ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Як пасує краватка, або чому не всі поросята брудні

Тетяна Стус (Щербаченко)

Літо вже добігало кінця.
На деревах та кущах дозрівало дедалі більше всілякої барвистої соковитої смакоти.
Діти дедалі частіше замислювалися про закінчення канікул.
Від землі пахло вже не росяною прохолодою, а солодкою сухістю.
Даринка стала майже дорослою порівняно з минулим літом. Вона вже роззнайомилася з  усіма сусідськими дітьми й знала багато чудових закутків навколо обійстя бабусі та дідуся.
На луках за селом уже вдруге скошували траву.
На вихідні в селі буяли весілля.
На городах копали картоплю.
— А ти знаєш, Дар, як називається відросла після скошування трава? — запитав Микита.
Вони ховалися від Ясі й Таї за згірком старого яру й знічев’я грали у незнайомі слова. Вигравав той, чиє слово не відгадували. Дара часто вигравала, але Микита був гідним конкурентом. Мало того, що він знав багато комп’ютерних слівець, так тут ще й цей його сільський колорит… Та звідки міська дівчинка може знати, що скошена трава має якусь окрему назву?!— Гаразд, Мик, цього разу виграв ти. То як же зветься та трава?

— Отава, — переможно вимовив Микита, смакуючи кожен звук.

— Цікаво. У Канаді є місто Оттава. Звідти часто приходять подарунки від моєї двоюрідної бабусі. Вона вже багато років там мешкає. Заміж вийшла…

— Та нічого дивного. Я  чув, що в  Канаді мешкає дуже багато українців. І місто це вони назвали своїм рідним словом, — Микита був старший за Дарцю на цілий рік, тому й знав більше.

— Ага! Ось і ви! Ми вас знайшли! — раптом почулося ззаду. Спершу Тая, а потім і Яся попадали поряд.

— А ви знаєте, де живе наша бабуся Галя? У…

Даринка не встигла договорити, як сестрички хором крикнули:

— … у скошеній траві! — і зареготали.

— Ви нас підслуховували! — вигукнула ображена Дарця.

— Та ні, просто нам у школі розповідали про Оттаву, — сказала Тая.

— Щоправда, — додала Ясочка, — мене трохи непокоять ті дві літери «т» в назві…

Того дня аж до самого заходу сонця Даринка ходила, про щось зосереджено міркуючи. Їй не хотілося цього визнавати, але… Вона була впевнена, що знає й уміє більше й краще за інших. А тут вони всі їй утерли носа. То ж як їх перемогти?!
Ховаючись від дідуся, Дарця затягла з собою в ліжко велетенську енциклопедію. Завбачливо прихопила ліхтарик.
А потім терпляче чекала, доки бабуся засне, а дідусь, поринаючи в сон, замовить пульту телека вимкнутися за п’ятнад цять хвилин.
Гортати під ковдрою велетенські сторінки було незручно. Та й очі злипалися. Як ніколи хотілося спати. Але жага перемоги підтримувала дівчинку.
І вона таки знайшла!..
Однак другого дня перемогти не вдалося. Микиту забрали допомагати копати картоплю. Сестрички поїхали з батьками до крамниць купували всякі шкільні речі.
Тимчасом від сусідів із самого ранку лунала музика. Там гуляли весілля. Бабуся й дідусь також мали піти привітати молодих.
Дарця ж вирішила не гаяти часу й виправити свою вчорашню помилку. Вирішила стати трохи «ближчою до народу». Тобто до всього того, що її оточувало в селі. Вона справді так мало брала участі в сільському житті!
У дівчинки миттєво народився чудовий план… догляду за сільськими свійськими тваринами. Тим паче, що в господарстві дідуся й бабусі саме з’явилася тваринка, невеличка і  нешкідлива. Маленька. Рожева. З  прозорими вушками.
З тоненькими ніжками. Лагідна… Паця.
Їй (чи йому?) навіть імені не встигли дати, тож Дарця вирішила назвати поросятко нейтральним іменем Жека. Адже Жека — це Женя. А Женею може бути й хлопчик, і дівчинка, і взагалі.
Отже, на сьогодні плани були скромні. Не можна ж одразу навантажувати тваринку великою кількістю уваги!
Дарця вирішила лагідно привчити Жеку до себе: скупати й трішки вигуляти. А вже завтра виховувати її по-справжньому.
Поросятко трішки було схоже на песика, тільки що голе, без хутра. Тож вирішила Дарця все правильно — і з купанням, і з прогулянкою. Слід було лише знайти, з чого зробити повідець, щоб воно не забігло кудись і не заблукало. І щоб усе виглядало поважно й інтелігентно.
От якраз пошук повідця і затягнувся. Зрештою Дарця нишком витягла із шафи барвисту дідусеву краватку. Дідусь давно вже не вдягався офіційно, тож не зверне уваги.
Потім Дарця наготувала купіль. Налила в старі но́чви літньої води й набовтала там своєї запашної піни з пахощами полуниць. (Між нами кажучи, її непокоїв запах у хліві, де тримали Жеку. Тож пінка мала тому дражливому аромату завадити).
О, добре, що Дарця не влаштувала купелі в хаті! Адже купати Жеку було важче, ніж вона собі думала. У мильній піні поросятко постійно вислизало з рук, ковзало, переверталося. Навколо літали бризки й бульбашки. А ще гірше, що воно почало верещати, чим поставило під сумнів Даринчині плани хоч наприкінці літа гармонійно влитися в сільське життя.
Поросятко сопіло й рохкало, а здалеку вже чувся голос дідуся:
— Ти ж моє маленьке! Їсти просиш? Зачекай ще трішки!
Зрештою купання завершилося. Дара так-сяк витерла Жеку рядни́нкою  й  стала припасовувати йому на шию краватку. Тобто повідець. Поросятко було вже знесилене боротьбою в пахучій піні. Воно покірно стояло, ледь похитуючись на тоненьких ніжках.
І ось Дарця вже веде Жеку за двір, на зелену травичку.

Для надійності другий, вузький кінець краватки вона міцно зав’язала на своїй долоні. Цей імпровізований повідець дуже личив Жеці. Дарця навіть замилувалася наслідками своєї роботи. Аж раптом поросятко ніби прокинулося, брикнуло ратичками, переможно хрюкнуло й чимдуж побігло вулицею.
Повідок натягнувся, і Дарця ледве встигала за Жекою: дівчинка непокоїлася, аби Жеці не надавило.

Зрештою дивна парочка добігла до жаданої мети. Цією метою, як виявилося, була невеличка калюжа, що лишилася після нещодавнього дощу. І  то була не просто калюжа, а  маленьке болітце з  багнюкою! Даринка власноруч, чи то пак — власноніж, перевіряла це минулого тижня, за що дідусь назвав її «брудною пацею».
— А що там того бруду? — спитала тоді його Дарця, дивлячись на шкарубкі сіро-бурі «панчішки», що вгризлися в шкіру ніг.
І ось тепер такі «панчішки» мали з’явитися у Жеки. Чи й цілий комбінезон, адже поросяче пузце діставало багна…
Дарця занепокоїлася. Поросятко затято стало посередині калюжі, як укопане. Дівчинка могла лише ходити навколо й умовляти:
— Жеко, ну, Жеко, вилазь із калюжі! Чуєш, я до тебе звертаюся! Я тобі цукерок винесу. Шоколадних. Тільки вилазь мерщій!
— Із ким ти там розмовляєш, Даринко? — почувся з-за дерев Микитин голос. — До тебе хтось приїхав і сів у калюжі?
І ось уже перед очима Микити, що саме проїздив на велосипеді, постала драматична картина.
— Я хотіла свинку пасти, а воно… — мало не плакала Дарця.
Микита ж ледве стримував регіт, взявшись руками за живіт.
— Так свиней же не пасуть!.. Зараз щось придумаємо, чекай…  — нарешті побачив він Дарчин розпач, відклав велик і став закочувати штани. — Зараз я його звідти витягну.
Щойно Микита став у  багно й  наблизився до Жеки, як звір із підстрибом чкурнув в інший бік. І так хутко, що Дарця не встигла зауважити: вже Микита замість Жеки розгублено стоїть посеред калюжі, весь у дрібних цятках багна та в «панчішках».
А  Жека біг… прямісінько у  відчинені ворота сусідів, прикрашені барвистими стрічками, повіт ряними кульками й квітами. Назустріч йому виходила тітка Свєта й дядько Вітя з весільним короваєм на вишитому рушничку, а позаду чулося безладне бібікання машин весільного кортежу, який віз молодих із церкви додому.
Навколо, даючи дорогу прибулим, стояли святково вбрані односельці.
Дарця почувала себе в пастці. Це був шах і мат у її боротьбі за рівноправність міста й  села. Порося, здається, також відчуло відповідальність миті. Воно різко загальмувало задніми ратичками, піднявши хмарку пилу посеред святкового натовпу.
Далі все відбувалося блискавично.
Шовкова краватка нарешті розплуталася на Дарчиній долоні. Поросятко ще не встигло як слід відчути себе вільним, аж звук автомобільного клаксона неабияк схарапудив його. Жека злякано підстрибнув і якимось дивом ускочив прямо до рук тітки Світлани. У пару зі святковим короваєм у руках дядька Віті…
Батьки з короваєм та брудною свинкою в краватці…
Ошелешені гості, які потроху оговтувалися й починали реготати… Розгублені наречені, які не знали, що їм спершу слід приймати — хліб-сіль чи свинку…
Ось що побачили дідусь Вася, бабуся Ніна та Микита, які нарешті наздогнали Дарцю з Жекою.
Наречена суворо зиркнула на нареченого й загрозливо прошипіла:
— То мені свекруха одразу свиню підклала?!
Дідусь суворо подивився на Дарцю і з докором пробубонів:
— Так ось куди поділася моя улюблена краватка, яку я хотів сьогодні вдягти на весілля?..
Бабуся весело глянула на Жеку, на всіх присутніх і урочисто мовила:
— Це, дорогі молодята, наш подарунок вам на весілля прийшов своїми ногами.
Так бабуся врятувала небезпечну ситуацію.
Подарунок, почуваючи себе в безпеці на руках у дядька Віті, переможно роззирався навкруги.
Увечері дідусь ще трохи бурчав на Дарцю:
— Паця ти, паця, онучко… Оце ти таке сьогодні начудила…
На це Даринка, що вже трохи оговталася від пригоди, відповідала:
— Дідусю! Еге ж, я паця. Гаразд. Але ж принаймні чиста!
Я не лізла сьогодні в багно…
Наступного дня Дарця сама пішла до Микити, аби вибачитися за вчорашнє. А також загадати йому слівце зі сподіванням перемогти:
— … місто й аеропорт у Франції, назване на честь видатного українця *1…
Микита сказав, що не знає. Та за мить мовив, усміхнувшись:
— А, знаєш, свинтуса твого молодята назвали Орликом.
За те, що так гарно літав…
Дарця чомусь почервоніла.

*1 Орлі́ — міжнародний аеропорт Парижа. Існує думка, що назва ця пов’язана з  іменем Григора Орлика (1702–1759). Він  — український політичний діяч, французький дипломат, генерал-поручик, польний маршал і граф Франції. Був власником колишнього передмістя столиці Франції, де через десятки років побудували летовище.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в  3, 4 класах”
Тетяна Стус (Щербаченко)
“Видавництво Старого Лева”
2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: