TOU

Як Ворон упав із дерева

Казки Юйї Вісландер

Літо добігло кінця. Господар їздив полем і збирав урожай. Сонце сяяло, вітер ворушив гілками великого дерева на пасовищі Мами Му.

Прилетів Ворон. І почав шукати Маму Му.

– Де Мама Му? З того часу, як вона навчилася лазити по деревах, ніколи не знаєш, де її знайти.

Він глянув на дерево. Але не побачив нічого, окрім листя.

– Привіт, Ворон! Я нагорі, на самому верху! – крикнула Мама Му. — Я вилізла набагато вище, ніж раніше!

Ворон злетів на верхівку і неспокійно заляскав крилами.

— Цього не можна робити, Мамо Му! Гілки тебе не витримають!

– Витримають! – сказала Мама Му. – Яка я молодчина! Поплескай мені крилами, Ворон.

Ворон трохи поплескав крилами. Хоп-хоп.

– Му-у-у, Ворон! Коли твій друг виліз набагато вище, ніж раніше, плескати треба сильніше. Ось так!

Мама Му заплескала копитами дуже голосно. Гілка захиталася і затріщала.

Тр-тр-тр-тр!

– Трактор! – закричав Ворон. — Господар їде! Сиди тихо, Мамо Му! Він не повинен бачити, що ти сидиш на дереві і плескаєш копитами.

– Му-у, Ворон. Нічого страшного. Адже він мене знає

– Тс-с, – прошепотів Ворон. — Сиди тихо, Мамо Му!

Мама Му закрутилася на гілці.

– Не можу, Ворон. У мене хвіст засвербів.

– Перестань махати хвостом!

Ворон приставив до чола крило і почав дивитися скрізь гілки.

– Він їде сюди! Тримає напрямок прямісінько на наше дерево.

Ворон глянув униз.

— Трактор зупинився якраз під деревом! Господар сходить з трактора, — прошепотів Ворон.

– Мені треба помахати хвостом. Або ти почухай мені хвіст! — Мама Му закрутилася ще дужче. Вона спробувала згорнути хвіст калачиком.

— У нього із собою кошик, — обурився Ворон.

— Я зараз закричу, Вороне, — голосно сказала Мама Му.

– Тс-с! Гаразд, почухаю!

Ворон почав чухати хвіст Мами Му. Вона заплющила очі і від задоволення і замукала.

– Му-у-у, як добре, Ворон. Почухай ще! Слухай, та він збирається снідати тут.

– Тут! Тут годиться снідати! Тут належить залазити на дерево!

– Не кричи, Ворон.

— Це ж твоє дерево, Мамо Му, — прошепотів Ворон.

— У мене більше не свербить. Дякую, Вороне. Зараз спускатимемося. – Вона опустила ногу. Гілка захиталася. Дзвіночок задзленчав.

– Ні, Мамо Му. Зараз не можна! Хазяїна інфаркт схопить, якщо він під час сніданку побачить, як з дерева йому прямо на голову злазить корова.

Мама Му зітхнула:

— Але ми не можемо тут сидіти, поки він не закінчить сніданок. Він снідатиме довго.

— Ні, можемо, — сказав Ворон і задер дзьоб. — Сніданок — це сніданок, він триває, доки не закінчиться. І нічого тут не вдієш. Треба чекати.

— Але на цій гілці мені дуже незручно сидіти, Вороне.

— Сиди не рухайся, мовчи й чекай, корово!

— Але му-у…

Господар влаштувався під деревом. Він витяг кошик зі сніданком і почав їсти. Ворон обурився:

— У нього там простокваша! І канапки з копченою ковбасою! Те що я люблю! Міг би й пригостити! Я сьогодні ще не снідав.

— Але му-у, він не знає, що ми тут сидимо. Може, нам усе-таки спуститися, Вороне?

– Нізащо. Спускатись треба було раніше. Тепер пізно. Він уже чверть години, як сидить.

Господар закінчив снідати. Потягнувся за кошиком і вийняв термос з кавою. Настрій у нього був хороший, він почав насвистувати,

Ворон замахав крилами.

— Він свистить! Яка несправедливість. Ось я свистіти не можу.

Мама Му дивилася на господаря, який наливав собі кави.

– Здобна булочка, – тихо сказала вона.

– Що!

— Він п’є каву і їсть здобну булочку, Вороне, — сказала Мама Му.

Ворон затулив очі крилами. Потім розтулив. І застогнав:

– Це правда! Я бачу. З ванільним кремом. У нього лише одна булочка. Залишилось тричі відкусити. — Ворон дивився на булочку. — Залишилося двічі відкусити. Тепер залишився лише один шматок.

Ворон зітхнув. Мамі Му стало шкода Ворона.

– А мені нічого не дісталося. Мені завжди ніколи нічого не дістається, — сказав він зі сльозами в голосі.

Мама Му підказала:

— Дивись, Вороне. Останній шматок булки впав на землю.

Ворон злетів і замахав крилами. Він дивився вниз.

— Так-так, загубив булку. Впустив останній шматок!

Господар почав шукати у траві шматок булочки.

Ворон сів на гілку.

– Знайде. Мені нічого не дістанеться.

— Ні, ні, — сказала Мама Му. — Він напевно не підніматиме його. Він подумає, що шматок забруднився.

– Кар-р-р! Шматок забруднився. Дай йому спокій! Ура-а! Шматок ще лежить!

Ворон був щасливий Він застрибав на гілці.

— Вороне, як тобі пощастило!

Ворон закричав господареві:

— Їдь! Їдь швидше. Треба працювати. А не сидіти тут без діла серед білого дня. Скоріше на трактор! Іди! Їдь! Забирайся! Котись! Вали! Дуй звідси! Ту ту! Бувай! Прощай! До побачення та гуд бай!

Хазяїн чув, але чув лише ворона каркання на вершині дерева. Він витягнувся на траві і позіхнув. Поклав руки під голову і задрімав.

— Він, мабуть, відпочиватиме тепер після сніданку, — сказала Мама Му. — Доведеться почекати.

– Зачекати! Скільки часу взагалі триває на сніданок? Чому ми повинні чекати і чекати? Я не можу сидіти без руху. — Ворон закрутився. — Так і крутить, ой як крутить!

– Хто крутить? Де? — стурбовано запитала Мама Му.

Ворон крилом показав собі на живіт.

– Тут! В животі. Крутить у животі, терміново потрібна здобна булочка. Чому ми повинні чекати і чекати!

Він ліг на гілку і заплющив очі. Крила звисали вниз.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

“Мама Му на дереве”

Джуджа Висландер

Видавництво: “Азбука”, 2009 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: