Як уперше випав сніг

В далекій давнині країна Аидзу не знала ні снігу, ні зимового холоду. Цілий рік там було тепло.

Одного разу прийшов туди з півночі мандрівний чернець. У одній руці у нього був ціпок, а у другій — велика парасоля. Втомився він і сів відпочити у чайній. А там повнісінько народу. Уже довгий  час радяться між собою селяни цього села, а нічого придумати не можуть. У всіх тривога на лицях написана…

Зрозумів чернець, що справа неабияка, і захотілося йому допомогти людям.

– Я бачу, ви чимось стурбовані. Скажіть, що за лихо у вас трапилася?

Відповідають йому селяни:

– Одержали ми папір, що завтра прибуде у наше село з оглядом сам можновладний пан тутешніх земель. Та міститься у цьому папері ось такий строгий наказ: «Начисто усе прибрати, щоб пан ні єдиної порошинки не помітив, ні по дорозі у село, ні у самому селі. Ніщо не повинне образити його погляду».

Ми знаємо, що у інших селах, не зуміли виконати цей наказ, і кого мечем на смерть зарубали, кого у темницю кинули, а кому податок подвоїли. Усюди плач і стогони, і у нас у селі теж велике сум’яття. Зовсім ми голову втратили, адже часу на збирання майже не залишилося… Що тут придумаєш!

– Хо-хо, насправді, оце несподіванка, – посміхнувся чернець,- прикра несподіванка!

Помізкував він тай каже:

– Не тривожтеся, я придумав, як зарадити лихові. Насамперед треба, щоб завтра вдарили морози. Самий причепливий пан скорчиться тоді у глибині своєї карети й навіть носа назовні не висуне. А якщо все-таки визирне, і тут я зможу допомогти. Чи знаєте ви, що таке сніг? Він холодний-холодний, “але білий і гарний. Засипле сніг усе село, замете поля й гори… Який пан ваш не є строгий, але і йому не буде до чого причепитися. Заспокойтеся, нічого поганого з вами не трапиться.

Він говорив так упевнено, з такою добротою, що селяни здивувалися й зраділи. Заспокоєні, розійшлися вони по хатах, роздумуючи про те, що таке «сніг» й на що він схожий…

На другий день усі у селі прокинулися раніше звичайного. Стали вставати селяни з постелі, і раптом їх обдало небувалим холодом…

Ось це був холод! Шкіра на руках і ногах, того й диви, потріскається… Вийшли вони з будинків й ойкнули! Невже це сніг, той самий сніг, про який учора розповідав чернець у чайній?

Поля і гори, будинки,  дерева і дороги — усе навколо біле-біле стало, а з неба усе падають і падають білі пластівці…

Усе село, і старий і молодий, висипали на вулицю, забувши про лютий холод. Люди кричали й шуміли, бігали й стрибали, ловили сніжинки й дивувалися з них.

А тим часом прибула звістка, що пан сьогодні з оглядом не приїде. Селяни з радощів побігли до будинку старости, де зупинився на ніч мандрівний чернець.

Але куди ж він подівся?

Бачать, постіль його порожня, а сам він зник. Шукали, шукали, але так і не знайшли.

Кажуть, це і був Сніг. Уперше відвідав він тоді Аидзу. З тих пір там звикли до снігу й полюбили його. У країні Аидзу  народилося прислів’я: «Великі сніги — гарний урожай».