ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Іранжирі

Африканські казки

Бінчі був такий негарний, що жодна дівчина не хотіла йти за нього заміж.

Одного разу пішов хлопець у гори шукати дерево іранжирі. Знайшов те, що шукав, узяв сокиру і зрубав дерево. Потім вирізав зі стовбура прекрасну дівчину, вбрав її у яскраву сукню, прикрасив залізними браслетами, мідними перснями й намистом. А на чоло їй надів білу плоску черепашку-чінгуру, яку носять лише люди з царського роду. Як тільки черепашка-чінгуру торк­нулася чола дерев’яної дівчини, та ожила.

—Ти будеш моєю дружиною,— сказав Бінчі,— і ми разом підемо до країни, де сходить сонце.

Дівчина погодилась, і вони пішли разом.

Коли це назустріч їм слон.

—Яка в тебе гарна дружина, Бінчі! — каже слон.— Давай поборемося. Хто переможе, тому вона й дістанеться.

Бінчі нічого не лишалося, як погодитися. Як почали вони сходитися, кра­суня заспівала:

Бінчі, мій Бінчі!

Не впади, Бінчі!

Я — дике й могутнє дерево!

Не впади, Бінчі!

Тільки скінчила вона пісню, як слон, переможений, упав на землю.

— Хто б міг подумати, що ти мене подолаєш! — пробурчав слон.

А Бінчі з дружиною пішли своєю дорогою.

Коли це назустріч їм лев.

— Яка в тебе гарна дружина, Бінчі! — каже лев.— Давай поборемось. Хто переможе, тому вона й буде.

Довелося Бінчі боротися і з левом. Та тільки вони зійшлися, як красуня заспівала:

Бінчі, мій Бінчі!

Бий з усієї сили!

Я — дике й могутнє дерево!

Не бійся, Бінчі!

Не встигла вона скінчити пісню, як лев упав на землю з риком:

— Хто б. міг подумати, що ти дужчий за мене!

Пішли Бінчі з дружиною далі. Коли це назустріч їм антилопа.

— Яка в тебе гарна жінка, Бінчі! — каже.— Нумо поборемось, хто пере­може, тому вона й дістанеться.

Не довго думаючи, кинувся Бінчі на антилопу, а дівчина тим часом за­співала:

Бінчі, мій Бінчі!

Гарненько тасуй її кулаками!

Я — дике й могутнє дерево.

Не бійся нічого!

Скінчила дружина пісню, впала антилопа на землю переможена, та потім скочила на ноги і втекла, згораючи з сорому.

Пішли Бінчі з дружиною далі і прийшли до села, де сходить сонце.

— Почекай мене тут,— сказав Бінчі дружині, коли вони підійшли до пер­шої хатини.— Я пошукаю, де нам заночувати, і повернуся по тебе.

Не встиг Бінчі піти, аж тут нагодилися слуги вождя того села. Побачили гарну жінку, питають, хто вона й звідки. А та відказує, що вона дружина Бінчі.

— Бридкому Бінчі не потрібна така гарна жінка! — сказали слуги і повели її до вождя. А той тільки глянув на неї — і вже закохався. Тим часом по­вернувся Бінчі до хатини, де лишив свою дружину, а там нікого нема.

— Хто, хто міг вкрасти мою дружину? — заплакав він у відчаї. А тоді по­чав усіх розпитувати, чи не бачив хто його дружину.

— Бачили ми слуг вождя з чужою гарною жінкою,— сказали йому люди.— .Може, це та, яку ти шукаєш?

Побіг Бінчі до вождя і каже:

— Володарю, це ви забрали мою дружину?

— Так, Бінчі. Нащо тобі, такому бридкому, така гарна дружина? — відповів вождь.

— Верніть мені дружину! — закричав Бінчі.— А то пошкодуєте!

Вождь на це засміявся і наказав слугам викинути Бінчі геть. Коли Бінчі випхали у двір, він почав співати:

Іранжирі, Іранжирі, віддай мої дарунки.

Я вертаю сам туди, звідки ми вдвох прийшли!

 

Дівчина почула пісню і передала Бінчі через слуг яскраву сукню, залізні браслети, мідні персні і намисто. Але черепашку-чінгуру, пласку й білу, лиши­ла собі. Тоді Бінчі знову заспівав:

Іранжирі, Іранжирі,

віддай мені черепашку-чінгуру.

Я вертаю сам туди, звідки ми вдвох прийшли!

Та дівчина не хотіла віддавати черепашку.

Тоді Бінчі зайшов до неї в хату, вийняв черепашку з її волосся і шви­денько пішов геть. Ту ж мить прекрасна жінка перетворилася на дерево іранжирі. Дерево почало рости і виросло таке велике, що перекинуло хатину і розчавило вождя та його слуг.

А Бінчі повернувся додому і більше ніколи не одружувався.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2.3 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки народів Африки”

Упорядник- М. А. Венгранівська

Переклад – М. А. Венгранівська

Видавництво:”Веселка”

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: