Як ворони принесли князя

Сталося так, що у славному місті Кентунзі не стало правителя: колишній князь помер, а спадкоємця не залишив. Містом і всією округою правили вельможі та воєначальники – слуги колишнього князя. Правили і сварилися між собою, всі чекали на нового князя.
А на одному пасовищі біля Бенареса жив у ті часи пастух. Він був молодий і бідний, своїх корів не мав. Пас чужих. Щодня, приганяючи на пасовище корів, пастух приносив із собою у вузлику їжу. Під час обіду він завжди ділився своєю їжею з воронами. Бувало, сам ще не почне їсти, а вже воронам покришить. Коли ж пообідає, усі залишки воронам висипе. Ось тому над тим пасовищем завжди кружляла велика зграя ворон.

Ворони були дуже вдячні пастуху. Адже селяни чи городяни їх не дуже шанують. І ось вирішили ворони відплатити пастуху добром за добро. Одного дня воронячий ватажок прилетів до пастуха і питає:
— Пастуше, хочеш бути князем?
— Чому ж ні , каже пастух, я не проти.
— Ну, якщо так, плети великий кошик. Такий, щоб ти міг у нього поміститись. Як сплетеш, залазь у нього і влаштовуйся зручніше. А ми візьмемо цей кошик і віднесемо тебе до міста, де немає князя! – так сказав пастуху воронячий ватажок і полетів до своїх.

Пастух зробив великий кошик, вліз у нього і зручно вмостився. Раптом налетіла зграя ворон. Ворони підхопили кошик з пастухом і підняли його високо в небо. Покружляли над пасовищем і полетіли до міста Кентунгу, де не було князя.
Довго вони летіли. Та ось показалось місто, і тоді воронячий ватажок сказав пастуху:
— Ми спустимо тебе прямо до князівського палацу, і ти станеш володарем цього міста. Дивись, не забувай друзів!
Не встиг ватажок договорити, як вся зграя знизилася і кинула кошик прямо в княжий палац на трон під величезну парасольку. Збіглися сановники, оточили кошик, побачили в ньому людину і одразу ж вирішили, що це є довгоочікуваний князь. Радості їх не було кінця. Відразу скликали всіх мешканців міста та оголосили пастуха князем. Нового князя стали звати Пхая ка хап – «Князь, принесений воронами».

Добре чи погано правив у Кентунзі Пхая ка хап – ніхто не пам’ятає. Відомо тільки, що спочатку він виконував наказ ворон; щодня у місті забивали по десять буйволів та по десять корів на їжу воронам. Ситно пригощали ворон, і ті були задоволені. Але час минав, і Пхая ка хап став менш щедрим: замість колишніх десяти буйволів тепер забивали тільки п’ять, замість десяти корів – п’ять. Але й це тривало недовго: подяка князя йшла на спад, він велів забивати в день не більше одного буйвола та однієї корови. Минув час, і ворони взагалі перестали що небудь отримувати. Князь ніби й зовсім про них забув. Ворони почали голодувати. Велика зграя почала рідшати, багато хто загинув. Стривожився ватажок і подумав: «Князь не пам’ятає про борг! Провчимо невдячного!»

Одного дня воронячий ватажок прилетів у княжий палац і сказав Пхая ка хапу:
– О славний князю! Твоїм вірним слугам стало відомо, що неподалік є одна багата країна, в ній багато міст і сіл, лежить вона в родючій долині. Цій країні потрібний володар. Хочеш, ми занесемо тебе туди? Тоді ти станеш королем!
Подумав князь, подумав і наважився. Чому б йому не стати королем? Доля завидна: багатства більше, слави більше, влади більше. А вже до багатства, слави і влади він тепер жадібний!
Князь наказав дістати великий кошик, в якому він прибув до міста Кентунг, сів у нього і покликав ворон. Ті дружно взялися та підняли кошик. Полетіли вони геть від міста Кентунга, Шлях їх був довгий. Але досягли вони океану. Помітив воронячий ватажок маленький острівець в океані, подав знак своїм родичам, ті покружляли над острівцем і опустили на нього кошик із князем.

Посидів князь-пастух у кошику, набридло йому, виліз. Дивиться, ворони відлетіли. А кошик лежить на безлюдному острові посеред океану. Немає на острівці навіть убогої хатини, ні жодної живої душі. Харчів пастух також не знайшов. Так ворони помстилися невдячному пастуху.