Як троє кошенят до бабусі в гості ходили

Було собі троє кошенят — старшеньке, середульше й найменшеньке. Звали їх Няв, Мурр і Шшш.

От якось сусідська бабуся, що жила в будиночку по той бік вулиці, покликала їх до себе на обід.

Сонечко щедро світило.
Кошенята грілися на ганку, чекали, коли вже можна буде йти до бабусі.

Найстаршеньке кошеня Няв і каже:

— Вулицю переходити будемо поодинці. Бо там автомашин багато. Спершу я піду!

Визирнуло Няв з-під воріт…
Глянуло — та чимдуж назад:

— Н-няв! На вулиці спокійно, але біля бабусиних воріт — отакенний злий собака!

Побіг тоді Мурр — чи правду каже Няв?
Обережненько визирнув — та й собі тікати!

— Мурр, мені здається, там ще отакенніший злий собака!

А найменшеньке кошеня Шшш носика з-під воріт висунуло:

— Ш-ш-ш! А я найбільше від усіх вас боюсь! Я такого великого злого собаки ще ніколи-ніколи не бачило!

Зі страху воно аж заклякло, очі заплющило і навіть ворухнутись не може.
Так під ворітьми й залишилось.
А сонечко гріє.
Бабуся чекає…

— Може, ще раз подивимось? — нявкнуло з-за воріт старшеньке кошеня.

— Може…— несміливо муркнуло середульше.

— Тільки не довго! — тихенько погодилось Шшш.

Розплющило найменше кошеня очі і на протилежний бік глянуло…
Глянуло та як занявчить:

— Здається, цей собака — мальований!

Середульше кошеня одразу вигулькнуло з-за воріт:

— Мальований і не страшний!

А найбільше кошеня нявкнуло:

— Таж воно зовсім щеня!
І кошенята сміливо втрьох перебігли вулицю.

І на бабусиному подвір’ї вони побачили крихітне цуценятко, що бігло їм назустріч і привітно махало хвостиком…

А на ганку сиділа бабуся.

І поруч неї лежало кільце ковбаси.

І бабуся одразу запросила кошенят та цуцика до обіду.