TOU

Як тролиха прала королівську білизну

Казки Ельзи Бесков

Не затишно стало тролям у Великому лісі. Люди все сильніше надокучали їм. Коли батько троль був молодим, на сім миль навколо не було жодного людського житла, а тепер на краю лісу виростали один за одним людські помешкання, поселенці невтомно рубали ліс та готували землю під посіви. Люди стали такими хоробрими, що підходили все ближче і ближче  до володінь тролів. Цокання сокир, дим вугільних ям, запах смаженої свинини та кави сердили батька-троля до болю в печінці. Щоправда, мама-тролиха про себе думала, що пахне зовсім не погано, але щоразу, коли батько-троль говорив про цей запах, вона з обуренням вигукувала: “Тві вале!” Але по ночам частенько підкрадалася до людських будинків подихати смачним запахом і подивитися у маленькі віконця: що там роблять люди.

До того ж для тролів настав голодний час. У добрі старі часи у лісі було не перерахувати вовків, ведмедів, лисиць, і в тролиній печері щодня смакували або ведмежим стегном, або котлетами з вовченят, або супом з лисячих хвостів. А тепер і звірі в лісі перевелись.

Хитрі люди понаставляли капканів і пасток. Коли мама-тролиха напередодні підкралася до найближчої кошари подивитися, чи не можна тут запастися чимось на сніданок, то сама застрягла в пастці, яку люди називають “лисячиними ножницями”, і мало не залишилася без хвоста!

Не дивно, що звірі повтікали – кому таке сподобається!

Якби в людей не було псів- охоронців, то ще можна було терпіти, адже тоді батько-троль міг би легко підібратися до смачних овець, а спробуй тут підберись, коли презлі пси гавкають, гарчать, хапають тебе за п’яти і кусають за хвіст! Ні, це терпіти було неможливо! І тролі потихеньку почали рухатись на північ.

Зрештою у великій горі залишився лише батько-троль зі своєю старою жінкою і сином, вони не пішли лише тому, що батько сильно поранив спину. Мовляв, невже він не може залишитись у своїй власній горі, де його сім’я прожила три тисячі років! Варто було його старій завести мову про те, що настав час йти, він так лютував, аж іскри від вовни летіли. З роками троль ставав все злішим і впертішим, під кінець він зовсім не виходив з гори, і старій з хлопчиськом довелося самим добувати їжу де доведеться.

А якось сталося нечуване: люди почали підривати гору батька-троля. Один хлопець, що палив дрова на вугілля неподалік Великої гори, вирішив, що в горі є мідна руда; він покликав інших хлопців, і вони почали свердлити гору. Коли прогримів перший вибух, батько-троль так розлютився, що сам розлетівся на дрібні шматочки, які відразу перетворилися на купу каміння і хмизу. Залишилися мама-тролиха та її син самотніми і без даху над головою, адже в гірській печері вони залишатися не могли, раз люди надумали підривати її.

– Ходімо, матінко, в далекі дрімучі ліси, – запропонував син.

Але тролиха і чути про це не хотіла. У неї були свої думки, давно вона плекала мрію, та не сміла й натякнути про неї батькові-тролю. Чим більше вона принюхувалась до апетитного запаху кави та аромату смачної свинини, чим довше дивилася у вікна будинків, тим сильніше долало її бажання жити так само, як люди. І поступово в її тролиних мізках визрів план.

За півмилі від Великої гори, на березі лісового озера, стояла занедбана хатинка. Вже шість років там ніхто не жив, відколи помер її старий  господар. Туди тролиха вирішила перебратися з Друлле ( так звали її синочка) . Мовляв, вони добре підв’яжуть хвости і одягнуть людський одяг. А такого одягу в неї набралася ціла купа – тиняючись у темряві біля будинків, вона тягла його потихеньку у людей. А найприємніше, що вона тепер варитиме каву і смажити смачну свинину, точнісінько як люди. Але спершу їм доведеться роздобути блискучі круглячки, які люди називають грошима, і як це зробити, тролиха також знала. За дві милі на північ від хутора Кам’яниста Гора жила жінка, яка заробляла на себе та дітей, перучи людям білизну. Тролиха годинами крадькома дивилася у вікно кухні, де ця жінка прала, і тепер вона точно знала, як це робиться. Вона бачила також, як жінка з хутору отримувала за прання такі ось круглячки, а потім посилала дітей у крамницю обміняти їх на каву, борошно та свинину. Очі тролихи були пильними! Вона і в крамницю заглядала – піддивилася, як там треба поводитись. У великому тролиному казані прати буде дуже зручно, а якщо насипати в нього дрібку чарівного тролиного прального порошку, білизна стане білішою за сніг і працювати багато не треба. Недарма вона народилася тролихою. Як гарно вони заживуть, тепер їм не доведеться більше сидіти в тролиній горі та гризти худу заячу лапу!

Син тролихи не звик думати про все одразу. Плани матері так здивували його, що він обхопив голову обома руками, не знаючи, що робити. Але під кінець бажання ласувати смаженою свининою перемогло і відігнало геть усі сумніви. І надвечір тролиха з сином вийшли зі своєї гори. Вони одягли тролячий казан на жердину, щоб його було зручніше нести, закинули на спину вузли з іншими пожитками і вирушили до хатинки на березі озера, щоб зажити, як справжні люди.

На другий день, у сутінках, хтось постукав у кухонне вікно на пасторському подвір’ї, і на поріг ступила стара, страшна на вигляд жінка. Хустку вона насунула до самих брів, а руки сховала під фартух. Вона зупинилася біля дверей і вклонилася.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Девочка с цветущими волосами“

Эльза Бесков

Сборник – “Сказки скандинавских писателей”

Видаництво: “Лениздат“, 1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: