TOU

Як віл бігав наввипередки з конем

Українські народні казки

Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів кінь з волом і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. Кінь твердить своє, а віл своє.

— Ти тільки подумай,— говорив сердито віл до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась піді мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..

— Це тобі так здається,— посміхаючись, сказав кінь.— А якби дійшло до діла, то ти нічого не доведеш.

— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами віл.

От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. Кінь рушив собі, а віл собі. Побігли наввипередки.

— Та хіба я гірший від коня? Хіба я не доведу то, що кінь? — думав тепер віл, сердито махаючи рогами.

Його страшенно сердило то, що кінь побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і віл. Біг неборака з такою силою, що земля стогнала під його ногами.

— Як бігти, то бігти,— думав собі віл.

І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя… Підбіг віл до глибокого рову і, мов галушка, полетів на дно.

— Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною,— бідкався тепер віл.

Пролежав і постогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь чоловік.

— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий чоловік.

— Попав — як попав,— процідив сердито віл,— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..

Потім віл розповів чоловікові про свою розмову з конем, а потім з сльозами в очах став просити та благати:

— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.

— Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним голосом чоловік.

Побіг швиденько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де лежав віл. Спустився на дно ями, прив’язав вола до воза і за кілька хвилин віл був уже на поверхні, на березі.

— Ніколи більше я не буду  швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, а я буду помалу йти,— заявив сердито віл, прощаючись з чоловіком.

І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать…

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Українські народні казки про тварин”

Видавництво: “Україна”, 2004р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: