TOU

Як зайчик і білочка стали друзями

Аделя Григорук

В одному лісі на високому дереві у дуплі жила білочка. А внизу під деревом ріс густий-прегустий кущ, у якому зайчик збудував собі хатку.
Білочка зранку вставала, чепурилася і починала готувати сніданок. Вона чистила горішки, лущила насіння, а шкаралупу і порожні шишки кидала вниз — просто на зайчикову хатку. Але та лише сміялася у відповідь і казала:
— Нічого страшного, позамітаєш.
А що залишалося робити зайчикові? Брати березового віника і чепурити своє обійстя. Інколи вухань думав перебратися кудись в інше місце, але ніяк не міг залишити свою оселю, такою вона була рідною. Та й до поля з капустою звідси рукою подати.
Так і жили: білочка смітила, зайчик прибирав. Розмовляли вони рідко, хіба що віталися вранці та ввечері.
Якоїсь ночі зайчикові не спалося. Він вийшов на подвір’я, сів на лавочку і задивився на небо. Воно покрилося хмарами і непривітно насупилося.
І тут зайчик почув, як шелеснула гілка. Дивно, подумалось йому, вітру начебто немає. Шелестіння повторилось. Зайчик пильніше приглянувся і побачив, як уверх по стовбуру все ближче і ближче до білоччиної хатки підкрадається куниця.

Зайчик злякався і завмер.
— Але що буде з білочкою? — подумав він у наступну мить. — Треба її рятувати!
Він схопив березового віника, яким щоранку підмітав своє подвір’я, і шпурнув його в куницю.
Віник не досягнув хижачку, проте з гучним тріскотом ударився об стовбур.
— Білочко, білочко, тікай! — закричав зайчик. — Куниця близько!
Шум розбудив білочку, і вона виглянула у віконечко.
Куниця була вже зовсім близько. Вона вишкірила хижі зуби і прошипіла:
— Не втечеш, ні, не втечеш-ш-ш…
Білочка відсахнулася від вікна, а куниця вже ломилася у двері.
Ось вони затріщали і розчинилася. Куниця увірвалася всередину. Білочка тим часом стрімко вистрибнула із вікна.
— Сюди, сюди! — загукав зайчик.

Білочка блискавично плигнула на гілку, потім на другу, ближчу до землі.
Куниця, не знайшовши білочки в хаті, й собі вистрибнула надвір і кинулася наздоганяти білочку.
— Білочко, до мене! — закричав зайчик і відчинив двері своєї хатки.
Одним стрибком білочка опустилася на землю, і вони разом із зайчиком зачинилися в його хатці.
Куниця сердито загрюкала у двері, але вони були міцні та й засув також був змайстрований надійно.
Упіймавши облизня, куниця подалася геть. А зайчик і білочка, отямившись від переляку, вийшли на ґанок.
— Дякую тобі, зайчику! Ти справжній друг, — мовила білочка. — Пробач мені, будь ласка, що я вела себе нечемно і викидала сміття на твоє подвір’я.
— Ну що ти, білочко, я на тебе зовсім не серджуся, — відповів зайчик.
Відтоді вони стали друзями і щодня ходили одне до одного в гості. Зайчик частував білочку солодкою морквою і хрусткою капустою, а вона його горіховими тістечками і малиновим чаєм.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 35

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казочки для Тарасика”
Видавництво: “Писаний камінь”
м. Косів
2011 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: