TOU

Як виникли броненосці

Джозеф Редьярд Кіплінг

– Про всяк випадок, попереджаю: твоя мама буде незадоволена. Тільки не кажи їй, що я не казала тобі, що… – знову взялася за своє черепаха.

– Якщо ти ще хоча б раз бовкнеш хоч слово про те, що казала моя мама… – розпачливо верескнув ягуар, але закінчити думки не встиг, бо рептилія безшумно пірнула в каламутну Амазонку і, пропливши під водою чималу відстань, вийшла на берег, де на неї чекав їжак.

– Ледь не потрапили в халепу, – нервово хихикнув він. – Не подобається щось мені цей плямистий бевзь. До речі, що ти йому сказала?

– Чесно зізналася, що я справжні сінька черепаха, та він не повірив і наказав мені плигнути у воду, аби перевірити, чи це справді так. Гм, уявляю його здивування. А зараз дитинка, схоже, кличе свою матусю. О! Чуєш?

Друзі могли чути, як ягуар, жалібно скиглячи, тинявся серед дерев та кущів, аж доки з’явилася його мама.

– Синку‑синку, – звично зітхнула вона, граціозно виляючи хвостом. – Ну, що ти накоїв цього разу з того, що не мусив робити?

– Я намагався видряпати того, хто заявив, що він хоче бути видряпаним зі свого панцира моєю лапою, яка тепер уся в колючках, – схлипнув плямистий ягуар.

– Синку‑синку, – вкотре зітхнула ягуариха, не припиняючи граціозно виляти хвостом. – По твоїх ранках я бачу, що то був їжак, і ти мав кинути його у воду.

– У воду я кинув іншу звіринку, яка назвалася черепахою. Та я не повірив їй, а даремно, оскільки вона пірнула в каламутну Амазонку й не хоче виходити. Тож я досі голодний і взагалі вважаю, що нам ліпше переселитись куди‑інде, бо місцеві звірі надто розумні для мене, бідолашного.

– Синку‑синку, – сумно зітхнула мати, як і раніше граціозно виляючи хвостом. – Слухай уважно та запам’ятовуй, що я скажу. Їжак згортається клубком, звідки у всі боки стирчать голки. За цією прикметою ти його впізнаєш.

– Ой‑ой‑ой! – відверто занепокоївся їжачок, крадькома визираючи з‑під великого лопуха. – А ця бабця, либонь, не подобається мені навіть дужче. Ох, не подобається! Цікаво, що ще їй відомо?

– Черепаха ж, – вела далі матуся‑ягуари‑ха, – згортатися не здатна. Вона лише втягує голову і лапки у свій панцир. Її ти впізнаєш за цією прикметою.

– І мені та бабця не подобається зовсім, – захвилювалась і собі черепаха. – Навіть такий телепень, як її синочок, не забуде цих настанов. Шкода, друже, що ти не вмієш плавати!

– І не кажи, – посмутнішав їжак. – А хіба не було б чудово, якби ти вміла згортатися клубком? От історія! Послухай, що там лепече це плямисте непорозуміння.

Плямистий ягуар сидів на березі каламутної Амазонки, висмоктуючи з лапи колючки, й гундосив про себе:

Хто пливе і не згортається –

Черепахою вважається.

Хто не пливе і згорнеться клубком, –

То зветься він колючим їжаком.

– Леле! – прошепотів їжачок. – Цього він точно нікóли не забуде. А потримай‑но ти мене за підборіддя, шановна. Я спробую навчитися плавати. Можливо, це стане колись у пригоді.

– Залюбки! – повеселішала черепаха.

І вона тримала їжака за підборіддя, поки той безладно молотив лапками воду й без того каламутної Амазонки.

– З тебе вийде чудовий плавець, – схвально оцінила старання товариша черепаха. – А зараз, якщо ти трохи розшнуруєш пластини мого панцира, я спробую згорнутися клубком. Можливо, і це стане колись у пригоді.

Їжачок охоче допоміг їй розпустити кілька пластин на спині, й черепаха, хоч і не без зусиль, та все ж зуміла трішечки згорнутися.

– Цілком пристойно, – запевнив їжак. – Та наразі досить, бо ти он ледве жива від утоми. Краще знову підстрахуй мене; я попрактикуюся плавати брасом; адже ти казала, що це дуже легко.

Тож, почуваючись дедалі впевненіше, їжачок якийсь час бовтався у річці, а черепаха трималася поряд.

– Чудово! – раділа вона. – Тобі ще слід опанувати рівномірний ритм дихання, і незабаром зможеш оселитися на дні каламутної Амазонки. Давай тепер я спробую завести задні лапки за голову, адже ти казав, що це особливо зручно. Ото здивується плямистий ягуар!

– Молодчина! – підбадьорив подругу їжак. – Овва, твої пластини трохи змістилися. Вони вже не так щільно прилягають, як досі.

– Це наслідки моїх фізичних вправ, – здогадалася черепаха. – Між іншим, твої голки злиплися, і зараз ти більше схожий на соснову шишку, а не на плід каштана, як досі.

– Не може бути! – збентежився їжачок. – Це, мабуть, наслідки водних процедур. Ото витріщиться плямистий ягуар!

Усю ніч друзі по черзі тренувалися, а зі сходом сонця сіли відпочити й обсохнути. При цьому вони уважно оглянули одне одного й помітили, що зовсім не схожі на себе колишніх.

– У мене виникла ідея! – оголосила черепаха після сніданку. – Використавши наш сьогоднішній вигляд, ми зможемо добряче покепкувати з учорашнього знайомого.

– Мені щойно спало на думку те саме, – пирснув їжак. – Гадаю, що луска ліпша за голки, до того ж я навчився плавати. Ото чудуватиметься плямистий ягуар! Ходімо його шукати.

Знайти ягуара, який досі вилизував поколоту минулої ночі лапу, було неважко. Побачивши невідомих тварин, він так отетерів, що, злякано задкуючи, тричі перекинувся через власний хвіст.

– Доброго ранку! – озвався їжачок. – Як почувається ваша дорога матуся?

– У неї все гаразд, дякую, – спантеличено відповів плямистий ягуар. – Вибачайте, не пригадую ваших імен…

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: