TOU

Як Віра і Анфіса були навчальним посібником

Казки Едуарда Успенського

Історія 6

В квартирі не нудьгували. Анфіса всім роботу давала. То в холодильник залізе і вилізе звідти вся в паморозі. Бабуся кричить:

— Білий чортик із холодильника!

То в шафу з одягом забереться і вийде звідти в новому вбранні: піджак подовжений до землі, шарф на босу ногу, капелюх в’язаний у формі жіночої шкарпетки.

Як вибереться вона з шафи в цьому вбранні, як пройдеться по килиму з виглядом манекенниці, виляючи всіма лапками, — хоч стій, хоч падай! А порядок у шафі треба цілу годину наводити.

Тому Віру та Анфісу за першої можливості на вулицю випроваджували. Дуже часто з ними тато гуляв.

Якось гуляв тато з Вірою та Анфісою у дитячому парку. З ними гуляв батьків товариш — учитель зоології Вістовський Валентин Павлович. І гуляла його донька Оленка.

Батьки розмовляли, як два англійські лорди, а діти скакали в різні боки. Потім Анфіса взяла обох тат за руки і стала на татах, як на гойдалці, розгойдуватися.

Попереду йшов продавець із повітряними кульками. Анфіса як розхитається, як схопиться за кульки! Продавець злякався і кульки кинув. Анфісу понесло на кульках алеєю. Ледве тати її наздогнали і від кульок відчепили. А три тріснутих кульки у продавця довелося купити. Дуже прикро купувати тріснуті кульки. Натомість продавець майже не лаявся.

Тут Валентин Павлович каже батькові:

— Знаєте що, Володимире Федоровичу, дайте мені, будь ласка, Віру та Анфісу на один урок. Я хочу лекцію для шестикласників провести про походження людини.

Тато на це відповідає:

— Анфісу я тобі дам, а дочку свою візьми. У тебе така сама.

— І зовсім не така, — каже Вістовський. — Моя зовсім від мавпочки не відрізняється. Бачиш, вони обидві на гілляці донизу головою висять. А твоя Віра — строга дівчинка. Відразу видно, що вона розумніша за мавпочку. І буде велика користь для науки.

Тато заради цієї користі погодився. Тільки запитав:

– А яка буде лекція?

– Ось яка. У наше місто банани завезли. Я на стіл банан покладу, Анфіса його одразу схопить, а Віра спокійно сидітиме. Я скажу хлопцям: Бачите, чим людина від мавпи відрізняється? Вона думає, і думає не тільки про банани, а й про те, як треба поводитися, адже навколо люди».

– Переконливий приклад, – сказав тато.

А до міста справді завезли банани, вдруге за цю п’ятирічку.

Це було просто свято для міста.

І справді, всі люди у місті купували банани. Хтось в сумку, хтось у поліетиленовий пакет, хтось просто в кишені.

І всі люди приходили до дому до Віриних батьків і пропонували: «Нам ці банани не дуже потрібні, а ваша Анфіса без них пропаде. Вона за бананами нудьгує, як ми за солоними огірками».

— Їж, їж, дівчинко… тобто звірятко!

Батько укладав банани в холодильник, мама варила з них варення, а бабуся Лариса Леонідівна сушила їх над плитою, як гриби.

А коли Віра тягла руки до бананів, їй суворо казали:

– Це не тобі, це Анфісі принесли. Ти без бананів можеш, а вона не дуже.

Анфіса буквально була набита бананами. І спати вона лягла з бананом у роті та з бананом у кожній лапі.

А вранці їх повели на лекцію.

У класі був ошатний вчитель Вістовський і цілих два класи шестикласників. На стіні висіли всілякі плакати на тему: «Чи є життя на Землі, і звідки воно взялося».

Це були плакати нашої розпеченої планети, потім планети, що охолола, потім планети, вкритої океаном. Потім були малюнки всілякого морського мікрожиття, перших риб, чудовиськ, що виповзають на сушу, птеродактилів, динозаврів та інших представників стародавньої зоології. Це була ціла поема про життя.

Вчитель, Валентин Павлович посадив Віру та Анфісу за свій стіл та розпочав лекцію.

– Діти! Перед вами сидять дві істоти. Людина і мавпа. Зараз ми експеримент проведемо. Щоб побачити різницю між людиною та мавпою. Ось я дістаю з портфеля та кладу на стіл банан. Дивіться, що буде.

Він дістав банан і поклав на стіл. І тут настав делікатний момент. Мавпа Анфіса від банана відвернулася, а Віра — цап його!

Вчитель Вістовський був вражений. Він не очікував від Віри такого вчинку. Але підготовлене питання у нього з губ зірвалося:

— Діти, чим, людина відрізняється від мавпи?

Діти одразу закричали:

— Людина думає швидше!

Вчитель Вістовський сів на передню парту обличчям до дошки та за голову схопився. Але в цей момент Віра почистила банан і шматочок Анфісі простягнула. Вчитель відразу воскрес:

— Ні, хлопці, не тим людина від мавпочки відрізняється, що думає швидше, а тим, що вона про інших думає. Про інших дбає, про друзів, про товаришів. Людина – істота колективна.

Він обернувся до класу:

— Ану, дивимось на плакати! Скажіть, на кого схожий пітекантроп?

Хлопці одразу закричали:

– На завгоспа Антоніва!

– Ні. Він схожий на людину. У нього в руках сокира. А сокира — це вже засіб колективної праці. Нею дерева рубають для дому, гілки для багаття. Люди біля багаття всі разом гріються, пісні співають. Вчені стверджують, що людину створила праця. Вони помиляються. Людину створив колектив!

Школярі навіть роти роззявили. Нічого собі — їхній шкільний вчитель більше за вчених знає!

А первісні люди дивляться на шестикласників і здається їм самі про себе розповідають.

— Отже, в чому різниця між людиною та мавпою? — запитав учитель Вістовський.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
Общее собрание

Том 9
Едуард Успенський

Видавництво: “Комета

1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: