TOU

Іржавий меч

Азербайджанські народні казки

Жив колись у місті Ісфагані шах. У цього шаха було троє синів. Відчув шах, настав йому час з світом білим прощатися. Покликав він синів і каже:
— О діти мої, залишилося мені жити недовго, я старий, не сьогодні-завтра помру. Послухайте, що я вам скажу — Він звернувся до старшого сина: — Тобі, Ахмеде, я залишу трон, Магомет буде візиром, а ти, Гасане, найменший, будеш радником. У мене є ще один заповіт. І ніколи не забувайте про нього. У сороковій кімнаті мого палацу під сімома замками стоїть скриня. А в скрині тій іржавий меч. Як доведеться вам вирушати у далеку мандрівку, беріть з собою цей меч, і тоді ніхто вам не буде страшний.
Сказав шах і помер. А старший син почав правити.
Спочатку все було тихо, мирно. Шах правив країною, чинив суд, а коли йому все набридло, вирішив податися у мандри. Зібрав він своє військо, залишив замість себе середульшого брата, аж тут менший брат зупинив його:
— Виконуй батьків заповіт. Ти вирушаєш у далеку мандрівку,  візьми іржавий меч.
Глянув Ахмед на брата і засміявся:
— А я думав, що ти розумний хлопець. Старий перед смертю бовкнув якусь дурницю, а ти хочеш, щоб я став людським посміховиськом. Хіба мені, шахові, личить носити іржавий меч? Я дарую його тобі.
Сказав і вирушив у дорогу. Йшов він довго чи недовго, нарешті добувся до незнайомої фортеці. Озирнувся Ахмед-шах і оторопів: такого гарного краю він ніколи не бачив. Довкола ліс, дерева такі високі, що аж моторошно стало.
Наказав Ахмед своєму війську спішитися. Поставили вони намети, поїли й полягали спати, а вранці Ахмед подався до фортеці. Брама була зачинена. Але не такий чоловік був Ахмед, щоб його зупинили замки. Зламав він їх, зайшов і побачив, що всередині фортеця ще прекрасніша. За стіною буяв сад, довкола квіти, і на кожному кущі співають солов’ї. Посеред саду — величезний водограй, викладений золотою і срібною цеглою, а всередині сімдесятьма сімома струменями б’є прозора, мов сльоза, вода. Ніде ані душі. Надумав Ахмед покупатися. Але тільки-но він роздягнувся й ступив у воду ногою, як раптом сяйнула блискавка, ударив грім, небо заступили чорні хмари і з’явився богатир на крилатому коні. Він ще не зійшов з коня, а вже закричав:
— Як ти посмів залізти у мій сад? Я зараз тобі голову зітну.
Богатир вихопив меч, в одну мить зітнув Ахмедові голову і зник.
Довго Магомет чекав брата, та так і не дочекався. Зібрав він військо і пішов шукати шаха. І він не взяв з собою іржавого меча. Довго йшов чи недовго, добувся Магомет до тієї самої фортеці й побачив, що стіни її змуровано з людських черепів, а під стіною лежить його вбитий брат. Злякався візир, хотів
повернути назад, коли це раптом над його головою з’явився богатир. І сталося все так, як зі старшим братом.

Менший брат Гасан довго чекав братів, але не дочекався і теж став збиратися в дорогу. А був він розумніший і дужчий за своїх старших братів. Не було ще жодного богатиря, якого б він не здолав.
Перед тим як він мав вирушати в дорогу, покликала його до себе мати й сказала:
— Сину, ти йдеш шукати братів. Я благословляю тебе. Тільки послухай мене, візьми з собою іржавий меч. Поки цей меч буде при тобі, ніхто тебе не здолає. А зустрінеш на дорозі людину, якій буде скрутно, не шкодуй сили й часу, допоможи їй. Тоді тобі буде щастити.
Мати відчинила скриню й дістала з неї іржавий меч. Гасан приторочив батьків дарунок до паска й відразу відчув, що сили в руках йому додалося. З невеликим військом вирушив Гасан у дорогу. Довго він ішов чи недовго, нарешті добувся до тієї самісінької фортеці. Брама відчинилися перед ним, зайшов він і побачив одяг своїх братів. Зрозумів Гасан, що брати загинули тут. Почав він шукати їхні тіла, хотів поховати. Коли це спалахнула блискавка, вдарив грім, чорна хмара, що пролетіла над лісом, заступила все небо, а з тієї хмари на крилатому коні спустився на землю богатир і закричав:
— Як ти посмів зайти в мій сад?
Гасан сміливо відповів:
— Не кричи, лиходію. Ти вбив моїх братів. Я прийшов помститися за них. І я тебе вб’ю.
Дістав Гасан меч і кинувся назустріч богатирю. Сорок днів і ночей тривала їхня боротьба, і не змогли вони один одного здолати. Нарешті на сорок перший день Гасан поклав богатиря на землю. З голови богатиря впала шапка, і Гасан побачив, що це не юнак, а дуже вродлива дівчина. Від здивування він знепритомнів і впав ні живий ні мертвий. А коли опритомнів, поряд нікого не було. Лише лежав якийсь папірець. Дівчина- богатир написала: «Я — Пері, дочка франкського короля. Батько хотів мене віддати заміж, але я не пішла й присягнулася, що стану дружиною тільки тому, хто здолає мене. Ти перший, хто мене переміг. Коли хочеш, прийди і проси моєї руки в короля. Я чекатиму тебе».

Зібрав Гасан своє військо й повернувся додому. Розповів він матері про все, посадив на своє місце візира, попрощався, сів на коня й поїхав. Їхав він довго чи недовго, нарешті добувся до галяви. А на галявині лежав велетень-див і важко стогнав. Див був такий могутній, що коли стогнав, то тремтіла земля. Підійшов Гасан до дива й побачив, що він загнав у ногу скалку — цілу колоду. Надумав Гасан витягти з дивової ноги скалку, а потім завагався: «А раптом див підхопиться й уб’є мене? Треба щось придумати». Викопав Гасан яму під дивовою ногою, притрусив її хмизом, заліз у ту яму й став звідти витягати колоду з дивової ноги. Але не так легко було її витягти. Мабуть, дивові стало дуже боляче, і він закричав:
— Хто це мене мучить? Стривай, попадешся мені до лап, роздеру тебе на шматки!
Гасан не звертав уваги на цей крик, ще раз сіпнув колоду й витяг її. З рани на дивовій нозі хлюпнула кров. А як вона витекла, див утихомирився й заснув.
Спав він недовго. А коли прокинувся, відчув, що йому дуже полегшало.
Став він роздивлятися й шукати свого рятівника. Але нікого
не побачив. Він підхопився, обійшов галяву, та так нікого й не знайшов. І тоді крикнув див що було духу:
— Гей, хто поміг мені? Іди сюди, за добро я заплачу сторицею.
Гасан виліз із ями й підійшов до дива. Побачив його див, упав навколішки й сказав:
— О сину людський, ти врятував мене від смерті. Скажи, чим я можу тобі віддячити?
Гасан відповів:
— Диве, я хочу, щоб ми стали братами. Допоможи мені знайти дочку франкського короля, Пері.
— О сину людський! — вигукнув див.— Я радий бути тобі братом, але того краю, де живе франкський король, не знаю. Сідай верхи на мене, полетимо до мого брата, може, він знає.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Азербайджанські народні казки”
Упорядник – В. Ціпка
Видавництво: “Веселка”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: