TOU

Як цуценя захотіло меду

Едуард Петішка

Була десь зелена галявина, а на цій галявині лежало маленьке цуценя. Воно солодко потягувалося і нюхало квітку.

Раптом прилетіла бджілка. «Що це таке – здивувалося цуценя, – якась волохата муха». Гавкнуло на неї, але бджілка не злякалася і полетіла далі з квітки на квітку.

Цуценяті дуже захотілося дізнатися, що це бджілка робить, і воно стало всюди за нею бігати.

Так прибігло воно до маленького червоного будиночка на чотирьох ніжках. Бджілка влетіла у будиночок, а цуценя, як не намагалося, не могло туди потрапити.

Прикро стало цуценяті. Сумне ходило воно навколо будиночка і думало: «Що ж там може бути?»

Раптом цуценя побачило ззаду дверцята. Не встигли бджілки схаменутися, як цуценя вже витягнуло величезні жовті стільники з медом.

Поклало їх на травичку і думає: «Ото я зараз наїмся».

Раптом з червоного будиночка вилетіла величезна чорна хмара і полетіла прямо на нього. Це були бджоли.

Бідолашне цуценя дуже злякалося. Кинулося воно бігти з усіх ніг, але лапки від меду стали липкими. Не встигло цуценя добігти до своєї буди, як його наздогнали бджоли. Влетіли за ним до буди, і звідти залунали вереск і писк, дзижчання і дзявкання.

А коли бджоли полетіли, то довго-довго було тихо.

Бджоли так покусали цуценя, що дітям довелося його забинтувати. Лягло цуценя в своїй буді, поклало голову на лапки і заснуло.

Наснився йому запашний мед у жовтих стільниках.

Воно хотіло його злизати, як раптом де не взялася – прилетіла величезна бджола. Насварила вона цуценя і наказала йому летіти за нею.

Бджола дала цуценяті крила, і полетіли вони до великої квітки.

Опустилася бджілка на квітку, і цуценя побачило, як вона щось із неї п’є.

– Ой, який тепер у тебе великий животик! – здивувалося цуценя, – я не можу стільки з’їсти, – і скоріше полетіло за бджілкою далі.

Так хоч уві сні потрапило цуценя у червоний будиночок.

Але стільники були порожні, тільки один із них бджола наповнила соком, який вона принесла в черевці.
– Ой, як мало! – здивувалося цуценя.

Раптом прилетіло багато-багато бджіл, і цуценя перелякано забилося в кут. Але вони навіть не звернули на нього уваги, кожна принесла до стільника трохи соку.

А коли вони полетіли, цуценя побачило інших бджілок, які стали пити сік з цього стільника. Цуценя хотіло їх прогнати, але велика бджола, з якою воно прилетіло до будиночка, не дозволила йому цього зробити.

Адже в черевці у цих бджілок сік перетвориться на гарну смачну кашку, – пояснила вона цуценяті.

Бджоли знову наповнили стільник кашкою і почали махати над ним крильцями.

– Це для того, щоб кашка була густа, без води, – сказала велика бджола.
Цуценя зазирнуло до стільника і дуже здивувалося: з соку вийшов солодкий мед. Але тепер цуценяті не хотілося його лизати. Воно вже знало, скільки сил довелося докласти бджілкам, щоб наповнити медом стільник.

Але раптом стільники та бджілки зникли, і цуценя прокинулося. «Тут щось відбувається», – подумало воно і тихенько розплющило одне око.

До його буди підкрадалися три мишки-злодюжки. Вони обережно піднімали лапки.

Аж раптом найменша мишка-боягузка звалилася з плюскотом у миску з водою.

Цуценя тихенько засміялося і стало підкрадатися до них. Але тут воно подумало: «А що цим дурним мишкам треба у червоному будиночку?»

Цуценя побачило, як одна мишка залізла до будиночка, і це його страшенно розсердило.

«То ви хочете мед красти! Ну постривайте!» Воно схопилося і голосно загавкало.

Мишки злякалися і побігли. Цуценя за ними. Раптом стриб-стриб – і мишки сховалися в нірці.

Цуценя не відступило і почало щосили розгрібати землю лапами. Так вже хотілося йому допомогти бджілкам.

Але хитрі мишки проробили дірку з іншого боку і втекли.

Цуценя погналося за ними, але мишки вже самі себе покарали – заплуталися в бинтах, які загубило цуценя, – і живий клубок покотився далі.

Докотився до ставка і – шубовсть у воду! Бідолашні, вони безпорадно борсалися і били по воді хвостами!

Аж ось цуценя почуло, як щось дзижчить. Озирнулося і бачить – летять бджоли. Цілий рій бджіл летить на нього!

Цуценя злякалося і мерщій сховалося у буді. Хоча цього разу воно нічого й не зробило поганого, а все ж таки боялося: а раптом бджілки не знають, що воно не винне?

Раптом усе стихло. Цуценя обережно висунуло ніс і бачить – перед будкою лежать запашні стільники з медом!

Цуценя радісно загавкало. Це бджілки принесли йому гостинець за те, що воно їм допомогло.
Як же зраділо цуценя! І як же йому захотілося солодкого меду! Тепер воно на нього заслужило.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Козеня, що вміло лічити до десяти”
Збірка казок різних авторів
Едуард Петішка
Переклад з чеської – Є. Горевої
Видавництво: “Веселка ”
м. Київ, 1983 р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: