TOU

Як прокидаються машини

Галина Вдовиченко

Машини сплять тихо – тихо. І прокидаються не одразу. Перш ніж почати рухатися, їм треба прогрітися, повуркотіти мотором хоча б кілька хвилин.

Синій жук – фольксваген так і зробив. Він перший прокинувся на стоянці під розлогою вербою при дорозі. Бачить – а довкола вже багато чого відбулося. Вже й сонечко з-за обрію випливло, вже й ранковий дощик понакрапав, вже й перші пташки заспівали, і автотраса ожила….

А це хто такі? Звідки вони тут узялися?

Велика срібна фура,  схожа на слона. Маленький чорний мотоцикл, що притулився до колеса фури. Старенький перехняблений автобус. Він фари забув вимкнути, вони ледве світяться у ранковому світлі.

Міцно жук – фольксваген заснув увечері, що навіть нічого не чув.

Завів він свій мотор, потягнувся: ї – ї – іїххх!!! Зробив: бр – р – р – р!!! Треба десь почистити радіатор. Он і калюжка з дощовою водою. З’їхав до неї, знайшов гілочку, схожу на щітку, встромив у радіатор: вжик – вжик – вжик! І тричі ретельно прополоскав решітку так, як люди з зубами роблять.

Повертається він бадьоренький, свіженький – а під вербою і далі сонне королівство. Тиша та спокій. Сплять собі усі далі. Лише мотоцикл вже іншим боком до колеса фури тулиться. А фольксвагену що до того? Нічого. Хоча…

Раптом цим трьом час їхати? Раптом вони можуть проспати?

Треба їх розбудути.

Підстрибнув синій жук – фольксваген, смикнув за гілку – і з верби на автостоянку зринув водоспад дощових крапель. Вмить усі прокинулися!

– Що?

– Де?

– Хто тут? – витріщаються.

– Пр – рокидайтесь, воркотнув до них жук – фольксваген. – Вже р-ранок. А у автобуса фари горять, акумулятор сідає…

– Ой, – налякався старенький автобус, – це я вночі прокидався, а вимкнути світло забув.

Перевірив акумулятор – ні, усе гаразд, не встиг акумулятор сісти.

– Дякую, – каже фольксвагену, – що вчасно розбудив.

Мотоцикл фару вбік скосив, повільно погляд вгору звів – закляк. Срібна гора над ним нависла! Не одразу згадав – це ж фура. Фу! Велика срібна фура. Він першою її вчора помітив з дороги, перш ніж з’їхати на ночівлю.

Фура на нього теж глянула, обережно колесом посунула від себе.

– У чому річ? – фуркнув мотоцикл і обтрусився від капель дощу. – Не подобаюсь?

– Та ні, – озвалася фура. – Боюсь роздушити…..

– Ага, – засоромився мотоцикл.

Не варто поспішати думати про когось погано.

Як він тоді загуркоче!

Заходився робити руханку. Колесами крутить, кермом вправо – вліво вивертає, на заднє колесо встає дибки, обертається довкола себе. Усі на нього дивляться, дивуються, розминають зчеплення, втулки, шарові опори та привідні ремені… І навіть пружини підвісок та гальмівні колодки. Добряче розігрілися. Від маленької зарядки – велика користь.

Мотоцикл пчихнув і завмер. Кінець ранковим вправам.

– Приємно познайомитися, – каже тоді фура, відхекуючись та оглядаючи усю компанію. – Я срібна фура, схожа на білого слона.

– Ми знаємо, знаємо, – озвалися решта.

– Звідки знаєте? – здивувалася фура.

– Та ж бачимо.

– Я – синій жук фольксваген, – каже фольксваген.

– Бачимо – бачимо, – загули усі моторами.

– А я – старенький автобус.

– Видно –видно, озвались усі.

А мотоцикл мовчить. Тобто гарчить, але нічого не говорить.

– А ти хто? – запитали його. Чого це він мовчить, коли усі знайомляться?

– Хто – хто? Невже не видно? – мотоцикл знову зірвався з місця, аж йому переднє колесо у повітрі закрутилося: – Я білоголовий гірський орнл!

Машини перезирнулися. Що він верзе?

– Та ти ж чорний…

– лискучий

– мотоцикл!

– Отож бо! – фиркнув мотоцикл. – Це видно одразу , з першого погляду. Я чорний лискучий мотоцикл. І на мене сьогодні – без жартів! – чекають великі перегони, справжні дорослі мотозмагання. Я беру участь у першому заїзді.

– І я поспішаю, – ворухнулася велика срібна фура. – Мені до супермаркету треба. Я фрукти везу… Сто кілограмів! А може, й п’ятсот!

– Я теж маю купу справ, – старенький автобус прокашлявся, увімкнув велику щітку на лобовому склі – заходився чиститись від дощових крапель – На мене чекають в автомайстерні. Щось там у мене негаразд з ресорами. Мене на підйомнику дивитимуться.

– А я, – сказав синій жук – фольксваген, – а я… Я теж маю справи. Невідкладні важливі справи.

Машини вибралися на трасу. Просигналили, і – вперед! Дорогою ще переморгувалися, аж поки не роз’їхалися хто куди. Останнім їхав синій жук – фольксваген. Він насправді нікуди не поспішав. У нього сьогодні вихідний. Але якщо у когось вихідний, то це не значить, що можна лінуватися увесь день.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Засинай. Прокидайся.”
Галина Вдовиченко
“Видавництво Старого Лева”
м. Львів, 2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: