Жив на світі заєць, і була у нього заповітна мрія – море переплисти, на далекому морському острові побувати. Але плавати зайчик не вмів, і човна у нього не було.

Думав-думав заєць і придумав. Гуляв він якось раз берегом моря, побачив акулу і питає:

– Як думаєш, акула, у кого більше друзів – у тебе чи у мене?

– Тут і думати нема чого, у мене, звичайно, – сказала акула. – Всі акули в морях і океанах – мої друзі.

– І скільки ж у тебе друзів?

– Не знаю, – задумалась акула, – багато, дуже багато, але скільки саме – звідки мені знати! Я їх не рахувала.

– А давай порахуємо, – запропонував заєць.

– Та як же ми їх порахуємо? – здивувалася акула.

– А ти підклич акул до нашого берега, – запропонував заєць. – Раз вони твої друзі, обов’язково повинні прийти. Ляжуть акули на хвилі пліч-о-пліч одна до одної, як раз до того он острова витягнуться. Ось я їх і буду перерахувати.

«Ну заєць!» – здивувалася акула.

Покликала вона на наступний ранок всіх своїх друзів, лягли акули пліч-о-пліч в одну лінію від берега до самого острова.

– Ну, починай! Спробуй порахувати моїх подруг! – крикнула зайцю акула.

Виліз заєць на спину акулі, постояв, подумав, а потім з одної акулячої спини на іншу став перескакувати і голосно рахувати:

– Одна, дві, три, чотири …

Так і рахував, поки не добрався до заповітного острова. А там зістрибнув на землю та як закричить:

– Здорово я вас обдурив, дурні акули! Дуже мені потрібно знати, скільки у акули друзів! Я на острів потрапити хотів! А ви і повірили!

Розсердилися акули, кинулися до острова, та заєць давно вже на землі стоїть, спробуй дістати його. Правда, одній акулі все ж вдалося схопити зайця за хвіст і вирвати жмут шерсті.

Попливли акули. Сидить заєць на камені, лапкою обірваний хвіст погладжує. «Ось такі справи! – думає. – Як же я тепер додому потраплю? Як через море переберуся? » А вже темніє, страшно зайцю на незнайомому острові.

Почув дух, господар острова, як гірко плаче заєць, і підійшов до нього:

– Що ти, заєць, сльози ллєш? Акул обдурити надумав? А що ж вийшло? Хіба можна так! Попросив би акулу, вона б тебе і так по морю доправила! Лягай спати, завтра вранці що-небудь придумаємо.

На ранок дух і каже:

– Чи обіцяєш мені нікого більше не обманювати? Перед акулою вибачишся?

– Так, – мовив заєць.

– Бери мій човен, – сказав дух, господар острова, – і повертайся додому.

Повернувся заєць додому, перед акулою вибачився і з тих пір нікого більше не обманював.

Жив на світі заєць, і була у нього заповітна мрія – море переплисти, на далекому морському острові побувати. Але плавати зайчик не вмів, і човна у нього не було.

Думав-думав заєць і придумав. Гуляв він якось раз берегом моря, побачив акулу і питає:

– Як думаєш, акула, у кого більше друзів – у тебе чи у мене?

– Тут і думати нема чого, у мене, звичайно, – сказала акула. – Всі акули в морях і океанах – мої друзі.

– І скільки ж у тебе друзів?

– Не знаю, – задумалась акула, – багато, дуже багато, але скільки саме – звідки мені знати! Я їх не рахувала.

– А давай порахуємо, – запропонував заєць.

– Та як же ми їх порахуємо? – здивувалася акула.

– А ти підклич акул до нашого берега, – запропонував заєць. – Раз вони твої друзі, обов’язково повинні прийти. Ляжуть акули на хвилі пліч-о-пліч одна до одної, як раз до того он острова витягнуться. Ось я їх і буду перерахувати.

«Ну заєць!» – здивувалася акула.

Покликала вона на наступний ранок всіх своїх друзів, лягли акули пліч-о-пліч в одну лінію від берега до самого острова.

– Ну, починай! Спробуй порахувати моїх подруг! – крикнула зайцю акула.

Виліз заєць на спину акулі, постояв, подумав, а потім з одної акулячої спини на іншу став перескакувати і голосно рахувати:

– Одна, дві, три, чотири …

Так і рахував, поки не добрався до заповітного острова. А там зістрибнув на землю та як закричить:

– Здорово я вас обдурив, дурні акули! Дуже мені потрібно знати, скільки у акули друзів! Я на острів потрапити хотів! А ви і повірили!

Розсердилися акули, кинулися до острова, та заєць давно вже на землі стоїть, спробуй дістати його. Правда, одній акулі все ж вдалося схопити зайця за хвіст і вирвати жмут шерсті.

Попливли акули. Сидить заєць на камені, лапкою обірваний хвіст погладжує. «Ось такі справи! – думає. – Як же я тепер додому потраплю? Як через море переберуся? » А вже темніє, страшно зайцю на незнайомому острові.

Почув дух, господар острова, як гірко плаче заєць, і підійшов до нього:

– Що ти, заєць, сльози ллєш? Акул обдурити надумав? А що ж вийшло? Хіба можна так! Попросив би акулу, вона б тебе і так по морю доправила! Лягай спати, завтра вранці що-небудь придумаємо.

На ранок дух і каже:

– Чи обіцяєш мені нікого більше не обманювати? Перед акулою вибачишся?

– Так, – мовив заєць.

– Бери мій човен, – сказав дух, господар острова, – і повертайся додому.

Повернувся заєць додому, перед акулою вибачився і з тих пір нікого більше не обманював.

Жив на світі заєць, і була у нього заповітна мрія – море переплисти, на далекому морському острові побувати. Але плавати зайчик не вмів, і човна у нього не було.

Думав-думав заєць і придумав. Гуляв він якось раз берегом моря, побачив акулу і питає:

– Як думаєш, акула, у кого більше друзів – у тебе чи у мене?

– Тут і думати нема чого, у мене, звичайно, – сказала акула. – Всі акули в морях і океанах – мої друзі.

– І скільки ж у тебе друзів?

– Не знаю, – задумалась акула, – багато, дуже багато, але скільки саме – звідки мені знати! Я їх не рахувала.

– А давай порахуємо, – запропонував заєць.

– Та як же ми їх порахуємо? – здивувалася акула.

– А ти підклич акул до нашого берега, – запропонував заєць. – Раз вони твої друзі, обов’язково повинні прийти. Ляжуть акули на хвилі пліч-о-пліч одна до одної, як раз до того он острова витягнуться. Ось я їх і буду перерахувати.

«Ну заєць!» – здивувалася акула.

Покликала вона на наступний ранок всіх своїх друзів, лягли акули пліч-о-пліч в одну лінію від берега до самого острова.

– Ну, починай! Спробуй порахувати моїх подруг! – крикнула зайцю акула.

Виліз заєць на спину акулі, постояв, подумав, а потім з одної акулячої спини на іншу став перескакувати і голосно рахувати:

– Одна, дві, три, чотири …

Так і рахував, поки не добрався до заповітного острова. А там зістрибнув на землю та як закричить:

– Здорово я вас обдурив, дурні акули! Дуже мені потрібно знати, скільки у акули друзів! Я на острів потрапити хотів! А ви і повірили!

Розсердилися акули, кинулися до острова, та заєць давно вже на землі стоїть, спробуй дістати його. Правда, одній акулі все ж вдалося схопити зайця за хвіст і вирвати жмут шерсті.

Попливли акули. Сидить заєць на камені, лапкою обірваний хвіст погладжує. «Ось такі справи! – думає. – Як же я тепер додому потраплю? Як через море переберуся? » А вже темніє, страшно зайцю на незнайомому острові.

Почув дух, господар острова, як гірко плаче заєць, і підійшов до нього:

– Що ти, заєць, сльози ллєш? Акул обдурити надумав? А що ж вийшло? Хіба можна так! Попросив би акулу, вона б тебе і так по морю доправила! Лягай спати, завтра вранці що-небудь придумаємо.

На ранок дух і каже:

– Чи обіцяєш мені нікого більше не обманювати? Перед акулою вибачишся?

– Так, – мовив заєць.

– Бери мій човен, – сказав дух, господар острова, – і повертайся додому.

Повернувся заєць додому, перед акулою вибачився і з тих пір нікого більше не обманював.