. Ти знову став чорним!

Ворон заплющив очі і важко зітхнув. Потім застогнав:

– Е-ех! Молоко. З мене. Корова язиком злизала! І я весь мокрий. Від дзьоба до кінчика ніг! Мене треба сушити! Ой-йо-йой!

Мама Му взяла Ворона в оберемок і пішла до мотузки для білизни. Вона повісила його за чорний хвіст, а сама до стайні на дійку.

Коли вона повернулася, Ворон уже сидів на мотузці.

– Мені час додому!

— Хіба ти вже висох, Вороне? — привітно спитала Мама Му.

Ворон випростався. Потім відкашлявся.

— Я не можу залишатися тут жодної хвилини. Я хотів тільки попрощатися і відразу відлетіти. Що сталося? Я весь змок. І побілів. Мене облизала корова. Потім мене повісили на мотузку для білизни. Між шкарпеток, панчіх та штанів. Цього з мене вистачить! Бувай!

І Ворон одразу ж відлетів.

— Бувай, — сказала Мама Му. І почала знову лізти на дерево.

— І все-таки корови можуть висіти на гілці, зігнувши коліна, — сказала вона. — У всякому разі, деякий час.