TOU

Історія про голуба Сизокрила та голубку Пір’їнку

Казки Володимира Читая

1. Голуб і голубка
Малий сизокрилий голуб, якого усі так і звали — Сизокрил, змалку знав, що коли виросте, буде поштарем. Так вже повелося звіку-зроду. І батько, і дід, і прадід його — усі поштарями були.

Підріс Сизокрил за літо, літати навчився, ось вже й у лісову школу час йти, науки різні вивчати. А що для поштаря найважливіше?

Правильно! Географія. Тож урок географії малий голуб ніколи не прогулював.

Про вчителя географії, сивого та поважного голуба Чуба, казали, що він півсвіту облітав. Чи правда то, чи вигадка, ніхто не знав. Але коли розказував Чуб на уроці про міста та села українські, по степи широкі, про гори високі, учні слухали, мов зачаровані.

Чи не на кожному уроці Чуб наказував:

— Літайте та бігайте усюди, тільки Дикого лісу стережіться! Обходьте його десятою дорогою, бо й пір’я від вас не залишиться!

— Чому? — не втримався і запитав одного разу Сизокрил.

— Бо краще тобі цього не знати! Повір мені, старому: там не літай.

Більше Сизокрил не питав, але йому завжди кортіло дізнатися, що ж там, в Дикому лісі, таке страшне, що Чуб навіть сказати боїться.

Мав Чуб доньку — білу-білесеньку, тендітну голубку Пір’їнку. Батька вона не соромила, вчилася добре. Особливо подобалося їй домоведення. Навчилася полотно ткати, вишивати, борщ та галушки готувати і робила це вправно та з душею. От тільки зі співом у неї не склалося.

Стидалася Пір’їнка на уроці співати.

Сизокрилові вона одразу сподобалася; байдуже, що не співала. Якось він їй додому провів після уроків. Якось зранку зайшов, що б разом в школу піти. Якось в очі її глибокі зазирнув. Пір’їнка сором’язливо погляд убік відводила, шарілася. Не угледів голуб молодий, як закохався.

На весну став голуб поштарем працювати. Чужих листів, на відміну від сороки Тріскоті, не читав. По зернятку за кожного листа брав і цього йому вистачало. Це зернятко Пір’їнці приносив, їли разом з двох боків. Сизокрил завжди більший шматок їй віддавав.

Вечорами злітали на високу гілку і милувалися заходом сонця. Мріяли, як скоро поберуться, зів’ють своє гніздечко і малих голуб’ят висидять.

Зайшло сонце, заснули.

2. Небезпечне завдання
Вдосвіта горобець збудив:

— Сизокрил! Прокидайся! Тебе ворон Карк кличе.

Скочив Сизокрил, навіть сон не встиг додивитися, і мерщій до Карка полетів. Робота є робота.

Старий Карк, директор лісової школи і голова лісової ради, був чимось стривожений. Він ходив, заклавши крила за спину, і морщив дзьоба.

Було видно, що він заклопотаний чимось важливим.

— Доброго дня, пане Карк! Ви мене кликали?

— Так, Сизокриле. Є справа. Важлива. Винятково важлива. — Карк зупинився і подивився на голуба.

— То кажіть!

— Треба лисові Рудейку, який послом у Дикому лісі служить, листа таємного передати.

— Гаразд, я передам. Це ж звична справа, листи передавати! — посміхнувся голуб.

— Ти, мабуть, голубе, не зрозумів. Рудейко в Дикому лісі.

— В Дикому? — перепитав Сизокрил. Мурашки пішли по шкірі. Він пригадав розповіді вчителя Чуба і йому стало страшно. — Я там не бував ще…

— Що ти знаєш про Дикий ліс?

— Нічого. — знизав плечима Сизокрил.

Ворон знову задумався і голубу здалося, що він щось пригадував.

— Добре, розкажу. Ти маєш знати правду. — Карк прискіпливо подивився на Сизокрила. — Дикий ліс зовсім не такий, як наш. Там ніхто не вміє ні читати, ні писати, ні людською мовою розмовляти. Усім править тигр Смугар. Колись я його вчив. Здібний був учень. Але після школи щось змінилося. Захотів він панувати над іншими. Пішов на той берег, де жили дикі звірі і скорив їх. Тепер там Дикий ліс. Усі книжки, котрі були в лісі, позабирав собі і нікому не дозволяв вчитися.

Сизокрил мовчав і заворожено слухав.

— Знання — то сила! Смугар це добре зрозумів. — продовжував Карк, схиливши голову. — Він оточив себе невченими невігласами і вважає себе найсильнішим. Він — цар Дикого лісу. Його слово — закон. А той, хто його не послухає, жорстоко карається, живим не залишається. Має

Дикий ліс свою авіацію — гостродзьобих яструбів, піхоту — гострозубих вовків та флот — зубатих щук. Панує Смугар на землі, на небі і в воді. Ось такий він, Дикий ліс.

— Що скажеш? — Карк підвів погляд на Сизокрила.

— Якщо я не полечу, то хто інший? Я готовий! — голуб впевнено кивнув.

— Добре. Дякую, що погодився! Ти — наша єдина надія.

Карк прив’язав Сизокрилу до лапки таємний свиток, потис йому крило і по-батьківськи сказав:

— Лети, синку, і повертайся живим та неушкодженим! Ти зможеш! Я впевнений у цьому.

— Чи можна мені з Пір’їнкою попрощатися?

— Звісно. Вилітай вдосвіта. Горобці тебе проведуть до кордону із Диким лісом. Я їм скажу. Далі вже сам мусиш.

Полетів Сизокрил до Пір’їнки, розповів про каркове завдання.

— Милий мій! Тривожиться моє серце. Не лети! — голубка дивилася на нього і мало не плакала.

— Я мушу, сонце моє. Мушу. Це ж моя робота. Якщо не я, то хто інший?

— Так, я знаю, що треба. — змирилася голубка. — Відпочинь. А я тут біля тебе побуду.

Сизокрил заснув. Голубка всю ніч просиділа поруч, дивилася на нього, сплячого. Спати не могла. Молилася за нього і просила Господа Бога, щоб повернувся живим і неушкодженим. Потім узяла шматок полотна і вишила жовто-блакитну стрічку. На ранок пов’язала її Сизокрилу на шию і промовила:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: