Як шишкарі пташат виводили

Збудували Шишкарі гніздо. Радіють, що тепер можна пташенят виводити. Будуть у них дітки у гнізді попискувати, будуть їм мама з татом черв’ячків та комашок приносити. Потім підростуть шишкарята і навчаться літати, як всі птахи. Та не встигли Шишкарі нарадуватись на свою хатку,— налетіла буря, зірвала гніздо з гілки і розметала по лісу.
—    Ой, горе яке!—заплакала Шишкариха.— Де я тепер пташат висиджуватиму?
—    Ну, сльози горю не поможуть,—мовив Шишкар,— да-вай-но скоріше нове гніздо будувати.
Поки гілочки збирали, пушинки ловили, у всіх птахів уже пташенята вивелись. Нарешті звили нове гніздо.
Тільки Шишкариха зібралась яйця класти, зненацька лісова кішка до гнізда підкралася, ледь Шишкариху не лапала. Гадала   розбійниця,  що  в гнізді   пташата — от  і хотіла поласувати. А побачила, що порожньо, розізлилась, розшарпала гніздо, гілки на гілці не залишила.
—    Знову ми без хати зосталися,— побивалися бідні птахи.
—    Не діждатися, мабуть, нам діток,— голосила Шишкариха на весь ліс.
Горювали, горювали, а потім Шишкар і каже:
—    Ну, годі плакати, давай знову гніздо майструвати,
—    У всіх пташенята вже літати вчаться, а ми тільки гніздо почнемо майструвати.
Нічого не вдієш, треба за діло братися.
Поки матеріал збирали, осінь прийшла; холодно стало в лісі, голо й вогко. Багато птаства у вирій полетіло, а Шишкарі все працювали та працювали. У стовбурі дерева, під товстим сучком, збудували вони свою нову хату. Тільки-но сіла Шишкариха пташат висиджувати, полетів перший сніг. Сидить Шишкар поряд з гніздом на суку, гірку думу думає. Виведуться пташенята і замерзнуть під снігом.
А лісом поговір пішов.
—    Чули новину? — кричала Сорока так голосно, що навіть старий Глухар почув.— Шишкарі що надумали! Взимку пташат виводять.
—    Ай-ай-ай!—трусила чубиком Синиця.— Занапастять малих, поморозять!
—    Занапастять! Поморозять! — вторувала їй Сорока.
—    Та перестаньте ви тріщати! — сердито постукав Дятел.— Треба думати, як допомогти Шишкарям.
Виглянула Вивірка з дупла, жалко їй бідних Шишкарят, бо й у самої діти. Ось вони сплять, накрившись теплими хвостиками. Висмикнула Вивірка пух із свого хвоста, Шишкареві простягнула:
—    На ось, утепли гніздо.
Тут і птахи догадалися: хто пушинку, хто пір’їнку дали.
— Спасибі, друзі! — зрадів Шишкар.— Тепер мої дітки не померзнуть.
Утеплив він гніздо, а тут і пташенята вивелися. Тільки вивелися — зразу ж роти роззявили: їсти просять. Знову загорювали Шишкарі. Підлетів Снігур червонопузий.
—    Чого це ви наїжилися? — питає.
—    Чим дітей годувати, не знаємо,— відповідають.— Черв’яки й комашки всі на зиму поховались.
Ох, які ж ви недогадливі,— здивувався Снігур.— Самі-бо ви зернами з шишок годуєтесь!.. Роздрібніть зерна та й нагодуйте пташат.
Так Шишкарі ї зробили. В лісі мороз тріщить, сніг на гілках висить, а шишкарятам у теплому гнізді холод не страшний, і їжі їм вистачає. Лазять Шишкарі по ялинових лапах, дзьобом перехрещеним з шишок зерна дістають, дітям носять. А ті зерна, що на сніг падають, Снігур підбирає. Дзьоб у нього слабкий, не розіб’є шишку, ото Снігур і користується працею Шишкарів. Не даремно ж добру пораду давав.
З тих пір не бояться Шишкарі виводити пташенят взимку: знають, що друзі завжди поможуть.