<

Як заєць Коська лисицю Лариску ловив

Казки Миколи Грибачова

Дізнався якось заєць Коська, що лисиця Лариска його з’їсти збирається. Це вона білці Оленці зізналася: «Тебе, білка Оленко, мені не дістати, ти по деревах стрибаєш. А зайця Коську я обов’язково з’їм, він по землі ходить».

Спочатку злякався заєць Коська, три дні вдома сидів і від страху тремтів. А потім подумав: «Я розумний заєць, скоро до трьох рахувати навчуся. Спіймаю я сам лисицю Лариску!»

Але як її зловити?

Думав, думав заєць Коська і придумав: вистежить він лисицю, дізнається, якою дорогою вона на полювання ходить, і вириє там яму. Але спочатку він із їжаком Кирилком порадився.

– Хі-хі! — потер лапку об лапку їжак Кирило. — Добре ти придумав, так їй, лисиці Ларисці, і треба! Тільки ямку глибоку вирий, зрозумів?

— Зрозумів, — сказав Коська заєць. – А чим копати?

— Це ти з кротом Прокопом порадься, він у таких справах головний майстер у лісі.

Дізнався заєць Коська, якою дорогою лисиця Лариска на полювання ходить, придивився місце де ямку рити. Дуже вдале місце, ніяк не обійти стороною. До крота Прокопа сходив, лопату випросив. І почав копати. П’ять хвилин копає – нічого. Десять хвилин копає — важко, та ще нічого. А за п’ятнадцять хвилин зовсім набридло. «Гаразд, — думає заєць Коська, — і так вистачить. Стану я заради лисиці Лариски мозолі натирати!

Лопату він кроту Прокопу відніс, подякував. Ямку зверху сухими гілочками і листям закидав, замаскував. А сам сів з іншого боку ямки, щоб бачити, як лисиця Лариска в яму впаде.

А тут і лисиця Лариска їсти захотіла, на полювання вийшла. Потяглася, хвіст розпушила і тільки п’ять кроків зробила — бачить: заєць Коська під кущем сидить. “Ага, – сказала тихенько лисиця Лариска, – попався, тепер нікуди не втече!” І до того захотілося їй швидше зловити його, що про всяку обережність забула і побігла, не дивлячись під ноги.

Бах! – І провалилася лисиця Лариска в ямку. Спочатку злякалася, думала, мисливець зараз прийде. А потім бачить — зовсім неглибока ямка, можна вистрибнути. «Еге, — здогадалася вона, — це не інакше лінивий заєць Коська копав. Ну, обдурю я тебе!»

Влаштувалася вона зручніше в ямці, згорнулася калачиком і почала говорити солодким голосочком:

– А, який тут чудовий телевізор! Кольоровий!

Почув Коська заєць про кольоровий телевізор і шию витягнув — дуже йому цікаво стало. А лисиця знову:

— А, яка чудова передача про зайця, який у космос літає!

Тут уже Коська не витерпів, два кроки до ямки зробив. Глянула лисиця Лариска, зраділа та ще солодше каже:

– Ой, ой, прямо до зірок летить заєць! Ой, ой, він уже в невагомісті!

Коська і про лисицю забув, одне в нього на думці — подивитися в кольоровий телевізор, як заєць до зірок летить і невагомість переносить. І ще три кроки зробив він до ямки. І ще два. Лисиця Лариска вже й пазурі нагострила. Але тут їжак Кирилко на стежку викотився, голки в ніс зайцю Косьці вставив, питає:

– Ти куди?

— Кольоровий телевізор у ямці дивитись, — каже Коська. — Як заєць у космосі літає.

— Немудрий ти, — сказав їжак Кирилко. — І мілку ямку вирив, і сам до лисиці Ларисці в зуби йдеш. Хіба ти бачив телевізор, коли ямку копав?

– Не бачив.

— То де ж він там узявся?

— Не знаю, — сказав заєць Коська.

— Біжи ти, заєць Коська, додому, рятуй шкуру, поки не пізно.

Заєць Коська так і зробив. А лисиця Лариска страшенно розлютилася, вилізла з ямки і каже:

— Хотіла я зайця Коську з’їсти, а ти, їжак Кирило, завадив мені. Доведеться тобою закусити.

– Ну-ну, закуси! — засміявся їжак Кирило і згорнувся клубком.

Лисиця з одного боку зайде, і з іншого — скрізь тільки на голки натикається. Так у неї нічого не вийшло, пішла вона інший обід шукати.

А заєць Коська за те, що він його врятував від лисиці Лариски, осінью подарував їжу Кирилкові велике червоне яблуко. Спеціально на село до саду бігав. Але тільки іноді він таки думає, коли дуже нудно — а раптом там, у ямі, насправді кольоровий телевізор був і заєць у космос літав?

Немудрий він все таки, цей заєць Коська

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 15

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Заяц Коська и его друзья”

Микола Грибачов

Видавництво: “Самовар”, 2010 р.

Залишити коментар