<

Як плакала хмарка

Казки Марії Солтис-Смирнової

Одного ранку небо було похмурим.
Коли сонечко прокинулось, воно сказало хмаркам:
— Люди цілу ніч були без сонячного світла і тепла, та ще йшов дощик. Їм треба зігрітися. Не могли б ви піти в інше місце?
Хмарки послухались сонечка і розійшлися, але маленька хмарка була така захоплена промовою сонечка, що не побачила, куди пішла її мама. Коли вона почала шукати маму, жодної хмарки вже не було видно на небі.
— Мамо, де ти?! — кликала хмарка.
Ніхто не озивався.
Хмарка похнюпилась, а тоді заплакала.
Внизу люди раділи, що йде сліпий дощик, адже він не надовго.
Сонечко спитало хмаринку:
— Чого ти плачеш, маленька?
— Я свою маму загубила, — відповіла та.
— Не турбуйся, вона скоро повернеться, а щоб ти не сумувала, поки її чекатимеш, ми подивимось на веселку.
Потім хмарці сонечко розповідало цікаві історії. Незабаром на небосхилі з’явилась велика хмара. Малеча кинулась назустріч.
— Як добре, що ти залишилась тут, а не пішла мене шукати, — сказала мама, — інакше я б не знала, де тебе шукати. Ти молодець.
І подякувавши сонечку, вони пішли додому.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.4 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар