Як реп’яшок світ побачив

Малий цікавий Реп’яшок ріс на пустирі за будинком. Ніхто туди ніколи не приходив, бо там і злої Кропиви повно було, й густих Лопухів, і каміння гостре лежало.

І Реп’яшкові сумно було. Ні з ким навіть словом перемовитись. Сякі-такі новини почути.
Реп’яшок питався в Кропиви, яка найбільше від усіх привертала до себе увагу і коли що — безжально кололася:

— Шановна Кропиво, що чути, що нового в світі?

Зла Кропива нервувала:

— Ну, чого пристаєш, ніби справжній Реп’ях? Які в нас новини? Навіть вжалити нікого!

Тож коли на пустир завітав веселий Рудий Пес, що був до всього цікавий, Реп’яшок, не роздумуючи, вчепився йому у хвіст.

Гей, скільки цікавого одразу побачив Реп’яшок! Стільки вулиць, завулків і навіть одну площу!

Сидячи у Рудого Пса на хвості, Реп’яшок ганявся за кішкою, тікав від тролейбуса і, нарешті, помчав на шкільне футбольне поле, де хлоп’ята ганяли м’яча.

Там Реп’яшків Рудий Пес побачив свого чорного колегу, і вони почали знайомитися.

— А я сьогодні потрощив цілу купу смачних кісток,— похвалився Чорний Пес.

— Хе, а мене запрошують у кольоровому кіно зніматися,— я ж он який рудий!

— Зате в мене на хвості Реп’ях більший од твого!

Рудий Пес глянув на хвіст свого колеги, потім на свій — ні, не збрехав Чорний Пес!

Реп’яшок, що сидів на хвості у Рудого Пса, захвилювався:

— Я вже не малий! — крикнув він.

Але Рудий Пес не почув його тоненького голоска. Він підбіг до школярика, що грав за воротаря, потерся йому ззаду хвостом об штани, і Реп’яшкові нічого не залишилося, як перейти до нового господаря.

Адже навіщо нав’язуватися, коли тебе вважають зайвим…
Задзеленчав дзвоник. Школярик підтягнув штанці й помчав до школи.

І Реп’яшок потрапив на урок. Тут було ще цікавіше. Школярик ні хвилини не міг всидіти спокійно за партою. Він дав щигля школярикові, що сидів позаду, і миттю дістав здачі.

Потім став штовхати ногами свого сусіда, так що Реп’яшок ледь не зачепився за його штани.

Але тут учитель сказав:

— Миколо, чого це ти весь час крутишся? Мабуть, добре урок знаєш, відповідати хочеш? Тож виходь до дошки!

І Реп’яшок опинився біля дошки.

Вчитель запропонував:

— Розкажи нам, Миколо, що ти знаєш про Африку?

Микола довго мовчав, набирав більше повітря в легені.

«Певне, хоче якнайкраще відповісти»,— вирішив Реп’яшок. А Микола сказав:

— Там живуть білі ведмеді!

Ой, як реготав увесь клас!

Реп’яшок не знав, у чім справа, але подумав: «Добре, що я ззаду до штанів причепився. Все ж таки не з мене сміються!»

А вдома школярикова мама дала доброго прочухана синові і за двійку, й за брудний одяг.

— Лишенько моє! — бідкалась мама.— Воно ще й у реп’яхах. Знов десь байдикувало!

— Я не байдикував, а займався своїми справами! — пручався син.

А Реп’яшок образився: «Хіба це погано — бути Реп’яхом?»

Але він не встиг навіть як слід заперечити, бо мама зняла його із штанів і хотіла викинути,— як тут задзвонив телефон. Мама машинально поклала Реп’яшок на стіл та й забула про нього.

Ввечері Реп’яшок дивився телевізор. Він бачив футбол, концерт, а з передачі «На добраніч, діти!» дізнався, що білі ведмеді живуть не в Африці, а на холодній Півночі…

Вранці школяриків тато на хвилину присів до столу, взяв якісь папери, і Реп’яшок вчепився йому у піджак.

«Цей піджак личить мені,— вирішив він.— Ми одного кольору, і я майже непомітний на ньому!»

Того дня Реп’яшок був на роботі в конторі. При ньому підписували папери.

Він чув багато телефонних розмов про різні справи і навіть відвідав три засідання! А ввечері мама сплеснула руками:

— Ой, лишенько мені! Де тільки мої мужчини бувають! Вчора син, а сьогодні чоловік у реп’яхах!

Але тато заперечив:

— Я не байдикував, а займався своїми справами!

Однак мама не стала слухати татові виправдовування.

Зняла Реп’яшка з піджака і викинула його геть через вікно — аж у бур’яни.

Ще летячи у повітрі, Реп’яшок побачив знайомий пустир — Лопухи, Кропиву, каміння і того ж самого Рудого Пса.

Та хіба Реп’яшку цікаво було б на старому місці?

«Ой,— завмерло серце у Реп’яшка,— невже мені доведеться знов слухати набридлі сварки злої Кропиви з Лопухами й камінням?»

Та, на щастя, він упав на спину Рудого Пса.

Пес вибіг за ворота й весело загавкав на новий автомобіль. Пригоди Реп’яшка продовжувались!