TOU

Ясновидець

Казахські народні казки

У сиву давнину жив у далекому аулі бідняк. Нічого в нього не було, окрім лисячої шапки та коня. Шапка його уже геть зносилася – дірка на дірці, зате кінь був такий, що не було йому рівного в усьому світі: сонце заздрило його красі, вітер заздрив його бігові.

В сусідньому селі жили два багатії – старші брати цього бідняка. Мали вони тридцять табунів коней, тридцять отар баранів, тридцять кибиток, напханих килимами, посудом та зброєю.

Але все їм було не в радість. Вони не могли забути ні на хвилину, що їхній найменший брат має коня, найкращого у світі, і тільки й думали про те, як би цього коня вбити.

Одного разу бідняк надів свою діряву шапку, стрибнув на коня і поскакав до братів.

Як побачили його брати, – відвернулися, лиця їхні почорніли від злості. Бідняк поклонився їм низько та й каже:

– Брати, хочу я найнятися в батраки, та кінь зв’язав мені руки. Чи не візьмете ви його до осені в свої табуни? Вам од нього шкоди не буде, а з мене звалиться клопіт. Восени ж я вам заплачу за послугу.

Багатії перезирнулися, підморгнули один одному і відповідають біднякові привітно й ласкаво:

– Ми, брате, завжди раді тебе виручити. Хай іде твій кінь до нашого табуна і гуляє до осені. І плати нам за це ніякої не треба.

Подякував бідняк братам, відвів коня до табуна, а сам, задоволений і веселий, повернувся додому.

Минула весна, настало літо. Бідняк добре працював і не журився: сам не голодував і за коня був спокійний.

Та якось прибіг до нього невідомий і сказав, що хоче повідомити йому по секрету щось важливе. Бідняк пішов за ним, і коли вони залишились сам на сам, невідомий назвався табунником його братів і сказав:

– Послухай, друже, – біда: конає твій кінь. До смерті заїздили його твої брати – не протягне він, певно, й трьох днів. Шкода мені стало тебе, то я й прийшов сказати тобі про це. Тільки ж ти не підведи мене. А почнуть тебе питати, хто тобі сказав правду, ти відповідай: «Я – ясновидець, мені все відомо, що діється на світі».

Сказав і пішов. А бідняк гірко заплакав і відразу ж подався до братів.

Він зустрівся з ними на шляху і, плачучи, почав соромити їх і докоряти:

– Брати, як вам не соромно кривдити беззахисного бідняка? Що я вам зробив поганого, за що ви занапастили мого коня.

Багатії зрозуміли, що бідняк знає все, і почали відмовлятися:

– Ти, мабуть, збожеволів чи п’яний, що таке мелеш. Кінь твій живий-здоровий і ходить у наших табунах.

– Ні, брати, – сказав бідняк, – не обдурюйте мене: ви до смерті заїздили мого коня, і він не протягне й трьох днів.

– Та хто тобі сказав про це? – спитали багатії.

– Мені ніхто нічого не казав, бо я став ясновидцем і тепер знаю все, що робиться на світі,– відказав бідняк.

Довкола братів почали збиратися люди, і всім цікаво було дізнатися, про що йде у них суперечка.

Бідняк повторив усе, що розповів йому табунник, і юрба подалася до табунів багатіїв, щоб перевірити, чи не зводить наклепу він на братів. Коли люди прийшли на місце, то побачили, що бідняк казав правду: кінь, ледве живий, лежав на землі, тяжко дихав, боки його були вкриті ранами.

Тоді люди, обурюючись і погрожуючи, почали вимагати, щоб багатії віддали бідняку замість його коня десять своїх кращих скакунів.

Багатії змушені були підкоритися загальному вироку. Але з того часу їхня ненависть до брата стала ще більшою, і вони лиш чекали нагоди, щоб йому помститися. І незабаром така нагода трапилася.

Одного разу в хана тієї країни зник величезний золотий злиток, якому не було ціни.

Хан дуже зажурився, дізнавшись про це, і наказав оголосити по своєму ханству, що всякий, хто покаже, де сховано золото, дістане в нагороду тисячу добірних баранів і триста дійних лошиць.

Коли чутка про це дійшла до багатіїв, вони прибули до хана й сказала йому:

– О великий хане, у нас є молодший брат, який раптом став ясновидцем і знає, що діється в світі. Ми чули, як він хвалився перед своїми друзями, що міг би в одну ніч розшукати злодія, та тільки не хоче тобі догоджати. Ось пригрози йому смертю, і злиток до світанку буде в твоїх руках.

Хан повірив братам і наказав привести бідняка.

Коли прийшов бідняк, хан сказав:

– Кажуть, ти називаєш себе ясновидцем… Я хочу переконатися, чи це справді так. Знайди до світанку злиток, який украли у мене, і я зверх обіцяної нагороди дам тобі ще й караван верблюдів. Якщо ж ти не виконаєш мого наказу, – я звелю прив’язати тебе до хвоста скаженого коня… Зрозумів?

Бідняк відразу ж здогадався про хитрощі братів і, тремтячи від страху, сказав ханові:

– О великий хане, накажи, щоб твої слуги поставили для мене в степу кибитку. Я переночую в ній сам, проказуючи необхідне заклинання, і, можливо, до світанку я знайду твоє золото.

А сам подумав: «Хай поставлять мені кибитку в степу, а я вночі з неї втечу».

І ось звели для бідняка серед степу багату кибитку, і він залишився в ній сам. Тільки-но настала ніч, він насунув на голову малахай і став обережно наближатися до виходу.

В той час мимо проходив злодій, що вкрав ханський злиток. Він побачив багату кибитку і вирішив, що в ній можна чимось поживитися. Бідняк, не довго думаючи, навалився на нього зверху і схопив за горло.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахські народні казки”
Упорядник  – О. Г. Петькун
Видавництво: “Веселка”
1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: