TOU

Як зайчик робив аплікацію

Казки Людмили Курченко

Коли надворі похмура дощова погода, багатьом хочеться сказати “Б-р-р!”. А ось вихованцям дитсадка “Лісова галявина” дощова погода подобалася. Адже тоді Перепілка збирала всіх у кімнаті, яка називалася кімнатою художнього виховання. Тут вони малювали, ліпили, вирізували, клеїли, випилювали.
От і тепер надворі йде дощ.
– А що ми будемо робити сьогодні? – спитала Перепілка.- Минулого разу я вам говорила.
Першою підняла лапу Лисичка:
– Ми будемо займатися акацією.
– Ти що? – пирхнув Веприк старший.- Забула? Цією… Ап… Ап…
– Чхи! – підказав їжачок.
– Та ні! – розсердився Веприк старший,- апельсинока-цією.
– до чого тут апельсин? – здивувалася Білочка.- Ап-лі-ка-ці-є-ю.
– Чудово! – похвалила її Перепілка.- А хто скаже, що це таке?
Сороченя пояснило:
– Аплікація – це коли ми викладаємо якийсь візерунок із клаптиків паперу чи тканини.
– Не лише,- сказала Перепілка.- Сьогодні ми робитимемо аплікацію з пелюсток квітів і листочків. Тепер ви розумієте, для чого ми їх збирали і підсушували?
А потім у кімнаті стало так тихо, що було чути, як по аркушах паперу шарудять пензлики з вишневим клеєм і як за вікнами шелестить дощ.
Чорногузик узяв кілька листочків і приклеїв їх на аркуші паперу так, що вони здавалися тепер деревами. А розрізаний навпіл листочок осики із зазубринками перетворився на їжачка, який вийшов на прогулянку в ліс.
Білочка відібрала для роботи пелюстки різних квіток – з них вона викладала портрети Чорногузика і Синички.
Лисичка вирішила зобразити саму себе. Великий жовтий листок став тулубом, менший – головою, зовсім маленькі – вушками і лапками, а гарний пухнастий хвіст вийшов із китичок пухівки.
Та чи не найважче було Зайчику, який задумав зробити велику картину – “Схід сонця над лісовим озером”. Спершу він пофарбував аркуш паперу в голубе. Коли фарба висохла, він довго й обережно викладав із травинок стрункі ялини на березі озера. Половина вербового листочка захиталася на воді, ніби човник. А от з чого зробити сонце?.. Всі листочки й пелюстки квітів були занадто бліді, аби передати жовтогарячий колір сонця. І тут Зайчик згадав про моркву, яка залишилася після сніданку. Він збирався пізніше поласувати нею.
Зайчик витяг із кишені моркву і подивився на неї. Так, вона була саме такого, як треба, жовтогарячого кольору. Ой, як йому хотілося з’їсти хоч шматочок! Але замість того він обережно відкусив від морквини тоненьке кружальце і приклеїв на аркуші – там, де мало сходити сонце. друге кружальце стало відображенням сонця у воді. Потім Зайчик почав розгризати решту моркви на тоненькі шматочки, що мали бути промінчиками сонця. Йому так хотілося проковтнути хоч один, ну хоч оцей найменший промінчик. Але Зайчик лише зітхнув і рішуче наклеїв його на аркуш.
Коли картину було закінчено, від моркви залишився зовсім тоненький хвостик. Зайчик викинув його у кошик для сміття.
Вихователька Перепілка уважно оглянула кожну роботу. Кого похвалила, кому зробила якісь зауваження. Найдовше вона дивилася на аплікацію Зайчика. А потім взяла її і повісила на стіну серед кращих робіт вихованців “Лісової галявини”.
– Малята, ви відчуваєте, як це сонечко зігріває вас своїм. теплом? – спитала вона.
Усі звірята й пташенята подивилися на картину. Надворі й досі йшов не по-літньому прохолодний дощ, але вони справді відчули, що їм стало тепло. Та найтепліше було Зайчику, хоч він так і не поласував улюбленою морквою.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.8 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:

“У дитсадку «Лісова Галявина»”

Людмила Курченко

Видавництво : “Веселка“

Київ, 1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: