TOU

Як провчили Гремучого Змія

Олдос Гакслі

Жили-були дві ворони. Вони звили собі гніздо на старій тополі, єдиній старій тополі в грушевому саду.

Під корінням цієї тополі, у норі, жив Гримучий Змій. Він був дуже старий і дуже великий, і, коли він тряс своїм хвостом з тріскачками, шум був такий, що його могли чути школярі в містечку Літлрок.

Гримучий Змій майже весь час спав, але щодня рівно о пів на четверту він вилазив з нори і забирався на дерево, щоб зазирнути у вороняче гніздо.

Якщо в гнізді лежало яйце, а воно майже завжди там лежало, Змій, не роздумуючи, накидався на нього і ковтав разом із шкаралупою.

Після смачного сніданку він повз назад у свою нору і знову лягав спати.

Щодня, рівно п’ятнадцять хвилин по третій, місіс Ворона ходила в бакалійну крамницю за всякими дрібницями. І ось коли вона поверталася звідти, у гнізді вже було пусто.

Що могло статися з моїм дорогим яєчком? – нічого не розуміла місіс Ворона.

Вона всюди шукала своє блідо-зелене з маленькими чорними цятками яєчко, але ніколи не знаходила його, тому майже щодня після вечірнього чаю місіс Ворона відкладала нове яйце.

Так тривало довго, поки одного разу вона не повернулася додому раніше, ніж звичайно, і застала Гремучого Змія на місці злочину.

—Чудовисько! — закричала вона.— Що ти робиш?

— Я снідаю! — чавкав Змій набитим ротом і неквапливо сповзав униз по дереву.

Містер Ворон працював помічником керуючого аптекою в Пальмовій долині. Коли того вечора він повернувся додому, то знайшов свою дружину блідою і змарнілою. Вона зосереджено ходила взад і вперед гілкою перед гніздом.

— Що трапилося, люба? — спитав він.—Ти виглядаєш зовсім хворою. Чи не переїла ти знову, га?

— Який ти грубий і байдужий! Двісті дев’яносто сім яєць на рік — і жодного пташеняти! І все, що ти можеш зробити, це запитати: чи не переїла я?! А я вся тремчу, коли думаю про цього огидного Гремучого Змія.

— Гримучого Змія? — перепитав містер Ворон.— Якого Змія?

— Такого, що з’їв мої дорогі яєчка,— відповіла місіс Ворона і залилася сльозами.

Коли, нарешті, вона змогла пояснити, що сталося, містер Ворон похитав головою.

— Це серйозно, із цим треба щось робити.

— Чому б тобі не спуститись у нору Змія і не вбити його? – схлипнула місіс Ворона.

— Я не думаю, що це дуже гарна ідея,— відповів містер Ворон.

—Ти що, злякався? — спалахнула місіс Ворона.

—Злякався? — повторив містер Ворон.— Я не говорив, що злякався. Я тільки сказав, що не думаю, що ця ідея дуже вдала. Мушу сказати, що твої ідеї рідко бувають вдалими. Я краще пораджуся зі своїм другом Пугачем. Пугач — це голова. Його ідеї завжди кращі за твої.

Старий Пугач жив на високій тополі на подвір’ї містера Оста. Він працював нічним сторожем, тому вдень спав.
Коли містер Ворон постукав у його двері, він збирався вставати.

— Заходь, друже,— запросив Пугач.— Вибач, що я в кімнатних туфлях.

Містер Ворон присів і, поки Старий Пугач голився і розчісував пір’я, розповів йому всю історію.

— Ну-у-у…— протягнув Старий Пугач, коли містер Ворон закінчив,— зараз можна тільки сидіти і чекати.
І з цими словами старий Пугач полетів униз, у сад містера Оста, і там приземлився на клумбу.

— Ой, яке тут брудне болото ! — сказав містер Ворон, приземлившись поруч.

— Ти дуже багато говориш. Закрий свій дзьоб і роби все, як я,— порадив старий Філин.

Сказавши це, він набрав повну жменю болота і почав ліпити з нього яйце. Містер Ворон робив те саме.

А коли вони закінчили, старий Пугач злетів на дах будинку-туди, де був комин. Саме топили пічку; і комин був теплим. Старий Пугач поклав яйця в консервну банку і поставив зверху на комин.

Потім друзі полетіли додому до Філіна і повечеряли. Коли вони вимили посуд і послухали по радіо вечірній концерт, була десята година вечора і місяць яскраво світив над горами.

— Я думаю, що наші яйця вже готові,— сказав старий Пугач.

І вони знову полетіли на дах. Справді, глиняні яйця повністю пропеклися і стали твердими, як камінь.

— Якого кольору відкладає яйця твоя дружина? — запитав старий Пугач.

— Блідо-зелені з маленькими чорними цятками,— відповів містер Ворон.

— Так,— на хвилину задумався старий Пугач,— сьогодні, на твоє щастя, син містера Оста залишив фарби на подвір’ї…— І взявши яйця, він полетів на стіл у саду, де лежали пензлики і стояло кілька баночок з фарбами.

Старий Пугач і містер Ворон розмалювали яйця так, що вони стали зовсім як справжні. Друзі висушили їх над трубою і близько півночі, коли фарба зовсім висохла, полетіли на стару тополю, де місіс Ворона чекала на них з нетерпінням.

— Так,— закричала вона,—хто з вас наважився спуститися вниз і вбити Змія?!

— Ніхто,— відповів містер Ворон.

— Ніхто? — вигукнула місіс Ворона.— Значить, двісті дев’яносто сім моїх дорогих яєчок повинні пропадати в горлянці цього огидного Змія? І це нікого не хвилює?

— Люба,— сказав містер Ворон,— ти забагато говориш. Закрий свій дзьоб і вилазь з гнізда.

Місіс Ворона, звичайно, образилася, але все ж таки послухала свого чоловіка. — І старий Пугач поклав глиняні яйця в гніздо.

— Для чого це? — поцікавилася місіс Ворона.

— Сиди й чекай,— багатозначно сказав старий Пугач і полетів до свого родича полювати на ховрахів.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крошка енот и другие”
Переклад – М. Міхайлової
Видавництво “Малыш”
1991 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: