TOU

Яносік

Польські народні казки

Ішов студент на канікули із школи додому. Йти довелося густим лісом. Студент заблудив, і ніч захопила його в хащі. Блукав, блукав – ніяк з того лісу не вийде. Нарешті виліз на високе дерево й став роздивлятися на всі боки, чи не побачить узлісся.

Вгледів десь удалині вогник і кинув у тому напрямі шапку, щоб не збочити з дороги. Зліз із дерева, пішов отак, як летіла шапка, і натрапив на невеличку хатину. У вікні світилося: біля столу сиділа стара бабуся. Відчинив студент двері, зайшов до хатини. Бабуся його й питає:

– Хто ти такий, і чого тобі треба?

– Я йшов із школи додому та оце заблудив.– каже студент.– Прошу вас, матінко, пустіть мене переночувати. Мене звуть Яносік.

– Не можу я тебе пустити. Як прийде моя старша сестра, вона тебе вб’є.

Тут студент збагнув, що втрапив до чаклунки, але не злякався.

– Нехай буде що буде, а я не піду звідси, бо дуже втомився й хочу спати,– сказав він.

Бачить стара, що нічого не вдіє, і покликала його вечеряти, а після вечері наказала сховатися за піччю. Незабаром влетіла крізь вікно на помелі старша сестра. Закрутила носом і гукнула:

– Гей! Десь тут у хаті є людина!

– Виходь, Яносіку! – каже чаклунка.

Хоч-не-хоч довелося Яносіку вийти зі схованки.

– Сідай зі мною вечеряти,– каже старша.

Він сів. А як повечеряли, чаклунка й каже:

– А тепер іди звідси, коли тобі життя дороге, бо як повернеться найстарша наша сестра, вона тебе все одно вб’є.

Але Яносік не злякався.

– Не піду нікуди! Тут ночуватиму!

Сказав і заховався за піч.

Аж тут прилетіла й третя сестра – найстарша, і гукнула:

– Гей! Десь тут у хаті є людина!

Знову довелося Яносіку вийти: найстарша чаклунка запросила його до вечері, а коли він, попоївши, ліг спати, чаклунки почали радитись, що з ним робити. Проте він тільки вдавав, ніби спить, а сам слухав їхню розмову.

– Покладімо йому гарячу жарину на голе тіло,– каже одна.– Якщо він витримає біль і не прокинеться, буде з нього сміливець.

Поклали Яносікові на тіло пекучу жарину, а він і не ворухнувся – мовчки терпів біль, аж поки жарина згасла. Тоді чаклунки й кажуть:

– Буде з нього чоловік хоробрий і терпеливий. Отож хай він стане розбійником! Треба його спорядити як слід і дати все, що треба для цього ремесла.

– Я дам йому топірець! – мовить перша чаклунка.

– А я сорочку!

– А я пояс!

Яносік лежить і все слухає. Чує: чаклунки кажуть, що як він зіпреться на топірця, то перескочить аж три милі, а в сорочці і в поясі криється чудодійна сила. Найстарша чаклунка, що мала шити сорочку, звечора посіяла для неї коноплі – а на ранок уже й сорочка була готова. Коли Яносік прокинувся, три сестри віддали йому дарунки й сказали:

– Не будеш ти ні вченим, ані ксьондзом, а будеш розбійником. Ось тобі топірець-чупага: як на нього зіпрешся, відразу перескочиш за три милі; він тебе вбереже від усякої небезпеки. А як одягнеш оцю сорочку й пояс, то станеш дуже сильний. Але щоб ти став розбійником над усіма розбійниками, мусиш і сам утнути щось надзвичайне. Батько в тебе неабиякий силач – спробуй забрати в нього гроші так, щоб він і не знав…

Яносік пішов, забравши з собою дарунки, але не надів на себе нічого, а сховав усе в клумак. Заходить до батькової хати, а сам смутний, невеселий. Так і просидів день. Надвечір батько каже, що піде завтра на ярмарок і візьме з собою сто п’ятдесят злотих, бо хоче купити воликів.

– Не йдіть, татуню! – каже Яносік.– Щоб вас, бува, розбійники не пограбували.

– Може, ти й дав би себе розбійникам пограбувати,– засміявся батько,– а я їх не боюся.

– Побачимо! – шепнув Яносік.

Батько пішов, а він почекав кілька годин, тоді надів сорочку й пояс, сів на топірець-чупагу й, миттю наздогнавши батька, заступив йому дорогу Стукнув топірцем об землю й питає:

– Куди йдеш?

– Воликів купувати,– пробелькотів переляканий батько.

– Давай гроші! – гримнув Яносік, і старий зараз же віддав гроші.

– Всі? – питає Яносік.

– Та всі; навіть на дорогу нема в мене ні гроша.

Яносік дав йому кілька грошів на дорогу, а сам утік у ліс. Потім сів на свого топірця і льотом помчав додому. Батько приплентався аж увечері. Він не пізнав сина в розбійницькій одежі, а коли зайшов у хату, Яносік сидів собі в студентському мундирі, наче й не ходив нікуди.

– Правду ти казав, сину: шкода, що я тебе не послухав! – з жалем озвався батько.

– А що таке з вами сталося, татусю?

– Ой, таке зі мною було! Якийсь розбійник заскочив мене в лісі й забрав мої сто п’ятдесят злотих, лише кілька грошів покинув мені на дорогу.

– Ось бачите, татусю, я ж вам казав, щоб не ходили на ярмарок, бо вас пограбують! Як у воду дивився! А ви приглянулися до того розбійника? Пізнали б його, якби побачили?

– Ой, пізнав би, сину, відразу! Була на ньому якась страшна сорочка й широкий пояс, а в руці здоровенний топірець-чупага!

Яносік пішов до комори, одяг сорочку й пояс, узяв у руку розбійницький топірець, вийшов і питається:

– А той розбійник часом був не такий?

– Ой! Такий самісінький! – гукнув старий.

Яносік засміявся, віддав батькові гроші, а потім сказав:

– Вже не буду я ні вченим, ні ксьондзом, і до школи не повернуся, а стану розбійником. Бувайте здорові, татусю!

І рушив у гори. Хутко набрав собі помічників і товаришів: усіх було в нього дванадцять розбійників – і хоча жоден не міг зрівнятися з Яносіком, проте всі мусили зробити щось надзвичайне, аби він прийняв їх до свого загону. Кожному Яносік загадував показати, що він уміє, і тільки той, хто міг утнути якусь штуку, ставав розбійником.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Польські народні казки”
Упорядник – М. Пригара
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: