Історія про хом’яка Жменьку та мишей-сторожів

Читай Володимир

1. Хом’як наймає мишей
Жив-був у Чарівному лісі хом’ячок. Змалку до хліборобської роботи був він навчений.

Ще сонце не зійшло, а він вже в поле йде і працює там допізна, допоки видно. Поле турботу відчувало, наче живе, і дякувало хом’ячку добрими врожаями.

Родило рясно і жито, і пшеницю. Радів хом’ячок плодам праці своєї, збирав-визбирував усе до зернятка, складав жменьку до жменьки. За це і прозвали його Жменькою.

Так було і цього року. Навесні Жменька зорав поле, яке йому ще від батька перейшло, засіяв. Щойно зійшло, заходився бур’яни сапати. Не встиг з бур’янами розібратися, сарана поналітала. Відігнав сарану, буревій стебла додолу попригинав. Ходить Жменька, кожний колосок піднімає, підв’язує. Важка хліборобська праця.

Трудився Жменька весну й літо, лап не складав, ночей не досипав. Ось і серпень настав. Час врожай збирати.

Йде хом’ячок по полю, серпом срібним жне і на купки стебла складає. Потім ті купки ціпком б’є, зерно вибиває, збирає його і в мішки складає. Аж 50 мішків добірного зерна наскладав! Оце так вродило цього року! Радіє Жменька, низько земельці кланяється, а полю дякує.

Мішечок за мішечком в нору переносив і порозкладав їх у чотири комори: в грудневу комору — зерно, яке у грудні з’їсти можна, в січневу — запас на січень, в лютневу — те, що на лютий. А найкраще зерно — в березневу комору, на насіння. З нього новий врожай буде.

Скінчив Жменька свою роботу. Обійшов ще раз усі комори, оглядів, щоб все до ладу було, зачинив їх і сів, вдоволений, посеред нори перепочити. Полегшено здихнув і сказав сам собі вголос: «Ось тепер і женитися можна! Зранку піду дружину шукати, свататися, весілля гуляти!»

На наступний день прокинувся Жменька, позбирався в дорогу далеку й вийшов вдосвіта. Але щось не йдеться. Лиш відійде від нори, одразу про зерно своє думає: «Як воно там?» І повертається перевірити, чи все добре. Обійде всі комори, замки перевірить і знову по дружину піде. І знов повертається, не може зерно без догляду залишити.

Саме в той час на полі мишеня Мудряк лушпиння від зерна збирав. Побачив, що хом’як туди-сюди ходить, здивувався чого це він метушиться й гукає до нього:

— Гей, Жменька! Чого це ти вперед-назад бігаєш, спокою не маєш?

— Розумієш… тут така справа… Хочу піти дружину собі знайти! Але й зерна свого залишити не можу. Боюсь, що вкрадуть, поки мене не буде.

Почув мишеня про зерно, пригадав його смак, якого давно вже не відчував, бо був ледачий і ніколи не сіяв, не жав. Одразу слинка покотилася. Зрозумів миша, що з цієї справи щось може їй вигоріти і каже до Жменьки:

— Не біда! Я тобі допоможу! Хочеш, я твоє зерно постережу? Я саме зараз без роботи. В зерні, сам знаєш, я розбираюся, роботу знаю.

— Ти? — здивувався хом’ячок.

— Так, я! А ти тим часом дружину собі знайдеш. Будь спокійний! Я роботящий, надійний. Стерегти як своє буду.

— Добре! Я згоден! — зрадів Жменька, що так швидко робітника знайшов.

— Тільки мене одного для такої роботи замало буде. — продовжував Мудряк. — Тобі ж і вдень, і вночі треба сторожити?

— Так!

— А як я засну, то хто сторожити буде? Найми ще мого молодшого брата Хитряка!

Щойно про Хитряка згадали, він з-під соломи виліз, де тихенько спав, і подивився на Жменьку великими чесними очима.

— Добре, давай вас двох найму! — погодився Жменька.

— А як я буду спати, а Хитряк на обід піде? Має ж він право на обід? Третього сторожа треба! Мій середущий братик Шустряк зараз теж без роботи. Найми і його!

Шустряк почув, що про нього говорять, з солом’яної купи виліз і проситься:

— Візьми мене, Жменька!

— Добре! І Шустряка наймаю! — погодився Жменька.

— То як ти вже нас трьох найняв, то четвертий братик Товстяк буде з нами за компанію. На підміну, як хтось занедужає.

— Гаразд. Де три, там і чотири. — Жменька махнув лапою. — Може краще сторожувати будете.

— Але ж задурно ми не будемо працювати. Плати нам кожному по одній зернині на день і ми будемо служити тобі вірою і правдою. Ми миші серйозні! Ми миші слова! Пообіцяли — робимо!

Скривився Жменька, бо платити йому щось не дуже хотілося. Важкою працею йому зерно дісталося. Але що поробиш. Безкоштовних сторожів немає. Та й платня невелика.

Погодився хом’як. Вдарили по лапам і договір уклали. Найняв Жменька чотирьох мишей-братиків на тридцять днів зерно стерегти. Залишив Мудряку ключі від комор і пішов дружину шукати. А миші на господарстві залишилися.

2. Миші і зерно
Розділив Мудряк роботу поміж братів — кожному по коморі, все по чесному. Грудневу комору — Хитряку, січневу — Товстяку, лютневу — Шустряку, а березневу — собі залишив. Дав кожному ключ від його комори.

Сидять миші біля комор, в карти грають, в дурня. Хитряк махлює, бо в усьому він такий, і в картах, і в житті. Тільки й думає, як когось обдурити і собі з того якусь користь мати. Не обдурить — не проживе.

Мудряк ті хитрощі бачить. Розумний завжди знає, на чому його обдурити можуть. Але коли на пару з Хитряком грає, його не виказує. Коли ж до справи береться, спочатку обміркує все, а потім робить.

Шустряк не такий. Він завжди поперед всіх лізе. На одному місці йому не сидиться, крутиться, ходить туди-сюди. Робить швидше, ніж думає.

Товстяк понад усе полюбляв подрімати після ситного обіду. Бувало напхає живіт так, аж шкіра на ньому тріщить. «Про запас», — каже. Потім ляже на соломі і захропе. А як до роботи, то не добудишся.

— От добре, що ти, Мудряк, нам таку роботу знайшов. Нічого й робити не треба! Сидимо тут в сухенькій норі, в карти граємо, і платню маємо. — хвалить братика Хитряк.

— Так, молодець Мудряк! — в один голос вигукнули Шустряк і Товстяк.

Час за грою скоро пролетів, ось вже й обідня пора настала.
— В мене в животі бурчить. — пожалівся Товстяк. — Треба щось пообідати. Давайте з’їмо по зернині, яка нам як платня належиться.

Братики погодилися. Відчинив кожен свою комору і дістав по зернятку. З’їли миші по зернині і далі в карти грають, одним оком на комори поглядають.

Настав вечір. Знову голод за живіт хапає.

— Давайте ще по одній зернині з’їмо! — каже Товстяк.

— Ні! — відповів Мудряк. — Ми вже сьогодні з’їли свою платню. Хочеш їсти — йди в поле та й знайди собі.

Тут вступився Хитряк:

— Ніч вже, темно, страшно. Давай з’їмо завтрашню платню, а завтра брати не будемо!

— Коли так, то можна. — погодився Мудряк.

Відчинилися комори і ще на одну зернину в кожній поменшало. Наїлися миші і полягали спати. Так минув перший день.

Настав день другий. Прокинулися миші, не снідали, бо не було чим. Пам’ятають, що сьогоднішню платню ще вчора з’їли. Сидять миші злі, бо голодні, вже й в карти грати перехотілося.

— Лягайте, браття, спати! — раптом каже Хитряк. — Коли спиш, голод не мучить. А я тут початую.

— Справді! Хороша ідея. — погодилися миші.
Позасинали. Тим часом Хитряк узяв ключа від січневої комори, яку Товстяк охороняв, відчинив її тихенько, що б ніхто не чув і непомітно двері за собою причинив.

Зерно пахне, манить, причаровує Хитряка. Лапи самі тягнуться до зернят й до рота їх кладуть. Зернина за зерниною, ось вже й кількох немає.

Наїв Хитряк повний живіт, ледь з комори виліз і радіє, що так легко він братиків здурив: «Все одно це не моя комора. Хом’як хай Товстяка питає, де зерно поділося». Комору зачинив, а ключа назад де взяв поклав.

Прокинулися братики, бо голод і спати не дає. Бачать, Хитряк сидить, ледь дихає. Живіт у нього круглий, наче барабан.

— Що з тобою, братику? — злякався Шустряк.

Той скривився, прикинувся, що в нього живіт болить, сльозу пустив і каже схлипуючи:

— Зле мені. Ой, як погано. Поки ви тут спали, я від голоду вже спух. Ляжу посплю, може минеться. — І завалився спати.

А братики вже й не заснули до ранку, так їм животи поскручувало. Мудряк міркував, як правильно вчинити, і на світанку каже:

— Мало нам однієї зернини, що б на день прогодуватися. Треба в поле ходити, їжу шукати. Відтепер чергування встановимо!

Хтось один залишається за коморами стежити, а інші в поле йдуть.

Так і вирішили. Потягнули жереб, кому першому залишатися. На Мудряка випало. Коли інші йшли, він їм каже:

— Ви мені, браття, ключі від своїх комор залишіть, бо ще у полі загубите.

— Правду каже! — Товстяк віддав свій ключ і так само зробили Хитряк та Шустряк.

Пішли миші, а Мудряк залишився на чергуванні і міркує собі: «Вони там, в полі, собі їжу знайдуть. Я тут один за всіх чергую, отож за всіх і платню маю одержати!»

Відчинив усі комори, окрім своєї, і з кожної по одному зернятку з’їв.

Під вечір братики прийшли. Мало що їм вдалося знайти на жменьковому полі. Той сам усе повизбирував. Отож кожен зі своєї комори по заробленій зернині з’їв.

Наступного дня чергував Шустряк. Він теж довго не вагався, і з чужих комор наївся досхочу. Просився ще на чергування залишитися: «Йди, братику Товстячок, в поле, а я за тебе почергую». Але той втомився від щоденних й майже марних польових пошуків їжі і не захотів.

Коли всі пішли, черговий Товстяк негайно з’їв зароблену зернину зі своєї комори, а потім ще одну, а далі ще… і зупинився лише тоді, коли тріснула мотузка на животі, на якій були прив’язані усі ключі.

Отямився Товстяк, подивився на маленьку купку зерна, яка ще залишилася: «Що ж я накоїв! Я ж майже усе січневе зерно з’їв! Що ж тепер буде?» Він нервово чухав потилицю, кусав губи і крутив вуса. Аж тут помітив на землі ключі від інших комор.

Товстяк скоренько відчинив їх, з кожної узяв по кілька мішків зерна і до своєї комори переніс. «От і добре! Скільки було, стільки і залишилося!» — зрадів він своїй винахідливості. Більше зерна зі своєї комори не брав навіть коли чергував.

Минали дні. Миші залюбки чергували, бо кожен знав, що це день, коли можна по-справжньому наїстися чужим зерном.

Таємницями своїми вони звісно не ділилися і кожен думав, що хитріший за іншого. Лише зерна ставало все менше й менше.

Завтра вже й Жменьці повертатися. Знову залишився Мудряк на чергуванні. Схотів зерно у своїй коморі перевірити. Відчинив, простяг лапку в купу… і жахнувся. Замість зерна в лапі були одні лише лушпиння зернові. Відчинив він інші комори, а там такі самі купи лушпиння. Лише де-не-де зернятка трапляються.

Тут і братики прийшли. Бачать, що їх комори відчинені, а Мудряк зажурений сидить, аж почорнів.

— Подивіться, що ми накоїли! — показав він головою у бік комор.

Зрозуміли миші, що покрали зерно один в одного. Посідали біля порожніх комор, носи похилили, мовчать. Засоромилися, бояться очі до гори підвести.

— Придумай щось, братику Мудряк! — Шустряк подивився на братика, як на свою останню надію.

— Придумай! Придумай! — стали просити інші.

— Цить! Не заважайте! Я вже думаю! — відсік Мудряк.

На ранок Мудряк наказав зібрати усе зерно, яке залишилося. Назбиралося два мішечки. Потім миші наносили в комори соломи та листя пожовклого, лушпинням з-під зерна притрусили.

— А тепер візьміть один мішок з зерном, йдіть в грудневу комору і те зерно зверху на купу висипте. Іншого мішка не чіпайте!

Так миші і зробили, як Мудряк звелів. Позабирав він у братиків ключі і наказав мовчати, про що б їх Жменька не розпитував.

3. Повернення Жменьки
Повернувся Хом’як з молодою дружиною. Не встиг поріг переступити, одразу мишей питає:

— Як ви тут порядкували? Зберегли моє добро?

— Так, пане Жменька! Все, як домовлялися. — відповідає йому Мудряк.

— То йдемо, оглянемо мої комори. Заодно і дружина подивиться!

Відчинив Мудряк грудневу комору. Подивився Жменька з порогу, нічого підозрілого не помітив.

— Добре! — каже. Хотів вже в січневу комору йти, аж Мудряк йому каже:

— Перепочинь, господарю, з дороги! Я вже тобі й чай заварив. А завтра продовжимо.

— Твоя правда. — Жменька справді з дороги заморився. — Добре! Завтра продовжимо. — Напився чаю з дружиною і позасинали.

За ніч миші все зерно в січневу комору перенесли і ним купу листя прикидали. Зранку оглянув Жменька січневу комору і теж нічого підозрілого не помітив.

— Добре! — хвалить він сторожів. Коли ж хотів в лютневу подивитися, Мудряк каже:

— Йдемо пане, покажу тобі, де ми це зерно провіювали, сушили. І дружину візьми, хай побачить! — Мудряк узяв хом’яка та його дружину попід лапки і в поле повів. А поки вони в полі були, миші все зерно до лютневої комори перенесли. Коли Жменька з Мудряком повернулися, оглянули лютневу. І знов нічого хом’як не запідозрив.

А за ніч все те зерно, яке в лютневій було, в березневу комору перетягнули. Відчинив Жменька зранку останню комору і теж листя не помітив.

— Дякую вам, миші, що зерно моє зберегли. — він потис лапи робітникам.

— Ми ж миші слова! — вдарив себе в груди Хитряк.

— Договір ми виконали. Ось тобі ключі від комор повертаємо, а ти документи підпиши, що все зерно на місці, ціле і неушкоджене. — каже Мудряк.

— І заплати нам за договором! — додав Товстяк, який вже добряче зголоднів.

Підписав Жменька документи, і видав їм належну платню — мішок зерна, який миші давно собі наладнували. Пішли миші, радіють, що хом’яка обдурили. В той же вечір влаштували бенкет і той мішок зерна дружно з’їли.

4. Жменька викриває обман
Надвечір пішов Жменька зерна набрати, що б каші собі наварити. Відкрив грудневу комору, запхав лапку в купу, і замість зерна осіннє пожовкле листя витяг. «Що це таке?!» — здивувався хом’як.

Оглянув інші комори, а там таке саме листя. Лише в березневій трішки зерна було. З усіх комор лише мішечок назбирався.

— Обікрали! Обікрали! Злодії! — зарепетував хом’як. Раптом в голові промайнула думка: «Миші!! Це мишача справа!»

Розізлився Жменька, зціпив зуби й до зубра, лісового судді, жалітися пішов. Вислухав зубр уважно хом’якову історію, похитав головою з боку в бік, прицмокнув і каже:

— Ти мишей наймав? Наймав! Платню обіцяв? Обіцяв! Зерно перевіряв? Перевіряв! Документи підписав, що зерно в коморах? Підписав! Як ти тепер докажеш, що це миші тебе обікрали?

— А хто ж, як не вони? Це миші! Я знаю, що вони! Хіба ж цього мало? — розлючено кричав хом’як.

— Що б ти знав, за лісовими законами не можна звинувачувати без доказів! — суворо відповів суддя. — Спочатку знайди докази, а тоді приходь.

Зрозумів Жменька, що тут йому правди не знайти. Пішов від судді у розпачі. Сунеться стежкою, мов мара, голову до землі схилив, нічого не бачить. Назустріч йому лис. Побачив, що Жменька сам на себе не подібний і питає:

— Чого це ти, хом’яче, такий сумний і невеселий, наче побитий?

— Е-хе-хе… — зітхнув той. — Біда у мене. Обікрали.

Розповів йому хом’ячок про свою журбу. Лис вислухав та й каже:

— Я знаю, як тобі допомогти. Я спеціаліст по роботі з персоналом. — він підморгнув. — Довірся професіоналам!

— Дякую, друже! — зрадів Жменька, а в його очах зажевріла надія.

5. Лис і роботящі миші
Йде лис до мишей, пісеньку під ніс насвистує. Почули миші лиса, який вже не одного їхнього родича на той світ звіт, перелякалися, в нору залізли і дихати бояться.

— Не зачіпатиму я вас, миші. Не бійтеся. Коли це я на полювання співаючи йшов? Виходьте котрась, поговоримо. Справа є.
Виглянув Мудряк, бачить лис сидить на горбочку, лапу за лапу заклав і вуса крутить. «Справді, — подумав, — коли б на полювання йшов, то ми б його і не помітили». Вийшов і до лиса повільно, крок за кроком, наближається. Той побачив мишу і каже:

— Послав мене хом’як Жменька. Сам не зміг, бо дружина молода. Не встигає натішитися. Вибачався, просив переказати, що він, коли платню обіцяну рахував, прорахувався і самій роботящій миші, не знаю кому, мішок зерна не додав. Казав прийти завтра. — далі встав і пішов геть, насвистуючи.

Здивував Мудряк таким словам, нічого лисові не відповів. Коли до нори повернувся, братики обступили його:

— Що лис казав?

Переказав Мудряк братам розмову. Вони теж здивувалися, подумали, що Жменька вже зовсім з глузду з’їхав. Кожен потайки про мішок зерна подумав.

Ні світ, ні зоря, прокинувся Шустряк, потайки від братів вийшов з нори і до Жменьки побіг, що б першим бути. Хитряк теж довго не спав. Теж до хом’яка по зерно побіг. За Хитряком — Товстяк.

А от Мудряк лисові не повірив і не пішов до Жменьки. Спав собі досхочу. А коли прокинувся, братиків вже не було. Здогадався, що вони до Жменьки пішли.

Коли сонечко лише краєчком вийшло за обрій, в жменькову нору подряпався Шустряк. Лис відчинив двері, і миша мало не зімлів з переляку.

— Не бійся! Кажи, чого прийшов.

— Я… я… Казали, що самому роботящому мішок зерна дадуть… — ледь чутно прошепотів Шустряк.

— О! Так це ти самий роботящий? — прищурився недовірливо лис.

— Я.

— То заходь. Розкажи, яку комору охороняв.
— Лютневу.

— Показуй!

Пішли лис і Шустряк в лютневу комору. Зайшов миша в комору, а лис його там і зачинив.

Коли сонечко наполовину вийшло з-за обрію, постукав у двері Хитряк.

— Ти по зерно? — питає його лис, коли відчинив.

— Так.

— То це ти роботящий?

— Я роботящий! Я тут найбільше старався, ночей не досипав!

— Показуй, яку комору стеріг!

— Грудневу!

Пішли до комори. Тільки-но зайшов Хитряк, як двері за ним зачинилися і він опинився в суцільній темряві.

Під обід і Товстяк з’явився. Запросив його лис до нори, відчинив комори, де братики були, поставив усіх перед собою і питає:

— То котрий з вас самий роботящий?

— Я! Я! Я! — пищать миші різними голосами, одна за одну голосніше. Кожен мішок зерна хоче.

— Цить! — лису вже набридло те пискотіння.

— Кожен з вас казав мені, що самий роботящий. Але таким може бути тільки один з вас! Виходить, що інші двоє мене обманули. Коли ви самі не можете вибрати, хто з вас самий роботящий, я сам це визначу. Побачу, як ви працюєте. А того, хто мене обманув — з’їм. — лис показав свої пазурі і облизався.

— Беріть те зерно, що в коморах, пакуйте в мішки і на поле йдіть провіювати. А потім в комори назад поскладаєте. Хто до вечора не виконає — той ледащо!

Забігали миші мішки пакувати. Напихають сухим листям, яке в коморі замість зерна було, і на поле носять. Лис біля нори сидить, записує, хто скільки мішків виніс і мишам розписуватися дає.

Посідали миші в полі біля купи листя, втомилися, дух переводять. Аж тут Мудряк йде. Зрадів, що братиків знайшов живих та неушкоджених. Розказали вони йому ранішню історію з лисом та його умови, а Мудряк тільки посміявся з них.

Перепочили миші. Час вже й назад до хом’якової нори зерно, яке вони буцім-то перевіювали, носити. Напхав Хитряк листя в мішок і в нору поніс. Лис зупинив його біля входу:

— Покажи-но, миша, чи добре зерно просохло.

Зблід Хитряк, тремтячими лапами мішок відкрив, а там… листя.

— Що це таке? Ти що, мене обдурити надумав? — рикнув лис.

— Ні, ні! Що ви. Це я переплутав, не того мішка узяв. — переляканий Хитряк вхопив мішка і назад в поле побіг.

— Що сталося? — питають братики.

— Все! Нам кінець. Лис перевіряє, що ми в мішку несемо.

— Де ж нам зерна взяти? — зажурилися миші.

— Може втечемо подалі? — запропонував Шустряк.

— Ні, — каже Мудряк. — Куди ти від лиса втечеш. Він нас з-під землі дістане. Життя не дасть. В нього тепер докази є, що ми зерно з нори повиносили, а назад не принесли.

Думали-гадали, нічого путнього не вигадали. Ось вже й вечір наближається.

— Є лише один вихід. — каже Мудряк, коли все обміркував. — Треба позичити.

— Де?

— В хом’ячка Капшучка. В нього є.

Пішли усі разом до Капшучка і позичили у нього 50 мішків зерна на рік. Той позичив під умовою, що віддадуть 60. Теж хоче зиск мати. Написали миші розписку і підписалися. Все по закону. Не викрутишся. Мусиш віддати, хоч би тріснув.

Усі 50 позичених мішків зерна в комори до Жменьки перенесли.

Ось вже й сонце сідає. Жменькові комори повні. Миші втомлені, ледь на лапах тримаються.

— З моїм першим завданням всі впоралися. То хто ж з вас сама роботяща? — лис вуса покручує. Чує, хтось в двері шкрябає.

Відчинив, а там миша Мудряк.

— Я самий роботящий! — каже.

— Так, Мудряк самий роботящий! — в один голос вигукнули миші. Як би не він, то вже б давно лису на вечерю були б.

— Якщо ви всі так вважаєте, то це мабуть правда. — Лис дав Мудряку мішок зерна. — Візьми! Заробив.

Коли миші пішли, лис покликав Жменьку:

— Ходімо, комори твої оглянемо!
Як зайшов хом’як, як побачив, що в коморах зерна повно, зрадів, заплакав від щастя, обійняв лиса, як рідного.

— Рятівник ти наш! Гостюй у нас, скільки душа забажає!

6. Миші-хлібороби
Несе Мудряк мішок на спині, а за ним братики втомлені волочаться. Ледь до нори доповзли і заснули. Три дні і три ночі спали. Може й ще б спали, але Мудряк їх розбудив.

— Дурні ви! За свою жадність ледь життям не розплатилися. Тепер боргуємо 60 мішків зерна. Хтось знає, як борг повернути?

Переглянулися миші між собою, плечима знизують, головами хитають.

— Я знаю! — поки ви спали, я тут все обміркував. — Все, що в нас є — це один мішок зерна. З нього треба зробити 60.

— Як це? Таке тільки в казках може бути. — махнув лапою Товстяк. — Давайте краще його з’їмо.

— Навесні ми посіємо це зерно, будемо його доглядати і зберемо врожай. Іншого шляху немає. З цього часу кожна зернина для нас насіннєва. Їсти її не можна!

Голодна була зима. Не раз кортіло мишам мішка розв’язати. Але терпіли усі.

Настала весна. Товстяк, як найбільший, впрягся в плуга і орав землю. Хитряк з їжакових голок борону зробив. Шустряк зерна засіяв, але одразу горобці поналітали! Поробили миші рогатки і нумо по горобцям стріляти, що б зерна не видзьобали.

Вдосвіта вставали брати і в поле дружно йшли. Рахували кожну зернинку і просили її вирости. Підливали в сухе літо кожний колосок, в жменях воду носили. Росли колосся, зерном набиралися.

Коли час настав, узяли серпи, зжали, снопи пов’язали й ціпком їх обмолотили. Поскладали зерно в мішки. Порахував Мудряк, і заплакав:

— 50 мішків вродило. Лише 50. Де ще 10 взяти?

Зажурилися миші, але нічого не придумали. Заночували в полі, біля мішків.

На ранок побачив Мудряк, що біля їхніх мішків ще 10 мішків десь узялося. «Що це за диво?!» — здивувався він.

— Браття, прокидайтеся! — почав він будити мишей. Ті попрокидалися, чужі мішки обступили і розглядають.

— Дивіться! Тут записка! — показує пальцем Шустряк.

Мудряк відв’язав записку і прочитав вголос: «Братам-хліборобам від Жменьки!».

— Нічого не розумію. — здивувався Хитряк. — Як це розуміти? Чого б це він нам такі дарунки робив?

Побігли миші до Жменьки, дякувати стали.

— Знаю я все. І про зерно, яке у мене покрали, і про те, що вам треба 60 мішків віддати. Знаю, бо казав мені про це Капшучок, кум мій.

— Чому ж ти допомагаєш нам, коли знаєш, що ми тебе торік обікрали? — допитувався Хитряк.

Подивився Жменька на мишей, втомлених від важкої праці, на їхні очі, червоні від степового вітру, на їхні лапи, вкриті мозолями, і відповів:

— Я допомагаю не колишнім злодіям, а теперішнім братам — хліборобам.

Зраділи миші, що хом’як їх братами-хліборобами назвав. Занесли Капшучку 60 мішків зерна. Хом’як 50 мішків відрахував, а решта мишам віддає.

— Капшучок, ти помилився! — каже Мудряк. — Ми домовлялися, що 60 мішків повернемо!

— Не прийнято у хліборобів з своїх братів проценти брати. Ви цей хліб своєю працею виростили, на власні очі бачив. — дістав розписки й Мудрякові повернув.

Зраділи миші. Ніколи ще не було їм так добре і весело. Що не кажіть, зароблене тішить більше, ніж крадене.

З того часу миші-хлібороби ніколи не крали і господарювали на своїй землі, як оце і ми з вами.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: