TOU

Як піймати хмару

Казки Сергія Козлова

Коли настала пора птахам летіти на південь і вже давно зів’яла трава й облетіли всі дерева, Їжачок сказав Ведмедикові:
— Скоро зима. Ходімо, наловимо наостанок для тебе рибки. Ти ж любиш рибку!

І вони взяли вудки й пішли до ріки.
На ріці було так тихо, так спокійно, що всі дерева прихилилися до неї сумними головами, а посередині повільно пливли хмари. Хмари були сірі, кошлаті, і Ведмедикові стало страшно.
«А якщо ми піймаємо хмару? — подумав він. — Що ми тоді з нею будемо робити?»
— Їжаче! — сказав Ведмедик. — Що ми будемо робити, якщо піймаємо хмару?
— Не піймаємо, — відповів Їжачок. — Хмари на сухий горох не ловляться! Ось якби ловили на кульбабу…
— А на кульбабу можна піймати хмару?
— Звичайно! — сказав Їжачок. — На кульбабу хмари тільки й ловляться!

Почало смеркти.
Вони сиділи на вузенькому березовому містку й дивились у воду. Ведмедик дивився на поплавок Їжачка, а Їжачок — на поплавок Ведмедика. Було тихо, і поплавки нерухомо відображалися у воді.
— Чому вона не клює? — запитав Ведмедик.
— Вона слухає наші розмови, — сказав Їжачок. — Риби під осінь дуже цікава!
— Тоді краще мовчати.
І вони ціла годину сиділи мовчачи.

Раптом поплавок Ведмедика затанцював і глибоко пірнув.
— Клює! — скрикнув Їжачок.
— Ой! — вигукнув Ведмедик. — Тягне!
— Тримай, тримай! — повторював Їжачок.
— Щось дуже важке, — прошепотів Ведмедик. — Торік тут потонула стара хмара. Може, це — вона?..
— Тримай, тримай! — знов і знов повторював Їжачок.

Але тут Ведмедикова вудка зігнулася дугою, тоді зі свистом розпрямилася — і високо в небо злетів величезний червоний місяць.
— Місяць! — в один голос видихнули Їжачок із Ведмедиком.
А місяць похитнувся й тихо поплив над рікою.
І тут пропав поплавок Їжачка.
— Тягни! — прошепотів Ведмедик.
Їжачок змахнув вудкою — і високо в небо, понад місяць, злетіла маленька зірка.
— Так… — прошепотів Їжачок, дістаючи дві нові горошини. — Тепер тільки б вистачило наживки!..
І вони, забувши про рибу, цілу ніч ловили зірки й закидали ними все небо.

А перед світанком, коли горох закінчився, Ведмедик дістав з води два жовтогарячих кленових листки.
— Що може бути краще, ніж ловити на кленовий листок! — сказав він.
І коли він вже майже задрімав, раптом хтось міцно схопився за гачок.
— Допоможи!.. — прошепотів Їжачкові Ведмедик.
І вони, втомлені, сонні, удвох ледве витягли з води сонечко.
Воно обтрусилося, пройшлося по вузенькому містку й покотилося в поле.
Навкруги було тихо, добре, і останні листи, як маленькі човники, повільно плили по ріці…

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Большая книга сказок”
Сергій Козлов
Переклад з російської – І. Андрусяка
Видавництво: “Махаон”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: