<

Історія малої часточки

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Одного разу мала часточка картонної гри-мозаїки “Пазли” впала за холодильник, і нікому не вдавалося її дістати. Це була дуже красива часточка зі жовто-коричнево-білим малюнком.

Ця часточка так давно лежала за холодильником, що вже й забула, ким була, адже часточки мозаїки мають коротку пам’ять. Тому, роздивившись навколо себе, вирішила називатися “Часточкою”, бо ж усі, кого бачила вона, були цілими речами. Стіл був столом, крісло – кріслом, навіть кіт був котом, а чим була вона?

– Без сумніву, я – часточка чогось, але чого?

Тому Часточка вирішила вирушити на пошуки. На своїх паперових ніжках вийшла спочатку на подвір’я, звідки й розпочала пошуки.

Першим, кого зустріла Часточка, був великий Камінь.

– Привіт! – мовила Часточка до нього.

– Привіт, – неохоче відповів Камінь.

– Холодно сьогодні, правда? – запитала Часточка.

– Я нічого не відчуваю, мені байдуже, – відповів Камінь.

– Хочеш трохи пройтися?

– Я ніколи не рухаюсь.

– Це означає, що завжди лежиш тут?

– Так.

– Чи, буває таке, що тобі чогось бракує?

– Ні, Камінь – досконале творіння, тому я нічого не потребую.

– Навіть такої часточки, як я? – запитала несміливо Часточка.

– Іди собі. Мені ніхто не потрібен!

Налякана грізним тоном Каменя, Часточка швиденько відійшла та продовжила свою мандрівку по подвір’ю в пошуках речі, якій би бракувало такого шматочка, як вона.

Мандрувала, мандрувала (насправді, пройшла лише кілька сантиметрів дороги, але, якщо добре придивитесь, то побачите, що ніжки часточок мозаїки, справді, дуже маленькі) і нарешті дійшла до Калюжі.

Це була велика Калюжа з брудною водою. У царстві калюж ті, що з найбруднішою водою вважаються найгарнішими, бо в них відбиваються зірки та хмари.

– Добрий день, – мовила Часточка.

– Привіт, погануля, як справи? –  відповіла Калюжа.

Взагалі, калюжі погано виховані та полюбляють пустувати, обливаючи болотом ближніх. Навмисне потрапляють під колеса машин, щоб зненацька оббризкати перехожих.

– Вибачте, – продовжувала мандрівниця, – чи, часом я не є вашою часточкою?

– Хм, – хмикнула Калюжа, – чому б ні? Ввійди всередину, тут є місце.

– Ах, як чудово! Я – часточка Калюжі! – втішилась вона та занурилась у брудну воду. Опинившись усередині болітця, почала м’якнути і задихатись.

– Рятуйте! Тону! – кричала з розпачу. Борсалась, намагаючись утриматись на поверхні, але вода затягувала її на дно. Гарний малюнок, який мала на собі, почав зникати.

– Рятуйте мене!

Калюжа злорадо усміхнулась.

– Нещасна мрійниця! Ти – лише шматочок картону, погануля!

У той час на галявині, неподалік від Калюжі снідав Дрізд.

Він пожалів та витягнув своїм довгим дзьобом Часточку із брудної води й обережно поклав її в сонячному місці, щоб висохла.

Сонячні промені та приємний вітерець висушили Часточку. Вона знову продовжила свої пошуки.

Минуло багато часу, допоки дійшла до круглого предмета, наїжаченого колючками, який до того ж мав маленькі дверцята.

– Як тебе звати? – запитала Часточка.

– Лушпинка каштана, – почула у відповідь.

– Гарне ім’я, – сказала Часточка та повторила те, що запитувала всіх, кого зустрічала.

Лушпинка довго не роздумувала:

– Звичайно! Мені так тебе бракувало! Я тут постійно сама, не маю з ким гратись.

– Чудово! – закричала Часточка. – Я є часточкою Лушпинки!

– Обіймімось! Будемо разом гратися, – запропонувала Лушпинка.

Часточка кинулась до Лушпинки, але…

– Ох! – раптом боляче вкололася. Знову спробувала, але, на жаль, її нова подруга була вся покрита колючками.

– Тепер розумію, чому ти не маєш друзів, – сумно сказала Часточка. – Якщо залишуся з тобою, стану ситечком. Правду кажучи, не думаю, що я твоя часточка.

Наша мандрівниця попрощалася з Лушпинкою і, не втрачаючи надію, далі вирушила на пошуки того, чому бракувало такої часточки, як вона.

Раптом щось заблищало. Часточка, підійшовши ближче, побачила Скалки скла, які гралися зі сонячними промінчиками.

– Добрий день, приятелі!

– Привіт! – майже одночасно відповіли Скалки, але не виявили зацікавлення до неї.

– Чи, часом, я не є часточкою вашої громади? – запитала Часточка з надією, бо Скалки здавалися їй приємними та симпатичними.

– Можливо, – відповів найбільша Скалка.

– Отож, можу залишитись?

– Залишайся!

Часточка почала гратися зі своїми новими братами, але…

– Ти нездара! – крикнула Скалка, з котрою намагалась гратися в пінг-понг сонячними променями. Часточка, як вона тільки не старалась, не відбивала променів. Окрім цього, її жовто-коричнево-білий малюнок вже не був виразним, тому мала Часточка почувалася нещасною.

Зненацька одна із Скалок, яка не брала участі в грі, а стояла на чатах, закричала:

– Увага, їде!

Скалки захвилювались. Перестали гратись і склалися так, що ріжуча частина була вгорі. Часточка залишилась посередині, напружено чекаючи, що буде далі.

– Велика нагорода чекає того, хто проб’є його з першого разу! – сказала найбільша Скалка.

Що треба пробити? Це Часточка зрозуміла згодом. Скалки лежали посередині стежки, якою їхав велосипед.

– Навіщо? – кричала перелякана Часточка.

Велосипед наїхав на шматочки скла і… “Пуф-ф-ф-ф!”

– О, ні! – закричала дитина. Зіскочивши з велосипеда, вона сумно дивилася на колесо, з якого швидко виходило повітря. Раптом побачила Часточку.

– Це не я! – закричала Часточка розпачливо.

Дитина не знала мови Часточки мозаїки, тому взяла її та побігла додому з радісним криком:

– Матусю! Матусю! Я знайшла її! Знайшла часточку своєї мозаїки!

Як це часто буває з дітьми, забувши вже про пробите колесо, раділа, що знайшла загублену річ.

За мить Часточка опинилась в обіймах багатьох подібних до неї шматочків. Вона усвідомила, що її пошуки закінчились. Тепер вже Часточка знала, ким є! Їй стали зрозумілими кольорові плями на ній: усі часточки утворювали зображення трьох чудових тигренят.

– Нарешті! Ми тебе чекали! – закричали хором усі часточки мозаїки. – Нам тебе дуже бракувало!

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Історія малої часточки

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Одного разу мала часточка картонної гри-мозаїки “Пазли” впала за холодильник, і нікому не вдавалося її дістати. Це була дуже красива часточка зі жовто-коричнево-білим малюнком.

Ця часточка так давно лежала за холодильником, що вже й забула, ким була, адже часточки мозаїки мають коротку пам’ять. Тому, роздивившись навколо себе, вирішила називатися “Часточкою”, бо ж усі, кого бачила вона, були цілими речами. Стіл був столом, крісло – кріслом, навіть кіт був котом, а чим була вона?

– Без сумніву, я – часточка чогось, але чого?

Тому Часточка вирішила вирушити на пошуки. На своїх паперових ніжках вийшла спочатку на подвір’я, звідки й розпочала пошуки.

Першим, кого зустріла Часточка, був великий Камінь.

– Привіт! – мовила Часточка до нього.

– Привіт, – неохоче відповів Камінь.

– Холодно сьогодні, правда? – запитала Часточка.

– Я нічого не відчуваю, мені байдуже, – відповів Камінь.

– Хочеш трохи пройтися?

– Я ніколи не рухаюсь.

– Це означає, що завжди лежиш тут?

– Так.

– Чи, буває таке, що тобі чогось бракує?

– Ні, Камінь – досконале творіння, тому я нічого не потребую.

– Навіть такої часточки, як я? – запитала несміливо Часточка.

– Іди собі. Мені ніхто не потрібен!

Налякана грізним тоном Каменя, Часточка швиденько відійшла та продовжила свою мандрівку по подвір’ю в пошуках речі, якій би бракувало такого шматочка, як вона.

Мандрувала, мандрувала (насправді, пройшла лише кілька сантиметрів дороги, але, якщо добре придивитесь, то побачите, що ніжки часточок мозаїки, справді, дуже маленькі) і нарешті дійшла до Калюжі.

Це була велика Калюжа з брудною водою. У царстві калюж ті, що з найбруднішою водою вважаються найгарнішими, бо в них відбиваються зірки та хмари.

– Добрий день, – мовила Часточка.

– Привіт, погануля, як справи? –  відповіла Калюжа.

Взагалі, калюжі погано виховані та полюбляють пустувати, обливаючи болотом ближніх. Навмисне потрапляють під колеса машин, щоб зненацька оббризкати перехожих.

– Вибачте, – продовжувала мандрівниця, – чи, часом я не є вашою часточкою?

– Хм, – хмикнула Калюжа, – чому б ні? Ввійди всередину, тут є місце.

– Ах, як чудово! Я – часточка Калюжі! – втішилась вона та занурилась у брудну воду. Опинившись усередині болітця, почала м’якнути і задихатись.

– Рятуйте! Тону! – кричала з розпачу. Борсалась, намагаючись утриматись на поверхні, але вода затягувала її на дно. Гарний малюнок, який мала на собі, почав зникати.

– Рятуйте мене!

Калюжа злорадо усміхнулась.

– Нещасна мрійниця! Ти – лише шматочок картону, погануля!

У той час на галявині, неподалік від Калюжі снідав Дрізд.

Він пожалів та витягнув своїм довгим дзьобом Часточку із брудної води й обережно поклав її в сонячному місці, щоб висохла.

Сонячні промені та приємний вітерець висушили Часточку. Вона знову продовжила свої пошуки.

Минуло багато часу, допоки дійшла до круглого предмета, наїжаченого колючками, який до того ж мав маленькі дверцята.

– Як тебе звати? – запитала Часточка.

– Лушпинка каштана, – почула у відповідь.

– Гарне ім’я, – сказала Часточка та повторила те, що запитувала всіх, кого зустрічала.

Лушпинка довго не роздумувала:

– Звичайно! Мені так тебе бракувало! Я тут постійно сама, не маю з ким гратись.

– Чудово! – закричала Часточка. – Я є часточкою Лушпинки!

– Обіймімось! Будемо разом гратися, – запропонувала Лушпинка.

Часточка кинулась до Лушпинки, але…

– Ох! – раптом боляче вкололася. Знову спробувала, але, на жаль, її нова подруга була вся покрита колючками.

– Тепер розумію, чому ти не маєш друзів, – сумно сказала Часточка. – Якщо залишуся з тобою, стану ситечком. Правду кажучи, не думаю, що я твоя часточка.

Наша мандрівниця попрощалася з Лушпинкою і, не втрачаючи надію, далі вирушила на пошуки того, чому бракувало такої часточки, як вона.

Раптом щось заблищало. Часточка, підійшовши ближче, побачила Скалки скла, які гралися зі сонячними промінчиками.

– Добрий день, приятелі!

– Привіт! – майже одночасно відповіли Скалки, але не виявили зацікавлення до неї.

– Чи, часом, я не є часточкою вашої громади? – запитала Часточка з надією, бо Скалки здавалися їй приємними та симпатичними.

– Можливо, – відповів найбільша Скалка.

– Отож, можу залишитись?

– Залишайся!

Часточка почала гратися зі своїми новими братами, але…

– Ти нездара! – крикнула Скалка, з котрою намагалась гратися в пінг-понг сонячними променями. Часточка, як вона тільки не старалась, не відбивала променів. Окрім цього, її жовто-коричнево-білий малюнок вже не був виразним, тому мала Часточка почувалася нещасною.

Зненацька одна із Скалок, яка не брала участі в грі, а стояла на чатах, закричала:

– Увага, їде!

Скалки захвилювались. Перестали гратись і склалися так, що ріжуча частина була вгорі. Часточка залишилась посередині, напружено чекаючи, що буде далі.

– Велика нагорода чекає того, хто проб’є його з першого разу! – сказала найбільша Скалка.

Що треба пробити? Це Часточка зрозуміла згодом. Скалки лежали посередині стежки, якою їхав велосипед.

– Навіщо? – кричала перелякана Часточка.

Велосипед наїхав на шматочки скла і… “Пуф-ф-ф-ф!”

– О, ні! – закричала дитина. Зіскочивши з велосипеда, вона сумно дивилася на колесо, з якого швидко виходило повітря. Раптом побачила Часточку.

– Це не я! – закричала Часточка розпачливо.

Дитина не знала мови Часточки мозаїки, тому взяла її та побігла додому з радісним криком:

– Матусю! Матусю! Я знайшла її! Знайшла часточку своєї мозаїки!

Як це часто буває з дітьми, забувши вже про пробите колесо, раділа, що знайшла загублену річ.

За мить Часточка опинилась в обіймах багатьох подібних до неї шматочків. Вона усвідомила, що її пошуки закінчились. Тепер вже Часточка знала, ким є! Їй стали зрозумілими кольорові плями на ній: усі часточки утворювали зображення трьох чудових тигренят.

– Нарешті! Ми тебе чекали! – закричали хором усі часточки мозаїки. – Нам тебе дуже бракувало!

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Історія малої часточки

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Одного разу мала часточка картонної гри-мозаїки “Пазли” впала за холодильник, і нікому не вдавалося її дістати. Це була дуже красива часточка зі жовто-коричнево-білим малюнком.

Ця часточка так давно лежала за холодильником, що вже й забула, ким була, адже часточки мозаїки мають коротку пам’ять. Тому, роздивившись навколо себе, вирішила називатися “Часточкою”, бо ж усі, кого бачила вона, були цілими речами. Стіл був столом, крісло – кріслом, навіть кіт був котом, а чим була вона?

– Без сумніву, я – часточка чогось, але чого?

Тому Часточка вирішила вирушити на пошуки. На своїх паперових ніжках вийшла спочатку на подвір’я, звідки й розпочала пошуки.

Першим, кого зустріла Часточка, був великий Камінь.

– Привіт! – мовила Часточка до нього.

– Привіт, – неохоче відповів Камінь.

– Холодно сьогодні, правда? – запитала Часточка.

– Я нічого не відчуваю, мені байдуже, – відповів Камінь.

– Хочеш трохи пройтися?

– Я ніколи не рухаюсь.

– Це означає, що завжди лежиш тут?

– Так.

– Чи, буває таке, що тобі чогось бракує?

– Ні, Камінь – досконале творіння, тому я нічого не потребую.

– Навіть такої часточки, як я? – запитала несміливо Часточка.

– Іди собі. Мені ніхто не потрібен!

Налякана грізним тоном Каменя, Часточка швиденько відійшла та продовжила свою мандрівку по подвір’ю в пошуках речі, якій би бракувало такого шматочка, як вона.

Мандрувала, мандрувала (насправді, пройшла лише кілька сантиметрів дороги, але, якщо добре придивитесь, то побачите, що ніжки часточок мозаїки, справді, дуже маленькі) і нарешті дійшла до Калюжі.

Це була велика Калюжа з брудною водою. У царстві калюж ті, що з найбруднішою водою вважаються найгарнішими, бо в них відбиваються зірки та хмари.

– Добрий день, – мовила Часточка.

– Привіт, погануля, як справи? –  відповіла Калюжа.

Взагалі, калюжі погано виховані та полюбляють пустувати, обливаючи болотом ближніх. Навмисне потрапляють під колеса машин, щоб зненацька оббризкати перехожих.

– Вибачте, – продовжувала мандрівниця, – чи, часом я не є вашою часточкою?

– Хм, – хмикнула Калюжа, – чому б ні? Ввійди всередину, тут є місце.

– Ах, як чудово! Я – часточка Калюжі! – втішилась вона та занурилась у брудну воду. Опинившись усередині болітця, почала м’якнути і задихатись.

– Рятуйте! Тону! – кричала з розпачу. Борсалась, намагаючись утриматись на поверхні, але вода затягувала її на дно. Гарний малюнок, який мала на собі, почав зникати.

– Рятуйте мене!

Калюжа злорадо усміхнулась.

– Нещасна мрійниця! Ти – лише шматочок картону, погануля!

У той час на галявині, неподалік від Калюжі снідав Дрізд.

Він пожалів та витягнув своїм довгим дзьобом Часточку із брудної води й обережно поклав її в сонячному місці, щоб висохла.

Сонячні промені та приємний вітерець висушили Часточку. Вона знову продовжила свої пошуки.

Минуло багато часу, допоки дійшла до круглого предмета, наїжаченого колючками, який до того ж мав маленькі дверцята.

– Як тебе звати? – запитала Часточка.

– Лушпинка каштана, – почула у відповідь.

– Гарне ім’я, – сказала Часточка та повторила те, що запитувала всіх, кого зустрічала.

Лушпинка довго не роздумувала:

– Звичайно! Мені так тебе бракувало! Я тут постійно сама, не маю з ким гратись.

– Чудово! – закричала Часточка. – Я є часточкою Лушпинки!

– Обіймімось! Будемо разом гратися, – запропонувала Лушпинка.

Часточка кинулась до Лушпинки, але…

– Ох! – раптом боляче вкололася. Знову спробувала, але, на жаль, її нова подруга була вся покрита колючками.

– Тепер розумію, чому ти не маєш друзів, – сумно сказала Часточка. – Якщо залишуся з тобою, стану ситечком. Правду кажучи, не думаю, що я твоя часточка.

Наша мандрівниця попрощалася з Лушпинкою і, не втрачаючи надію, далі вирушила на пошуки того, чому бракувало такої часточки, як вона.

Раптом щось заблищало. Часточка, підійшовши ближче, побачила Скалки скла, які гралися зі сонячними промінчиками.

– Добрий день, приятелі!

– Привіт! – майже одночасно відповіли Скалки, але не виявили зацікавлення до неї.

– Чи, часом, я не є часточкою вашої громади? – запитала Часточка з надією, бо Скалки здавалися їй приємними та симпатичними.

– Можливо, – відповів найбільша Скалка.

– Отож, можу залишитись?

– Залишайся!

Часточка почала гратися зі своїми новими братами, але…

– Ти нездара! – крикнула Скалка, з котрою намагалась гратися в пінг-понг сонячними променями. Часточка, як вона тільки не старалась, не відбивала променів. Окрім цього, її жовто-коричнево-білий малюнок вже не був виразним, тому мала Часточка почувалася нещасною.

Зненацька одна із Скалок, яка не брала участі в грі, а стояла на чатах, закричала:

– Увага, їде!

Скалки захвилювались. Перестали гратись і склалися так, що ріжуча частина була вгорі. Часточка залишилась посередині, напружено чекаючи, що буде далі.

– Велика нагорода чекає того, хто проб’є його з першого разу! – сказала найбільша Скалка.

Що треба пробити? Це Часточка зрозуміла згодом. Скалки лежали посередині стежки, якою їхав велосипед.

– Навіщо? – кричала перелякана Часточка.

Велосипед наїхав на шматочки скла і… “Пуф-ф-ф-ф!”

– О, ні! – закричала дитина. Зіскочивши з велосипеда, вона сумно дивилася на колесо, з якого швидко виходило повітря. Раптом побачила Часточку.

– Це не я! – закричала Часточка розпачливо.

Дитина не знала мови Часточки мозаїки, тому взяла її та побігла додому з радісним криком:

– Матусю! Матусю! Я знайшла її! Знайшла часточку своєї мозаїки!

Як це часто буває з дітьми, забувши вже про пробите колесо, раділа, що знайшла загублену річ.

За мить Часточка опинилась в обіймах багатьох подібних до неї шматочків. Вона усвідомила, що її пошуки закінчились. Тепер вже Часточка знала, ким є! Їй стали зрозумілими кольорові плями на ній: усі часточки утворювали зображення трьох чудових тигренят.

– Нарешті! Ми тебе чекали! – закричали хором усі часточки мозаїки. – Нам тебе дуже бракувало!

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Залишити коментар