Яна і Зірочка

Гайдучек Вернер

Жила собі дівчинка Яна. А високо в небі горіла маленька Зірочка. Щовечора, коли дівчинка лягала спати, Зірочка заглядала до неї у віконце.

— На добраніч, моя маленька,— шепотіла Яна.

А Зірочка підморгувала їй  очками.
Та якось серед глупої ночі Яна прокинулась. На ліжку у неї сиділа маленька Зірочка.

— Що ти тут робиш? — запитала дівчинка.

— Ох,— зітхнула Зірочка.— Я зазирала до тебе у вікно, але дуже перехилилась і бухнулася прямо в кімнату.

— Чудово, — зраділа Яна. — Тепер ти завжди будеш зі мною.

І вона простягла руки узяти Зірочку і покласти до себе під ковдру, бо від холоду вона цокотіла зубами.

— О ні,— відсахнулася Зірочка.— До світанку я маю бути на небі, бо вдень я геть осліпну.

І хоч Яна засмутилася, Зірочка стояла на своєму. З ліжка вона скікнула на підвіконня, звідти на подвір’я, а відтак намірилася сягнути й неба.
Та хоч як вона розганялася, підскочити вище підвіконня не ставало сил.
Зірочка стомилася. Вона зіщулилась і гірко заплакала.

— Не плач, Зірочко, не плач,— заспокоювала Яна.

Дівчинка схопилася з ліжка і взяла Зірочку на руки.

— Я підкину тебе високо-високо,— приказувала Яна.— Ану давай.

І вона підкинула її так високо, скільки було сил.

— Тепер ти полетиш,— підбадьорювала Яна.— Тільки не падай. Зірочко!

Але вона знову була на підвіконні.

— Спробуємо ще,— сказала Яна.

— Так, ще раз! — вигукнула Зірочка.
Дівчинка   підкидала   й   підкидала   її,   аж поки їй не стерпли руки. Зрештою Яна сіла на ліжко, а Зірочка знову заплакала. Вона аж змарніла від сліз.

— Треба помізкувати, — запропонувала Яна і замислилась.

— Гаразд, гайда до Синиці! — вигукнула вона і, схопивши Зірочку за руку, побігла в сад.

— Синичко! — гукнула дівчинка.

— Що трапилося? — спросоння запитала Синичка.

— Зірочка зазирала до мене у вікно,— щебетала Яна,— але дуже перехилилась і бухнулася прямо в мою кімнату. До світанку вона має бути вдома, інакше осліпне, якщо на землі її застане день. Віднеси Зірочку на небо.

— Це не по моїх силах,— мовила Синичка.— То дуже високо. Попроси Жайворонка він літає вище за мене.
Яна й Зірочка побігли в поле до Жайворонка.

— Жайворонку! — гукнула дівчинка.

— Що таке, Яно? — запитав Жайворонок.

— Зірочка зазирала до мене у вікно,— мовила Яна,— але дуже перехилилась і бухнулася прямо в мою кімнату. До світанку вона має бути вдома, інакше осліпне, якщо на землі її застане день. Віднеси її на небо.

— Це не по моїх силах,— відповів Жайворонок.— То дуже високо. Попроси Орла.

Яна схопила Зірочку за руку і побігла до Орла.

— Орле! — гукнула вона.

— Агов, Яно! озвався Орел.

Зірочка зазирнула до мене у вікно,— розповідала Яна,— але дуже перехилилась і бухнулася прямо в мою кімнату. До світанку вона має бути вдома, інакше осліпне, якщо на землі її застане день. Віднеси її на небо.

— Це не по моїх силах,— басом мовив Орел.— То дуже високо. Попроси Пілота. Він живе коло міста.

— Я дуже втомилась,— звертаючись до Зірочки, ледь чутно сказала Яна.— Болять мені ноги. Давай трохи спочинемо.

— О ні,— благала Зірочка.— Поспішаймо. Незабаром із-за моря вигулькне сонце. А коли настане день, я осліпну.

І Яна знову взяла Зірочку за руку.

— Сідайте мені на спину, — сказав Орел.— Я віднесу вас до Пілота.

Яна і Зірочка міцно вчепилися Орлу за пір’я.

— От і прилетіли,— сказав Орел, спустившись на землю.

— Пілоте! — покликала Яна.

— Що тобі, Яно? — запитав Пілот.

— Зірочка зазирнула до мене у вікно,— розповідала Яна,— але дуже перехилилась і бухнулася прямо в мою кімнату. До світанку вона має бути вдома, інакше осліпне, якщо на землі її застане день. Віднеси її на небо.

— Я-то ні,— відповів Пілот.— А мій брат Космонавт віднесе Зірочку на небо. Він живе аж за містом, за полем, за лісом. Сідайте в літак, і полетимо до Космонавта.

Яна взяла Зірочку, і обоє вони опинилися в літаку.

— Спасибі, Орле! — гукнула Яна.

І Пілот полетів за місто, за поле, за ліс до брата Космонавта.

— Отут він,— сказав Пілот і посадив літак на землю.

— Космонавте! — гукнула Яна.

— Слухаю   тебе,   Яно,— одказав   Космонавт.

— Зірочка зазирнула до мене у вікно,— сказала Яна,— але дуже перехилилась і бухнулася прямо в мою кімнату. А тепер їй треба повертатися додому, бо осліпне, якщо на землі її застане день. Відвези її на небо.

— З радістю, прошу тебе, маленька Зірочко,— запросив Космонавт.— Я вмить відвезу тебе додому.
Зірочка сіла в ракету.

— До побачення,— весело обернулася вона до Яни.— Спасибі тобі. Вітай Синичку, Жайворонка й Орла. Прощавай, Пілоте! — гукнула вона.

— В час добрий тобі, Зірочко, — відповів Пілот.— Гляди ж, більше не падай.

І ракета злетіла в небо.
Коли сонце зійшло і промінчиками пригріло Янине ліжко, мама зайшла до кімнати і сказала:

— Яно, ти, мабуть, не збираєшся вставати.

— Я ще трішки посплю, — благала Яна. — Сьогодні вночі до мене в кімнату впала Зірочка. Я віднесла її до Синиці, потім до Жайворонка, а тоді до Орла. Орел відвіз нас до Пілота, а Пілот до брата Космонавта. Бо маленька Зірочка осліпла б, якби на землі її застав день.
Мама усміхнулася і взяла Яну на руки.

— Це тобі приснилось,— сказала вона.

— Ні, не приснилось,— затялася Яна.— Ось почекай до вечора.

А коли взялося на вечір і мама поклала її в ліжко, Яна показала пальчиком на небо.

— Бачиш маленьку Зірочку? Оце вона й є. Космонавт відвіз її на ракеті. На добраніч, Зірочко.

А Зірочка підморгнула їй очками.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 26

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Яна і Зірочка”
Вернер Гайдучек
Видавництво: “Веселка“
м. Київ,  1970 р

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: