Як Ведмедику зорі усміхнулися

Дем'янюк Марія Борисівна

«Ой, які гарні зіроньки. А цікаво, якщо їх полоскотати за сяючі животики, то вони засміються? І місяць геть як усмішка неба, а може, так небо сміється?» – думав ведмедик Мишко, поглядаючи з віконця барлога на небо. Такі міркування, врешті, геть сполохали сон Мишка і спати йому вже не хотілося, тому він пішов прогулятися нічним лісом. Проте думка про сміх зірок гуляла разом з ним. «А якби почути, підслухати як-то зорі сміються», – промовляв він у задумі, дослухаючись до звуків ночі.
Раптом Мишко насторожився, бо замість очікуваного сміху почув переляканий зойк і такий гіркий плач, що швидко подався шукати винуватця оцих зовсім невеселих звуків. Пошуки тривали недовго, бо неподалік він помітив велику хитрющу лисицю, яка ось-ось збиралася поласувати маленьким зайчатком, що так гірко плакало. «Геть, руда, залиш малюка, – закричав ведмедик. – А то матимеш справу зі мною». Лисиця ласо облизнулася, глянула на ведмедя, завмерла на мить та, зрештою, поступилася. Тоді зайчатко кинулося до Мишка, обійняло його і лагідно сказало: «Дякую!». А ведмедик дивився, як у мокрих ще від сліз оченятах зайчика з’явилося сяйво вдячності і задоволено усміхався малечі.
У якусь мить він поглянув на небо і – диво – побачив усмішки зірок і почув омріяне: їхній ясний, переливчастий сміх. «Зорі сміються завжди, та почути їх можна лише тоді, коли серце випромінює сяйво добрих справ. Тоді вони радіють і сміються від того, що так багато світла і добра і на небі, і на землі» – зрозумів Мишко.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 24

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Марійчині казки”
Марія Дем’янюк
Видавництво: “ФОП Цюпак”
м. Хмельницький, 2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: