Як стати великим

Як ти гадаєш, чому так дивується годинник і навіть головою хитає? Ну, звичайно. Мами Кицьки немає вдома, а Кошеня з блакитним бантиком таку гру почало: все порозкидало.
Прийшла мама Кішка, зітхнула: «Ой!», сумно похитала головою і тихо сказала:
– Який ти в мене маленький, зовсім не вмієш грати сам. Ну, от що: сиди тихенько, а я по молоко піду.
«Сиди тихенько!..» А хіба можна сидіти спокійно, якщо ти образився на маму?! Ну навіщо вона кожного дня каже: «Маленький!» Він зовсім не маленький. Тут Кошеня надулося і, наче великий м’ячик, вистрибнуло у вікно.

На вулиці Кошеняті спочатку дуже сподобалося. «От я який, – думало воно. – Сам ходжу, наче великий, і граю».
Але щойно воно так подумало, як почуло:
– Пхе, який маленький!
Звичайно, важко пережити таке «пхе». Втерши з вій сльозинку, Кошеня вирішило: «Зайці просто помилилися». Однак через хвилину він почув знову те ж саме: «Ой, який маленький…» І це сказали не балакучі зайці, в яких вуха схожі на рукавиці. Ні, це сказав мудрий Бобер.

Сумно стало Кошеняті.
А в цей час повз нього їхав Ведмедик.
– Уф, яка чудова кульбабка з блакитними очима!
– Так, – кивнуло Кошеня, — може, я і чудовий. Тільки я хочу бути великим.
– Великим… – поміркував Ведмедик. – Якщо влізти на велику сосну, аж до самого сонечка, відразу всі стануть маленькими. А це значить, що ти станеш великим.
– Звичайно, – нявкнуло Кошеня і полізло на дерево.
Але сталася дивна річ. Коли Кошеня зверху гукнуло:
– Гей, Ведмедику, ну як, я вже великий?
Ведмедик відповів:
– Ні, чомусь ти став ще меншим.
– Не може бути, – не повірило Кошеня і хотіло запитати в сонечка. Але сонечко усміхнулося і сховалося.

Пішов дощ, і Кошеня побачило: з-під землі ростуть гриби. У червоних шапочках, на товстих ніжках, вони стоять, як солдати на параді. А вітер і дощ співають в листі, наче сурми. Ах, як гарно!
І тоді, піднявши вуха, Кошеня теж вийшло на той парад під дощем.
Зараз, – думало воно, – зараз я обов’язково виросту».
А після дощу запитало в Ялинки:
– Скажи, будь ласка, я добре підріс?
– Ти? – здивувалася Ялинка і захихотіла. — Ну як же ти міг стати більшим, якщо хутро на тобі від дощу звалялося?! Ти тепер як маленький мокрий клубочок.
Більше в лісі нема чого було робити. І сумне Кошеня прийшло додому. Ні, тепер воно не мріяло стати дорослим. Воно тепер зовсім зневірилося. Але з неба йому усміхнулося сонечко.

– Я знаю, ти хочеш стати великим, – сказало воно Кошеняті. – Тож роби те, що я покажу. – І добре сонечко показало, куди треба поставити розкидані іграшки.
Усе Кошеня порозкладало, все поприбирало… І навіть пухнастим хвостиком позамітало підлогу. Та все одно не повірило: невже тепер він став великим?!

Прийшла мама Кицька і від подиву трохи не впустила бідон із молоком – так в кімнаті чисто. Мама зітхнула: «Ой!», але потім сказала:
– Так ти в мене зовсім великий. Подумати тільки, сам прибрав іграшки!

От і все. Тепер ти зрозумів, як стати великим? Перш за все треба прибрати свої іграшки.
Ось, наприклад, Слоненя велике. Але якщо воно не прибирає свої іграшки, все одно про нього кажуть: «Пхе, який він маленький…» так, так.
А якщо не віриш, спитай у сонечка.