Як слон ходив у гості до Їжачка

Якось із міського зоопарку втік Слон.
Це така звична історія, що мені було б навіть ліньки її розповідати, якби Слон втік удень і пішов вулицями, заважаючи автобусам, тролейбусам, заходячи до магазинів і дивуючи перехожих. Звичайно ж, тут за ним ув’язався б натовп хлопчаків: хлопчаки б свистіли, а один із них навіть пішов би перед Слоном, ніби він і є найголовнішим.

Але Слон пішов із зоопарку вночі, швидко перетнув місто, перебіг картопляне поле і втік до лісу. Його бачив лише один нічний сторож, та й тому здалося, що Слон йому наснився.
Забігши в ліс. Слон віддихався і пішов повільніше.
Ось тут і починається найцікавіше.
…Їжачок сидів на пеньку посеред галявини і при світлі зірок стругав паличку для грибів. Ведмедик спав. Ослик щипав траву.
І раптом з’явився Слон.
– Доброго дня! – затрубив він.
– Добрий вечір! — сказав Їжачок і так задер голову, що мало не впав з пенька.
Ослик поклонився і притиснув вуха.
Ведмедик уві сні повернувся на другий бік.
– Доброго дня! — знову засміявся Слон. — Я щойно втік із зоопарку!
— Ми дуже раді, — сказав Ослик і легенько штовхнув копитцем Ведмедика.
Ведмедик підхопився, побачив Слона і сів на траву.
– Ти хто? — запитав він спросоння.
– Слон.
– А чому мене розбудив?
– Я тебе не будив. Я втік із зоопарку.
– І що ми робитимемо?
– Розважатися!
– Як? — запитав Ослик. — Я хочу Вас покатати, — сказав Слон і став на коліна.
— Будьте ласкаві, посуньтеся, будь ласка, ближче до пенька! – попросив Їжачок.
Слон підсунувся до пенька, і Їжачок перший видерся на нього, а за ним – Ослик і Ведмедик.
У лапі у Їжачка була паличка для грибів, він сидів ближче за всіх до голови Слона і тому став головним.
– Слухати мене! – сказав Їжачок Слонові. – Зараз поїхали прямо!
І вони поїхали прямо через ліс, наспівуючи веселу пісеньку:

Не на віслюку,
Не на коні –
Ми їдемо на Слоні!

Ослик співав. Ведмежа відбивало задніми лапами такт, а Слон трубив: «Та-ра-ра-ра!»
Їжачок диригував, помахуючи паличкою, і так вони виїхали до річки.
Над річкою стояв білий туман, і Слон потонув у тумані і нічого не бачив. А Їжачок кермував:
— А тепер трохи лівіше!.. А тепер — праворуч!
Ослик із Ведмедиком співали пісню і барабанили по Слону лапами та копитами.
— Туруру-ру!.. — трубив з туману Слон.
І незабаром прокинувся весь ліс.
Виліз зі свого лігва і завив Вовк, заухав Пугач, заквакали жаби.
— Хто це нам підспівує? — запитав Слон.
— Не відволікайтесь, будь ласка, — сказав Їжачок, — а то ми налетимо на дерево!
Вони вже давно мчали на весь дух, так що тільки ялинки та сосни миготіли з усіх боків. Слона зовсім не було видно, і здавалося, що Їжачок, Ослик і Ведмедик самі летять туманом.
— Шкода, що нас ніхто не бачить! — прошепотів Ослик Ведмедику.
— Так!.. — зітхнув Ведмедик.
І вони знову підхопили пісню:

Не на віслюку,
Не на коні, — заспівав Ослик.
Ми мчимо на Слоні! — підхоплювало Ведмежа.

– Туруру! — глухо долинало звідкись знизу.
І так вони розважалися до самого ранку.
Коли зійшло сонце. Слон ліг спати біля Їжачкового будинку, тут його і знайшли сторожі зоопарку.
— Бач як втомився! – сказав один.
— Мабуть, цілу ніч бігав! – помітив другий.
— Слон, він любить простір, — сказав перший.
І вони одягли на ноги Слонові ланцюги і повели його до міста.