TOU

Історія про хробака Зяву

Казки Володимира Читая

Здивувався горобець, став поміж них двох і не знає, кого ж йому їсти.

— Чого ж мені хробака не їсти? — питає мураху.

— Не можна його їсти, в нього мрія є.

— Яка ще мрія?

— Він на край світу повзе, до того місця де сонечко спати лягає.

— Ой, не смішіть мене! — горобець розреготався, аж сльози на очі виступили. — Навіть я туди не долечу.

— А ти не смійся! Цей хробак точно доповзе!

— Не вірю я! Такого ніколи не було, що б хробак заповзав далі, ніж птах залітає.

— От і буде! Він доповзе! Давай закладемося!

— На що?

— Якщо хробак свою мрію не здійснить, то я тобі буду кожного дня по одному зернятку пшениці приносити. Й так цілий рік. Але якщо хробак доповзе, то ти мені будеш рік зернятка приносити!

Подумав горобець, порахував. «Поснідати я собі ще щось знайду, а от такого, що б мураха мені данину носив, ще ніколи не мав.»

— Добре! Закладаємося! — вдарив горобець крилом по мураховій лапі і полетів геть.

Хробачок підповз до мурахи.

— Дякую, друже, ти мені життя спас.

— Твоє спас, а своє занапастив. Доведеться тепер данину горобцеві носити.

— Ні, я доповзу!

— Ну то поповзли. Не гаймо часу.

— Так ти ж додому, в мурашник збирався?

— Як ти собі уявляєш: сяду я в мурашнику і чекатиму допоки ти на край світу доповзеш? Тепер це вже і моя мрія! Буду тобі допомагати.

Ось так вони стали подорожувати разом.

4. Подорож гірською річкою
Поки йшли, розповідали одне одному про своє життя, про сім’ю, про те, про се. Непомітно подружилися. На третій день доповзли вони до гірської річки. Стрімкі потоки бігли по камінцях, скручувалися у вир і грізно шуміли.

— І що тепер будемо робити? — почухав собі голову мураха.

— Бач, сонце там сідає. Нам треба перепливти якось цю річку і дістатися того берега.

— От би ще сказав мені як? Ти може плавати вмієш?

Хробак похитав головою.

— І я не вмію. Зараз полізу на очеретину, подивлюся з висоти, чи широка ця річка і чи можна її десь перейти вбрід. — Вусик став дряпатися догори по очеретині. На висоті вітер добряче розгойдував очеретинку і треба було триматися усіма лапками, що б не впасти.

— Що там бачиш? До краю світу ще далеко? — гукав знизу Зява.

— Тут найширше місце. Поповземо на південь, там начебто річка вужче. Зараз ще вище підіймуся, може більше побачу. — мураха поліз вище.

Раптом зірвався сильний вітер і труснув очеретинку.

— Ой, я падаю, рятуйте!! — Хробак побачив, як Вусик відірвався від очеретинки і падає прямісінько у воду. Шубовсь!
Хробаки не вміють плавати. У воді на них чатує небезпека. Немає для риби кращого обіду, ніж хробачок.

Але Зява не встиг про це подумати. Міркував лише про те, як спасти свого друга. Він скочив на дубовий листочок, що був біля берега, узяв соломинку, відштовхнувся і поплив.

Протягнув цю соломинку мурасі і той по ній видряпався на листок, який тепер служив їм плотом.

— Дякую, що врятував. Я не вмію плавати. — Мокрий і холодний мураха дриготів усіма лапками. Хробачок звернувся калачиком навколо нього, обійняв і мураха зігрівся.

— Тепер нам доведеться тут річку перепливати. Від берега уже далеко і нас течія понесла. — розмірковував уголос Зява.

Але течія несла пліт із друзями куди сама знала і як вони не старалися, дістатися іншого берега не могли. Ось уже і вечір настав.

Стемніло.

— Треба вперед дивитися, що б ми об гострий камінь не вдарилися і не потонули. Давай чергувати. Ти спи, а я буду плотиком керувати, буду за капітана. — Хробак бачив, що мураха вже змучений і ледь на лапках тримається.

— Ми, мурахи, що б ти знав, ніколи не спимо!

— Не спите, бо ви завжди працюєте, бігаєте туди-сюди, часу на сон не маєте. А тут що будеш робити? Дивитися я й сам зможу.

— Добре, я спробую. — погодився Вусик і вперше в житті заснув.

Поки мураха спав, Зява думав. «Чи правильно я зробив, що пішов на край світу? Тепер через мене ще мураха лиха натерпиться. І невідомо, чим ці наші пригоди скінчаться. Але ж сонце — воно прекрасне, воно нас чекає.

Може через це мене і горобець не з’їв, що б ми сонцеву домівку побачили. Може через це і мураха не потонув, бо ще мрія наша не здійснилася. Ні, назад вороття не має. Тільки вперед, до мрії!»

На світанку до капітанської роботи став мураха. Він добре виспався і пожвавів.

— Лягай, поспи тепер і ти. А я керувати буду. — звернувся він до хробака.

Хробачок ліг, подивився на сонечко, як вже наполовину вийшло з-за обрію, подумки привітався із ним. Аж раптом помітив, що зійшло воно не там, де він очікував. Сонце ставало прямісінько над річкою і течія несла їх у протилежний бік.

— Ура! Хробак почав пританцьовувати, по зміючому тілом вигинатися з боку в бік.

— Що з тобою?

— Бач де сонечко встало? — Мураха кивнув. Те, місце де сонце стає — це схід. А сідає воно на протилежному краю. Це захід. Якщо ми зараз пливемо від сонця, то значить пливемо на захід. Річка повернула!

Хробачок вже не міг спати. З кожною секундою стрімкий гірський потік наближав його до мрії. Він піднявся навшпиньки, витягнувся і дивився вперед, очікуючи будь-якої миті побачити край світу.

Раптом щось труснуло пліт.

— Що це? — мураха подивився назад і обімлів. За ними пливла риба. І не просто така собі мілководна рибка, а зубата Форель!

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.

1 Коментар
  • Максим
    20.06.2022 16:45

    Дуже цікава казка. Повчальна. Всім раджу!

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: