Як усе встигати?

Ця казка— про зеброчку Зеню. Живе вона у спекотній Африці, і справ у неї по самі вуха. І постіль вранці після себе склади, і помийся, і зубки почисть…
А потім повторюй літери, вчись малювати, ліпити й вирізати. А з іграшками скільки клопоту! Їх же спершу мусиш нагодувати, а потім перевдягаєш — і гайда на прогулянку.

Отак, у клопотах, і минає у Зені цілісінький день до вечора. А тоді знов-таки все прибирати і на місця розкладати. І як Зені встигнути все те зробити? Завжди щось забуде. Наприклад, сьогодні їй вилетіло з голови, що треба вивчити букви і скласти іграшки. Проте погратися й подивитися телевізор Зені якимось дивом майже завжди вдається.

А якщо Зеня не встигає зробити всі важливі справи, за те їй суворе покарання. Приміром, сьогодні зеброчка не подивиться свій улюблений мультфільм. Сидить вона у своїй кімнаті
засмучена, злиться сама на себе й міркує так:

— Ні, мені це зовсім не до вподоби! Як же все встигати? Що б ото таке вигадати?

Зеброчка щиро бажала робити все вчасно, але їй це ніяк не вдавалося. От думала вона над цим, думала й придумала. Навіть вигукнула в запалі:

— Ідея!

Вирішила Зеня звертатися по допомогу…
Бабусю попросила прибрати постіль. Подругу Зою — вивчити за неї літери й прибрати іграшки. А дідуся — намалювати малюнок. Усі помічники були дуже вправними, ніхто Зені не
відмовив. Кожен впорався зі своїм завданням, і Зеня сяяла від щастя. Завдяки їм зеброчка все встигала. Щодня вона робила все необхідне, і головне — жодних покарань!

Якось мама вирішила перевірити, як Зеня вправляється з усіма обов’язками.

— Матусю, у мене все гаразд! Усі завдання виконані! — задоволено відповіла Зеня.

— Яка ж розумничка! — похвалила мама Зеню. — Постіль склала?

— Так! — пихато відповіла зеброчка.

— Іграшки на місці?

— Звісно! — вигукнула Зеня.

— А літери вивчила? — продовжувала мама.

— Аякже!

— Тоді почитаймо! — мовила мама і взяла кольорову книжку з полички.

— Але я не можу читати! — розгубилася Зеня.

— Чому? Ти ж вивчила літери? — здивувалася мама-зебра.

— Та вивчити вивчила, але… не я. А Зоя замість мене, — неохоче пояснила Зеня.

— Але ж малюнок, сподіваюся, ти сама намалювала?

— Ні, то дідусь, — зітхнула Зеня.

— А хто ж іграшки складав?

Зеня мовчки похнюпилася.

— Еге, тепер усе зрозуміло,— сказала засмучена мама.
Ось так правда й відкрилася: все робила не Зеня. Мамі довелося суворо поговорити з донечкою про її витівки. Зеня теж украй засмутилася. Їй стало соромно за
свою поведінку, за те, що схитрувала. Отож вона знову замислилася — як же все встигати? Врешті вона вирішила робити тільки мамині завдання: вчитися читати,
малювати, прибирати кімнату. Тепер вона не діставала іграшки з ящика і не гралася ними, щоб потім не довелося складати.

Так справді з усім можна було впоратися: і позайматися, і стежити за порядком. Але це так нудно і сумно…

Поки Зеня нудьгувала, їй на думку спала нова ідея:

— Матусю, придбайте мені годинника. З ним я усюди встигну, навіть погратися! Ось побачите! — тепер Зеня була впевнена, що не марнуватиме часу.

Уже наступного дня в Зениній кімнаті з’явився новенький гарненький годинник.

— Ура! Годинник! — раділа зеброчка.

Із самого рання в Зені був гарний настрій, адже тепер немає про що хвилюватися — годинник про все подбає! День був просто чудовим: вона бігала, гралася і дивилася телевізор.
Раптом зирк — надворі зовсім смеркло. Уже й вечір, а вона знову нічого не встигла… Зеня була у відчаї.

— Що за халепа? — плакала вона. — Адже в мами годинник — і вона все встигає, у тата теж є годинник — і він все встигає. І у мене тепер годинник, але яка мені з нього користь…
Чи він просто несправний?

Зеня сумувала, і дідусь зайшов її втішити.

— Ні, з годинником усе гаразд, — сказав він. — Щодо цього кажуть: спершу важливі справи, а відтак — забави.

— Що це означає? — запитала Зеня, витираючи сльози.

— Це означає, що на все своя година. Розплануй свій день: обери час для обов’язків, а вже потім для ігор і відпочинку, — пояснив мудрий дідусь.

— Але ж я не встига­-а-аю… — бідкалася Зеня. Сльози знову покотилися з її очей.

— Я тебе навчу — і все встигатимеш, — підбадьорив онучку дідусь. — Ось послухай! Насамперед зроби важливі справи — тобто все те, про що просить тебе мама. А решту часу бавитимешся з друзями.

Зеня слухала дуже уважно. Вона подумала і твердо вирішила:
— Я спробую!

Наступного дня Зеня вчинила саме так, як порадив дідусь.
Спершу прибрала постіль і зробила зарядку, потім умилася, поліпила і почитала. А потім гралася й відпочивала. Увечері Зеня щиро здивувалася: вона зробила всі важливі справи, ще
й награлася вдосталь. Зеброчка була у захваті.

— Отакої, мені вдалося! Виходить, головне не годинник, а правильний розпорядок дня! — зрозуміла маленька Зеня.