TOU

Історія про хробака Зяву

Казки Володимира Читая

Прокинувся хробак. Він був задоволений і щасливий.

— Ти поки спав, я тут все облазив. В мене погані новини. Усюди камінь. Зайти-то ми сюди зайшли, а от вийти… Які будуть ідеї?

— Мені й тут добре, я нікуди не хочу йти.

— Що? А їсти ти тут що будеш?

— Буду на воді одній жити.

— А про мене ти подумав? Я на воді не зможу жити. Мені трава потрібна. Я ж не скельний, а лісовий мураха! Чи тобі вже до мене байдуже? — мураха розізлився.

— Не гарячкуй, щось придумаємо.

Та не думалося хробакові. Сидів собі на краєчку скелі і милувався краєм світу.

Вусик ходив з боку в бік і розмірковував. Річкою назад не повернешся, бо проти течії не попливеш. Вниз річкою пливти — це буде ще далі від рідного лісу.

Долізти назад — сил не вистачить. Єдиний, хто міг їх врятувати, це Орел. Але як до нього підійти? Аж раптом мураха, який безперестанку ходив цілий день, зупинився, підняв догори лапку і вигукнув:

— Знайшов! Я знаю, як ми повернемося додому.

— Цікаво як?

— Ми полетимо!

— Не сміши мене! Народжений повзати, літати не може!

— Ми на Орлі!

— Мураха на Орлі? — Зява зареготав.

— Пам’ятаєш, я теж колись сміявся із твоєї мрії? — розсердився мураха.

— Добре не буду, я тобі вірю. — хробак зрозумів, що це серйозно. — Розповідай свій план.
В полудень, коли Орел повинен був прилетіти на водопій, друзі сховалися під листочком і стали чекати. Орел з’явився так само, як і вчора. Тільки-но напився, як Мураха з хробаком вилізли, вклонилися і кажуть:

— Доброго дня, Ваша Високосте! — Орел здивовано оглянувся.

— Ми посланці із далекого Чарівного лісу. Усе лісове птаство послало Вам низький уклін і запрошення на відвідини. Наготували для Вашої Величності там 183 чарівних добірних зернини.

— Для мене?

— Так, саме для Вас, Пташинська Світлість. Найкращі зернини. Чарівні зернини.

Здивувався Орел. Не було ще такого, що б його хтось так припрошував у гості. І ще й з чарівними зернинами. Хоч скуштую, що це таке.

— Добре. Я згоден. Летимо до Чарівного лісу! А дорогу знаєте?

— Знаємо! Треба повздовж річки летіти на схід.
Залізли Зява з мурахою на Орла і той полетів. Піднявся під хмари, високо-високо.

— Яка краса! — захоплено шепотів мураха, споглядаючи донизу.

— Яка ж все таки Україна красива. І річки, і озера, і ліса — все є. — Зява навіть мріяти не міг, що це побачить. Та ще й з Орла!

Орел — то могутній птах. Ще вечір не настав, як вже на обрії з’явилися краєвиди рідного Чарівного лісу. А ось і головна лісова галявина. Тут завжди багато птахів. Хто просто побазікати приходить, хто у справах.

— Ось ми і прилетіли, пане Орел! Шукайте собі місце для посадки. — скомандував мураха.

Орел облетів галявинку і посеред неї приземлився. Прямісінько у центрі. Сів на пеньочку, крила склав і споглядає на всіх гордо.

Побачили лісові птахи Орла, перелякалися, поворушитися бояться. А серед них і горобець, який закладався.

— Почекайте, Ваша Високосте, зараз ми все організуємо. — Вусик чинно з Орла зліз і до горобця рушив. Підійшов до нього і каже:

— Ти пам’ятаєш, як закладався зі мною на хробакову мрію?

— Пам’ятаю.

— Ось хробак Зява, мій друг. А ось Орел з Краю світу, наш друг. Бачиш?

— Бачу.

— То лети і неси мої зернята. Але дивись, найкращі неси. Через годину — першу половину, а як сонце сяде — другу! А не принесеш — Орлу розкажу. Він брехунів не любить!

— Добре-добре! Я зрозумів. — горобець полетів по зернятка.

Зібрав горобець усіх своїх братчиків, розказав, як він з мурахою заклався і програв. Не забув і про Орла розказати. Зрозуміли ті, що треба родичу допомогти, а то лихо буде.

Розлетілися у різні боки і кожен із зернятком повернувся. Наскладали біля Орла велику торбинку, а в ній 183 зернини.

Узяв Орел цю торбинку, погостював трішки, подякував Вусику та Зяві і полетів додому, на край світу.

Ще сонце не сіло, як горобці мурасі другу частину принесли. Покликав він своїх друзів з мурашника і всі ті зерна додому, тобто в мурашник, дружно позаносили.

З того часу горобець ніколи не закладався. Мураха став байкарем і всім у лісі розповідає про те, як вони з хробачком Зявою на край світу ходили. Ніхто вже й не знає, де правда в нього, а де вигадка. Одне слово — байкар.

Зява став дорослим, одружився, знайшов власну купу і став щасливим. Тепер не лише він, але й усі його дев’ятеро діток та дружина щовечора проводжають сонечко. І коли воно сідає, Зява уявляє, що він на краю світу. Його заповітна мрія здійснилася, а вигляд чарівного краю навіки закарбувався у пам’яті.

Тепер завжди, коли хтось у лісі ненароком скаже, що це неможливо, йому нагадують про хробачка Зяву. Мрійте! Мрії збуваються!

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.

1 Коментар
  • Максим
    20.06.2022 16:45

    Дуже цікава казка. Повчальна. Всім раджу!

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: