Як виникли броненосці

– Який ви нелюб’язний, – лукаво підморгнув йому їжак. – Адже це ви вчора збиралися видряпати мене з панцира.

– Але в тебе був не панцир, а голки, – знітився плямистий ягуар. – Хто‑хто, а я знаю. Досить глянути на мою лапу.

– А мені ви наказали стрибнути в каламутну Амазонку, щоб я потонула, – грайливо додала черепаха. – Чому ви сьогодні такий нечемний і забудькуватий?

– Ви ж пам’ятаєте, чого вчила вас ваша мати? – продовжив їжачок:

Хто пливе і не згортається –

Черепахою вважається.

Хто не пливе і згорнеться клубком, –

То зветься він колючим їжаком.

Тут обидва згорнулися клубками, і гайда кататися навколо ягуара, доки у нього в голові не закрутилося.

Врешті він накивав п’ятами, розпачливо гукаючи матір.

– Мамо, – плаксиво проскімлив сердега, – сьогодні в лісі я зустрів чудернацьких звірів, і той, про якого ти казала, що він не вміє плавати, плаває; інша ж, про яку ти казала, що вона не вміє згортатися, згортається. Крім того, в них шкурка однакова, луската, хоча я добре пам’ятаю, що одна тваринка була гладенькою, а інша – колючою. А ще вони безупину крутяться колесом так, що в мене аж у голові замакітрилося.

– Синку‑синку, – журливо зітхнула матуся, щоправда, не забуваючи граціозно виляти хвостом. – Їжак – це їжак, і він не може бути кимось іншим, а черепаха – це черепаха і такою вона залишатиметься вічно.

– Але це не їжак і не черепаха. Радше, це трішки їжак і трішки черепаха, а хто вони насправді, я не знаю.

– Дива та й годі! – збентежилася ягуариха, здивовано спостерігаючи за дружньою парочкою, яка велично зникала в лісовій гущавині. – Адже кожна істота повинна мати власне ім’я. Тому я називатиму їх броненосцями, аж доки підшукаю точніше визначення, і не зачіпатиму.

Плямистий ягуар прислýхався до маминих порад, передусім до рекомендації не турбувати нових мешканців джунглів. Та найдивніше, любі мої, що відтоді на берегах каламутної Амазонки наших їжака й черепаху інакше як броненосцями ніхто не називав. Звичайно, деінде такі звірятка водяться (зокрема, кілька – в моєму саду), але ті справжні кмітливі, вкриті пластинками, наче соснові шишки, їжак і черепаха; ті, що жили на берегах каламутної Амазонки у давні часи, назавжди залишилися броненосцями, бо вони були дуже кмітливі.

Тож усе склалося непогано, мої любі; чи не так?

На далекій Амазонці

Я ніколи не бував,

Під бразильським теплим сонцем

Не ходив, не мандрував…

Тільки «Дон» і «Магдалина» –

Океанські кораблі –

Коли схочуть, тоді й плинуть

До бразильської землі.

Там чарівне місто Ріо

Й екзотичних птахів тьма,

Ягуари й бронезвіри,

Та кого тільки нема!..

Всіх побачити їх мрію,

Мій запал горить, не зник!

Тож вперед, до міста Ріо,

До лісів, бурхливих рік!

Отже – вниз, униз – до Ріо!

Ну ж, збирайтеся мерщій!

І хай мрія не старіє,

Доки ти ще молодий!

Сторінки: 1 2 3