Як собака прийшла до людини

Колись дуже давно собака була дикою. Жила вона у лісі на волі. Але щойно опускалася ніч, їй ставало неспокійно. Собака засинав, тісно притулившись до землі, але варто йому почути якийсь шерех, як він прокидався. А прокинувшись, схоплювався і починав гавкати.
І ось набридло собаці жити одному. Вирішив він знайти собі сильного друга, який міг би захистити його, і оселиться разом з ним. Пішов собака в хащі і зустрів там великого й важного оленя.
«У цього оленя велике й сильне тіло, і роги є, — подумав собака, — добре було б жити з ним разом».
І собака сказав оленю про своє бажання.
— Жити нам разом, звісно, можна, — відповів олень. — Тільки ти дивися, вночі не здіймай шуму.
Вночі собака почув якийсь шерех і, схопившись, загавкав. Олень забурчав:
— Знаєш, собако, не можна тобі жити разом зі мною. Я слабий, не дивись, що великий тілом. Вночі забираюсь у безпечне місце і тихо там сплю. А ти дуже неспокійна. Шукай собі іншого приятеля.

Собака подумав і вирішив, що вже лісовий буйвол напевно сильніший за оленя. І собака пішов шукати буйвола. Прийшов він до буйвола і каже:
— Друже, я хотів би оселитися з тобою.
— Живи, якщо хочеш, – ліниво дозволив буйвол.
І знову вночі собаку розбудив якийсь шум, і він голосно загавкав. На світанку буйвол запитав собаку, чому він гавкав.
— Ти дуже сильний, — відповів він. — Хіба є на світі хтось сильніший за тебе? Але й біля тебе я відчув страх, тому й загавкав вночі. Вибач, я не хотів турбувати тебе.
— Є ще багато звірів сильніших за мене, — зауважив буйвол, — ось, наприклад, тигр. Ночами він полює у лісі. І якби почув твій гавкіт, то вбив би нас обох. Якщо ти не можеш спати спокійно, шукай собі сильнішого приятеля. А мені дай спокій.

І пішов собака шукати тигра. Тигр вислухав прохання собаки, не заперечував, як і буйвол, і милостиво погодився, щоб собака жив у нього.
Дуже був радий собака і вирішив вночі спати тихо, як усі інші звірі. Пізно вночі собака знову прокинувся від якоїсь незрозумілої тривоги. Йому дуже хотілося загавкати. Але він стримав себе: може щось трапиться, ось тоді вже він і загавкає. Але навколо все було тихо, і нічого не сталося. Проте собака вже спати не міг, так йому хотілося гавкати. Нарешті на світанку собака не витримав: він швидко схопився і гавкнув кілька разів. Тільки після цього сон прийшов до нього — він заспокоївся і заснув.
Рано-вранці тигр розбудив собаку.
– Ти чому шумів вночі? — грізно запитав він.
— О пане, ти такий сильний і страшний. Я гавкав, щоб усі знали, що тут відпочиваєш ти, лісовий владико, — відповів собака.
—Так я сильний і мене всі бояться, — погодився тигр, — але є ще слони, які сильніші за мене. Якби якийсь слон дізнався, що я тут, то затоптав би мене до смерті, та й тебе разом зі мною. Іди-но ти краще до слона, шукай у нього захисту! — І тигр прогнав собаку.

Пішов собака до слона. Побачив він, який слон величезний і сильний, і дуже зрадів: нарешті знайшов покровителя, якого давно шукав. Від радості хотів загавкати, та вчасно схаменувся. Потім наблизився до слона і попросив дозволу оселитися разом із ним. Слон не заперечував, і щасливий собака влаштувався біля нього.
І ось настала ніч. Собака знову промучився до світанку, а тоді вже не міг стримати себе і загавкав. Вранці слон сказав йому:
— Любий сусіде, ти дуже налякав нас уночі своїм гавкотом. Якщо ти станеш жити з нами, клопоту не оберешся. Ми, слони, народ мирний та спокійний. Ми не любимо шуму та боїмося небезпеки. А поки ти з нами — немає спокою. Дізнавшись, де ми, лев може напасти на стадо і вбити наших дітей. Іди від нас і шукай інших сусідів!
— Пане слон,— сказав собака,— ви ж, слони, величезні, як гора, і сильні, як ураган. Вам нема кого боятися в лісі! І мій гавкіт не завдасть вам шкоди. Дозволь мені залишитися з вами.
— Ти не знаєш, що кажеш, — розгнівався слон. — Лев — владика чотирилапих. Його голос змушує тремтіти будь-якого звіра, і всякого він може вбити. Якщо ти не можеш спати вночі спокійно, йди до лева.

Пішов собака до лева, і той йому милостиво дозволив жити біля нього.
«Якщо лев — владика лісових звірів, то він уже нікого не боїться, — думав собака, — і поруч із ним я можу гавкати стільки, скільки мені захочеться».
І собака залився щасливим гавкотом.
Настала ніч. Собаці знову не спалося. Він схопився і гучно загавкав. Лев прокинувся і загарчав на собаку:
— Ти чому гавкаєш уночі?
— О пане лев, владико чотирилапих, я гавкаю від радості, ти — найсильніший і найстрашніший, біля тебе і я нічого не боюся.
— Я володар чотирилапих — це правда, — сказав лев. — Але у світі є одна істота, яку і я боюся. Це людина. У нього всього дві ноги, але він може наздогнати будь-якого чотирилапого. Він ловить і вбиває нас, він їсть м’ясо. І всі ми, лісові звірі, дуже боїмося його. Тому йди до людини, тільки з нею ти будеш у повній безпеці!
— Значить, людина найсильніша? — запитав собака.
— Так, людина найсильніша, — відповів лев.

І собака пішов до людини і сказав, що хоче жити разом із нею.
– Добре, – сказав чоловік, – живи, якщо хочеш. Вдень сиди спокійно, а от уночі прислухайся до всякого шереху і, ледь помітиш або почуєш що-небудь, гавкай!
Собака був дуже задоволений і на радощах загавкав. Людині сподобався його голос, і він сказав:
— Отак ти маєш гавкати вночі.
З того дня щоночі собака схоплювався і голосно гавкав. Його гавкіт нагадував усім, що тут людина, вона сильніша за всіх і нічого не боїться.
Так собака повірив у силу людини. З тих далеких часів і до ваших днів собака завжди живе разом з людиною і служить їй як найвідданіший друг.