TOU

Як тролиха прала королівську білизну

Казки Ельзи Бесков

Підозра впала на Інгу, зовсім молоденьку сирітку, яка лагодила білизну принцеси, пришивала гудзики та стрічки на крихітний одяг. Як вона не запевняла, що нічого не брала, все було марно. Ніхто, крім неї, одягом принцеси не займався, і коли в її кімнаті знайшли кілька сорочок принцеси, які Інга взяла полагодити, визнали, що вона точно винна, і дівчину з ганьбою вигнали з палацу.

У розпачі пішла дівчина лісовою дорогою. Вона йшла куди очі дивилися, аби подалі втекти від палацу і від цих людей, які вважали її злодійкою.

Пізно ввечері, прийшла вона до лісового озера, де стояла хатинка тролів. Вона підійшла до берега нахилилася над дзеркальною водяною гладдю. Як хотілося їй пірнути в глибоку прохолодну прозору воду і ніколи більше не бачити людей!

Тут вона відчула, що хтось тягне її за спідницю, вона обернулася і побачила потворну стару в чорній хустці. Стара широко посміхалася, і очі її дивилися ласкаво на перелякану дівчину.

– Нема чого тобі тут стояти на холоді пізно ввечері, – сказала вона скрипучим голосом, – пішли до мене в будинок, там тобі буде затишно і тепло!

Хоча дівчина побоювалася цієї бабусі, вона все ж таки пішла за нею – як-не-як приємно, що хтось тебе ласкаво кличе до себе додому.

Коли вона увійшла до будинку і побачила хлопця з чорними патлами, то зрозуміла, що це лише прачка з лісу, і перестала боятися. Коли стара запропонувала Інзі залишитися в них і допомагати по господарству, та з вдячністю погодилася – більше йти їй все одно було нікуди. Щиро кажучи, стара з сином здавались їй дивними, але ж вони жили в такій глухомані і, видно, здичавіли, не бачачи людей, – вирішила вона. Вони були такі добрі до неї. Коли Інга хотіла допомогти старій прати, та їй не дозволила, мовляв, руки у дівчини надто ніжні та білі для такої роботи. Нехай краще готує їжу, таку, як варять у селі, і вони будуть раді і задоволені.

І дівчина почала варити каші, пекти млинці та булки, а стара з сином їли, не натішилися. Інга, як могла, прибрала будинок, прибрала у своїй маленькій кімнатці та в кухні, де спали стара та її син, тож у них і справді стало затишніше.

Тільки  стара побачила тоненьку і світловолосу дівчину біля блискучого, гладкого, наче дзеркало, озера, так одразу вирішила, що це якраз підходяща наречена її синові, і сказала йому про це. Молодий троль і слухати її не хотів, але чим довше він дивився на Інгу, тим більше мріяв, щоб слова матері збулися. Цілими годинами міг він сидіти в кутку кухні і дивитися, як вона клопочеться по господарству. Інзі ставало не по собі, коли його чорні очі невідривно стежили за нею. Їй здавалося, що він схожий на потворного пса, який звик до стусанів і нудьгує за ласкою, але Інзі було б легше приголубити пса, ніж бути привітною з цим хлопцем, до якого відчувала лише огиду, сама не знаючи чому. А він щосили намагався догодити їй. Не встигне вона захотіти чогось, як він кидається виконувати її бажання. Гуляючи одного разу лісом, вона замислилася над тим, що означають дивні кривляння та підморгування старої. “Тяжко мені жити у них, довго я не витримаю, – вирішила вона, – але куди мені податися?”

І тут несподівано зустрівся їй на лісовій стежці молодий королівський мисливець. Раніше, коли вона сиділа і шила у палацовому саду, він розмовляв з нею так весело й ввічливо, а тепер, мабуть, думає, що вона злодійка. Вона відвела погляд убік і звернула на іншу стежку.

Але хлопець наздогнав її.

– Доброго дня, фрекен Інго, – сказав він, – я давно шукаю тебе, щоб сказати, що я ніколи не вірив у те, в чому тебе звинуватили.

Вона зупинилася, подивилася на нього, і на очах у неї виступили сльози. Отже, знайшлася все ж таки хоч одна людина, яка вірила в її невинність.

– Ходімо зі мною, – вів далі він, – я відведу тебе до своєї матінки, а через кілька років, коли я стану на ноги, ми з тобою одружимося!

Але Інга похитала головою.

– Твоя мати не захоче такої невістки, – сказала вона, – я осоромлю тебе, коли ти одружишся зі мною. Але дякую, що ти віриш у мою чесність!

Молодий мисливець хотів втримати її, просив, щоб вона хоч сказала, де живе, але Інга ніяк не погодилася.

– Не ходи за мною, – сказала вона і швидко зникла в лісі.

Молодий троль, що за звичкою стежив за дівчиною, сховався подалі за каменем і підслухав її розмову з молодим мисливцем. Дуже засмучений, пішов він назад до свого будинку.

Тим часом тролиха, милуючись, розглядала сукню принцеси з дорогих мережив, тонких і ніжних, як павутинка.

– Подивись на цю сукню, – радісно сказала вона синові, що увійшов до будинку. – Як ти думаєш, чи підійде воно вашій з Інгою дитині?

– Не смій мені говорити більше про це, – сердито прошипів син у відповідь. – Невже вона захоче взяти за чоловіка такого, як я? Ні, вона вибере хлопця стрункого і статного, в зеленому оксамитовому капелюсі з пір’ям. Поглянь тільки на мої чорні патли, широку морду та великі, вкриті шерстю лапи! – закричав він і гірко сперся головою в стіну будинку, та так сильно, що стіна заскрипіла.

– Досить, досить, синку, – сказала стара. – Покладись у всьому на мене. А зараз вирушай швидше з білизною до палацу, та не забудь почаклувати, коли вони стануть її перераховувати, адже цю сукню я їм не збираюся віддавати!

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Девочка с цветущими волосами“

Эльза Бесков

Сборник – “Сказки скандинавских писателей”

Видаництво: “Лениздат“, 1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: