TOU

Як Віра і Анфіса до поліклініки ходили

Казки Едуарда Успенського

Історія 3
Допоки в Анфіси довідки від лікаря не було, її до дитячого садка не брали. Вона вдома залишалася. І Віра з нею разом удома сиділа. І, звісно, з ними сиділа бабуся.

Щоправда, бабуся не так сиділа, як по господарству бігала. То в хлібний за батонами, то в гастроном за ковбасою, то в рибний магазин за оселедцевою лускою. Анфіса цю луску більше за всякі оселедці любила.

І ось субота прийшла. Тато Володимир Федорович до школи не пішов. Він узяв Віру та Анфісу і до поліклініки з ними пішов. Довідку отримувати.

Віру він за руку вів, а Анфісу для маскування вирішив у візок посадити. Щоби дитяче населення з усіх мікрорайонів не збігалося.

Якщо хтось з дітей помічав Анфісу, то за нею черга вишиковувалась, як за морозивом. Дуже діти в місті любили Анфіску. Але вона теж часу даремно не втрачала. Поки діти навколо неї крутилися, брали її на руки, передавали один одному, вона до них у кишені лапки засовувала і все звідти витягала. Передніми лапками дитину обніме, а задніми у дитини кишеньки чистить. І всі дрібнички вона за щоки ховала. Вдома у неї з рота виймали резинки, значки, олівці, ключі, запальнички, жуйки, монетки, соски.

Ось вони до поліклініки підійшли. Увійшли всередину, у вестибюль. Навколо все біле та скляне. На стіні висить весела історія у скляних рамочках: що з одним хлопчиком сталося, коли він отруйні гриби з’їв.

І інша історія — про дядечка, який сам себе лікував народними засобами: сушеними павуками, натираннями зі свіжої кропиви та грілкою з електричного чайника.

Раптом тато закричав:

– Анфісо, Анфісо! Не облизуй плакати! Анфісо, навіщо ти в відро залізла?! Віро, візьми віник і підміти, будь ласка, Анфісу.

Біля вікна в діжці величезна пальма стояла. Анфіса як її побачила, так і кинулася до неї. Обняла пальму і в діжку залізла. Тато пробував її відтягнути — нізащо!

— Анфісо, відпусти, будь ласка, пальму! — суворо каже тато.

Анфіса не відпускає.

– Анфісо, Анфісо! — ще суворіше каже тато. — Відпусти, будь ласка, тата.

Анфіса і тата не відпускає. А руки в неї — наче лещата із заліза. Тут на гамір прийшов лікар із сусіднього кабінету.

– В чому справа? Ану, мавпо, відпусти дерево!

Але мавпочка дерево не відпускала. Лікар спробував її відчепити — і сам причепився. Тато ще суворіше наказує:

— Анфісо, Анфісо, відпусти, будь ласка, тата, відпусти, будь ласка, пальму, відпусти, будь ласка, лікаря.

Нічого не виходить. Тут головний лікар прийшов.

– У чому тут справа? Що за танці довкола пальми? У нас що – пальмовий Новий рік? Ага, тут мавпочка всіх тримає! Зараз ми її відчепимо.

Після цього тато вже так заговорив:

— Анфісо, Анфісо, відпусти, будь ласка, тата, відпусти пальму, відпусти, будь ласка, лікаря, відпусти, будь ласка, головного лікаря.

Віра взяла і Анфісу полоскотала. Тоді вона всіх відпустила, окрім пальми. Вона пальму всіма чотирма лапами обняла, щокою до неї пригорнулась і плаче.

Головний лікар сказав:

— Я нещодавно в Африці був. Там багато пальм бачив і мавпочок. Там на кожній пальмі мавпочка сидить. Вони одне до одного звикли. А ялинок там зовсім немає. І білок.

Простий лікар запитав тата:

— Навіщо ви до нас мавпочку привели? Вона захворіла?

— Ні, — каже тато. — Їй довідка потрібна до дитячого садка. Її треба обстежити.

— Як же ми її обстежимо, — каже простий лікар, — якщо вона від пальми не відходить?

— Так і обстежимо, не відходячи від пальми, — сказав головний лікар. — Кличте сюди головних фахівців та завідуючих відділень.

І до пальми всі лікарі підійшли: і терапевт, і хірург, і вухо-горло-ніс. Спочатку у Анфіси кров взяли на аналіз. Вона себе дуже сміливо поводила. Спокійно дала палець і дивилася, як у неї через скляну трубочку кров із пальця беруть.

Потім її лікар-педіатр слухав через гумові трубочки. Він сказав, що Анфіса здорова, як маленький паровозик.

Далі треба було Анфісу на рентген вести. Але як її поведеш, якщо її від пальми не відірвати? Тоді тато та лікар з рентгенівського кабінету Анфісу разом із пальмою до кабінету принесли. Поставили її разом із пальмою під апарат, і лікар каже:

– Дихайте. Не дихайте.

Тільки Анфіса не розуміє. Вона, навпаки, дихає як насос. Дуже лікар із нею намучився. Потім закричить:

—Та в неї цвях у животі!! І ще один! І ще! Ви що її цвяхами годуєте?

Тато відповідає:

— Не годуємо ми її цвяхами. І самі не їмо.

– Звідки ж у неї цвяхи? – думає рентгенівський лікар. — І як їх із неї витягнути?

Потім він вирішив:

— А давайте дамо їй магніт на мотузці. Цвяхи до магніту притягнуться, і ми їх витягнемо.

— Ні, — каже тато. — Не будемо їй магніт давати. Вона з цвяхами живе – і нічого. А якщо вона магніт проковтне, невідомо ще, що з цього вийде.

В цей час Анфіса раптом по пальмі вгору полізла. Вона вгору полізла якусь штучку блискучу крутити, а цвяхи на місці лишилися. І тоді лікар зрозумів:

— Це ж цвяхи не в Анфісі, а в пальмі. На них санітарка свій халат вішала і відро ночами. – Він каже: – Слава богу, ваш паровозик здоровий!

Після цього Анфісу з пальмою знову на перший поверх принесли. І всі лікарі зібралися на консиліум. Вони вирішили, що Анфіса дуже здорова і що їй можна в дитячий садок ходити.

Головний лікар біля діжки з пальмою їй довідку написав і каже:

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
Общее собрание

Том 9
Едуард Успенський

Видавництво: “Комета

1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: