TOU

Ярик і рогатий Мі

Казки Лариси Ніцой

Ясик — маленький хлопчик. Усі рідні зовуть його Ярик, а він сам себе Ясиком називає, бо ще не вміє «Р» вимовляти. Ясик завжди усміхається. Прокинеться вранці та й починає хихикати у своєму ліжечку. Тато й мама вже чують: це їхній синочок пробудився.
— Ах ти ж наше сонечко! Наше Ярилко! — схиляються над дитиною.
Ясик уже знає, що ярило — це сонце, на честь якого він названий. Засинає Ясик теж усміхаючись. Мама з татом йому перед сном книжечку читають, цілують його. Затишно Ясикові, спокійно.
Одного разу вмостився Ясик спатки, очки закрив, а сон не йде. Покрутився Ясичок — немає сну. Повернувся Ясик на бочок і подивився у вікно, а там…
Ой леле! За вікном хтось рогатий в очі світить!
Злякався Ясик і гірко заплакав.
Почули Ясиків плач мама з татом, прибігли, синочка на руки взяли, гладять, утішають, а Ясик аж схлипує.
—    Там! Там! — і ручкою за вікно показує.
—    Що там, синочку? — рідні у вікно заглядають.
А там на небі тільки місяць молодий з двома ріжками сяє та зорі виблискують.
—    Он! — показує Ясик на місяця. — Боюся!
Стали тато з мамою синочка заспокоювати, що то ще одне сонечко, тільки воно вночі світить, місяцем називається. Не хоче Ясь і чути.
«Боюся» — і все тут. Ледве вгамували та приспали малого. А наступного вечора Ясик знову за своє:
— Мі-мі! — пальчиком у небо показує і от-от знову заплаче.
Прочитав йому татусь перед сном казочку, матуся колискову заспівала — ніби спить малий. Тільки дорослі за двері, а Ясик знову очицями луп-луп і боїться у вікно глянути, місяць йому таким страшним видається. Заліз Ясик під ковдрочку і носа не показує.
Лежав-лежав, коли чує, хтось плаче тихенько. Прислухався Ясик — такий плач жалібний! Шкода йому стало, висунувся з-під ковдри та й питає пошепки:
—    Ей! Хто там сльози ллє?
—    Я! — тоненько почулося від вікна.
—    А чому ти плачеш?
—    Бо мені страшно!
—    І мені стлашно, — каже Ясик. — Там за вікном мі-мі ходить, здоловий і логатий. Давай удвох боятися!
—    Згода! — відповів хтось з-за вікна й одразу пожалівся: — Тут темно, незатишно! Усі сплять! Немає кому й слова сказати!
—    Мені скажи! — відповідає Ясик.
За вікном почулося зітхання:
—    У мене є мрія. Найдужче в світі мені хочеться, хоча б разочок, лягти в тепленьке ліжечко, укритись м’якенькою ковдрочкою і послухати перед сном казку!
—    То в тебе немає ковдлочки? — підхопився Ясь. — І казочку тобі ніхто не читає?! Біднесенький!
Ясик скочив з ліжка і підійшов до вікна. На підвіконні, звісивши ніжки та вкрившись хмаринкою, сидів молоденький місяць.
—    Ой! — вигукнув Ясик. — Мі-мі?!
А я тебе боявся!
—    А я тебе! — відповів місяць.
—    А мене за що боятися? — здивувався Ясик.
—    А мене за що? — здивувався місяць.
І обоє розсміялися.
—    А знаєш, що? — сказав Ясик. — Ходи до мене в ліжечко. Я тебе уклию і лозповім казочку.
—    Справді?! — зрадів місяць і відразу вмостився зручненько в Ясиковому ліжку.
Хлопчик підіткав Місяцеві з усіх боків ковдрочку, як це робила Ясикова мама, і розповів Місяцеві казочку, яку читав для Ясика тато.
А на ранок Ясик прокинувся щасливий і радісний.
—   Мамусю! Татусю! — весело засміявся. — До мене вночі місяць у гості пРРРиходив!
—    Правда? — зраділа мама і поцілувала синочка в маківку.
—    Я його більше не боюся! — задоволено повідомив Ясик.
—    Молодець! — похвалив тато й теж поцілував синочка. — Дорослим стаєш!
З того часу місяць часто приходить у гості до Ясика. Хлопчик підріс, навчився вимовляти літеру «Р» і називає тепер себе Яриком. Він переповідає місяцеві казки, ті, що читають йому мама з татом. Місяць сидить на Яриковому підвіконні, звісивши ніжки, слухає ті казки й щасливо усміхається.
Подивіться на небо! Якщо там зараз місяця немає — це він знову до Ярика в гості подався!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 30

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Ярик і рогатий Мі “

Лариса Ніцой

Видавництво: “Книжный клуб «Клуб семейного досуга»”

М. Харків, 2013 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: