ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Історії про незграбного вовчика

Тан Сулань

Хто такий Незграбний Вовчик?
Коли мати Вовчиця народила маля, батьки ніяк не мог­ли обрати для нього належне ім’я. Тоді бабуся Вовчиця завітала на гостину й мовила:
— Ох, які ж ви незграбні — навіть назвати власне ди­тинча не можете! Звичайно ж, член вовчої сім’ї має зва­тися Вовчиком.
Почули батьки: незграбні, Вовчик… То й вирішили назвати маля Незграбним Вовчиком.
Коли Вовчик трохи підріс, батьки зібралися в подо­рож. Їм узагалі була до вподоби романтика мандрівно­го життя. Вони спитали сина, чи не хоче він вирушити з ними.
Вовчик спитав:
—Чи є там гори?
—Так, — відповіли батьки.
Тоді Незграбний Вовчик спитав, чи є на тих горах де­рева з птахами на гіллі, під деревами — галявини, і чи простягаються через ті галявини струмки, і чи відбива­ються в тих струмках хмари.
І на всі запитання батьки кивали головами.
Урешті-решт Незграбний Вовчик насупився і сказав:
—Отже, там так само, як і тут, де ми живемо? То нащо тоді кудись рушати?
Тато подумав, що Незграбний Вовчик має рацію, і майже відмовився від подорожі. Проте мама голосно скрикнула:
— Якщо ми нікуди не поїдемо, де ж я ходитиму у сво­їх новеньких кросівках? Якщо ви не вирушаєте зі мною, я поїду без вас і ніколи не повернуся назад!
Вовчиця розсердилася не на жарт, а тоді купила кви­ток на літак, взула кросівки і, взявши поклажу, поїхала з дому. Вона й справді хотіла добряче вигуляти новеньке взуття.
Тато страшенно занервував через те, що мама справ­ді може ніколи не повернутися додому. Тож він вирушив слідом за нею. Вовк був такий засмучений, що навіть взуття забув зашнурувати.
Перший крок він ступив без усіляких перешкод, та на другому перечепився і зламав ногу. Насилу дотягнув­ши батька до лікарні, Незграбний Вовчик заповзявся щосили гукати:
—Мій тато упав і сильно ушкодив ногу! Допоможіть! Лікаря!
Усі лікарі почули Вовчика, та вирішили, що це він пе­речепився. Вони полишили всі свої справи й кинулися до нього.
Жаба, низенький і повненький лікар, спитав у вовченяти:
—Як це сталося?
Незграбний Вовчик відповів:
—Через шнурок на взутті.
—І що саме ушкоджено?
—Я тільки побачив, як лівий кросівок наступає на шнурок від правого, а правий — на шнурок від лівого. Тільки мій тато може сказати, що ушкоджено!
Лікар Жаба витріщив свої великі очі і сказав:
—Якась нісенітниця! Якщо навіть ти цього не знаєш, як твій тато може знати?
Незграбний Вовчик і собі витріщився на лікаря й мовив:
—Звісно як! Отож мій тато це і знає, а не я!
Тоді лікарі нарешті зрозуміли, що це тато Вовк спі­ткнувся.
Той мовчки сидів біля входу до лікарні. Він не міг і кроку ступити, бо його лапа була зламана.
Лікар Жаба підскочив до Вовка і спитав:
—Котру ногу ви зламали?
—Праву.
Лікар оглянув його ногу й запитав, торкаючись її то тут, то там:
—Зараз боляче? А тут? Чи, може, тут?
Тато Вовк нічого не відповів.
Тоді лікар Жаба розсердився й закричав:
—Я ж маю знати, що ви відчуваєте!
Тато Вовк закричав у відповідь:
—Та яка різниця, що я відчуваю! Просто вилікуйте мою ногу — і по всьому!
Коли тато Вовк тільки-но почав одужувати, він узяв палицю та, спираючись на неї, рушив услід за мамою Вовчицею. А Незграбний Вовчик лишився сам-на-сам із білою хатинкою, високим кленом, маленькою яблунькою та ще якимось невисоким деревом, що мало довге круг­ле листя й було рясно обсипане червоними фруктами.
Важко жилося Незграбному Вовчикові на самоті. Пер­шого ж дня, коли тато пішов, малий раптом відчув, що, здається, і сам кудись зник. Він так перелякався, що сер­це мало не вискочило з грудей.
А річ була ось у чому. Раніше батьки Незграбного Вов­чика щоранку будили його зі словами: «Вставай і вми­вайся, Незграбний Вовчику!», «Ходи снідати, Незграбний Вовчику!» Він голосно кричав матусі, що прокинувся, а тоді піднімався з ліжка, йшов умиватися і снідати.
Того першого ранку, коли Вовчик прокинувся в по­рожній хатинці, він встав, умився й поснідав, як завжди. Проте щось було не так. Незграбний Вовчик задумався. А тоді, на свій жах, зрозумів: «Незграбний Вовчик зник!»
Він хотів закричати, але йому це не вдалося. Щойно Вовчик відкрив рота, як шматочок хліба скотився йому просто в горло, і дихати стало важко. Бідолаха ледве відкашлявся, але натомість почав так голосно гикати, що розбудив Кролика-Розумника, який жив далеченько звідти. Він був другом Вовчика. Прокинувшись, Кролик подумав: «Ох, лишенько! З Вовчиком щось сталося».
Він швиденько побіг до друга та привів його до лікаря Жаби. Той дав Вовчикові склянку води та наказав випи­ти у три ковтки. Тієї ж таки миті гикавка минула.
Незграбний Вовчик низенько вклонився лікарю й мовив:
— Красно дякую, лікарю! — і побіг чимдуж додому. Кролик рушив за ним. Удома вовченя відкрило шафу, але не знайшло там Незграбного Вовчика. Не було його на горищі, під ліж­ком і на підвіконнях. Але Вовчик продовжував шукати.
Побачивши, як втомили друга пошуки, Розумник схо­тів допомогти й запитав:
—Що ти шукаєш, Незграбний Вовчику?
—Незграбного Вовчика, — відказав той. А потім рап­том повернувся і спитав Кролика: — Що ти зараз сказав? Повтори.
Кролик-Розумник слухняно повторив запитання.
—Я тут! — відповів Незграбний Вовчик, широко всмі­хаючись. — Я знайшовся!
Тоді Кролик нарешті зрозумів, у чому була річ. Він зробив маленьку табличку з напи­сом «Незграбний Вовчик»
—та почепив її другові на груди. Окрім того, він подарував Вовчикові маленьке дзеркаль­це, наказав по­вісити його на стіну і щоран­ку дивитися в нього. Коли ти бачитимеш Незграбного Вовчика у дзер­калі, то будеш точно знати, що з ним усе добре й він не загубився, — мовив Кролик.
—Але як я знатиму, що й моя хатинка не загубила­ся? — схвильовано спитав Вовчик.
Тоді Розумник почепив табличку й на хатинку. На таб­личці було написано: «Хатинка Незграбного Вовчика».
Отже, тепер ви знаєте, хто такий Незграбний Вовчик, і пізнаєте його з першого погляду, якщо зустрінете в лісі, еге ж?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії про незграбного вовчика”
Автор – Тан Сулань
Переклад з китайської – Ю.А. Головченко
Видавництво: “Віват”
Харків, 2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: