ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Історія про хитромудрого зайця та охоронну довідку

Казки Володимира Читая

1. Охоронна довідка
Живе у Чарівному лісі заєць. І такий він лякливий, що десь гілочка трісне, а він вже мерщій тікати! За це його прозвали Ляком. Казали, що заєць Ляк навіть своєї тіні боїться. І то була чиста правда.

Та одного разу набридло Ляку від вовків та лисиць втікати, в кущах та попід пеньками від них ховатися. «Скільки можна!? — розізлився заєць сам на себе. — Час уже край цьому класти!» Став думати, що б це таке зробити, що б хижаки не чіпали. Думав-думав, і ось що вигадав!

Пішов до дятла Встроминоса, лісового писаря, і просить його:

— Зроби мені, дятле, документ! Але не простий — чарівний! Такий, що б мене ні вовк, ні лис не зачіпав, коли прочитає.

— І що ти хочеш, що б я написав?

— Щось страшне, що б хижаки мене десятою дорогою обходили.

— Гаразд, напишу! Але ж пам’ятай: що написано пером, то не витягнеш волом!

— Добре-добре, — відмахнувся заєць. — Аби не чіпали!

Встромив дятел білу затесану пір’їну в чорнильницю, нахилився над папером і нашкрябав посередині: «ДОВІДКА». Потім підняв очі до неба, почесав потилицю, щось вигадуючи, посміхнувся сам до себе і вивів: «Пред’явник цієї довідки, заєць Ляк, хворий на чуму. Заразний. Не наближатися. Хто його з’їсть — в муках сконає.» Потім підписав документ: «Головний лікар Чарівного лісу — Змія Фарма». Уважно прочитав, що б помилок не було, і зайцеві дав.

— Ось тобі документ! Хоч і підроблений, але майже як справжній вийшов. — Встроминіс задоволено оглянув свою роботу. — Якщо зустрінеш лиса чи вовка — не тікай! Дай цей документ прочитати. Ніхто тебе з таким діагнозом не їстиме. Це я тобі гарантую!

Подякував заєць дятлові, акуратно склав довідку вчетверо, обережно поклав її за пазуху і побіг щасливий, аж підскакував від радості.

Біжить, співає:

— Не боюся я нікого, ні зубатого, ні злого! Не боюся я нікого, ні зубатого, ні злого!
«Оце, — думає, — тепер нове життя в мене почнеться! Тепер я сміливий, навіть вовки мене боятимуться!»

На лісовій галявині Ляк друзів-зайців зустрів. Побачили вони, що заєць веселий і радісний, здивувалися, бо таким його ніколи ще не бачили, та й питають:

— Що це з тобою, Ляку?

— Не скажу. Це секрет!

— Ми ж твої друзі! Які можуть бути секрети від друзів? — здивувалися зайці. — Розкажи!

— Мене тепер хижаки боятимуться! — не втримався Ляк, похвалився друзям.

— Не може такого бути! Ти нас, мабуть, дуриш…

— А от і не дурю! В мене документ є. Такий, що краще, ніж зуби охороняє!

Подивилися зайці один на одного, потім на Ляка, і розсміялися! «Таки дуриш нас! Не бувають документи міцнішими за зуби. Вони ж паперові!»

— Дивіться! — розізлився Ляк, що з нього сміються. — Я покажу! — Він обережно вийняв з пазухи папір, розгорнув його і поклав перед друзями. — Читайте, як не вірите!

Прочитали зайці документ, здивувалися, принишкли. Раптом один каже:

— А може документ не справжній?

— Як це не справжній! Справжнісінький! Підпис Фарми хіба не бачите?

А підпис справді, точно як у Фарми. Поглянули зайці один на одного, повірили і злякалися.

— Тікаймо, браття! Він заразний! — пискнув найстарший і, мабуть, найрозумніший заєць і скочив в кущі. За ним інші. Галявина вмить спорожніла і стихла.

— Перелякалися? Так вам і треба! — Ляк був радісний, бо на власні очі побачив, що документ таки діє! От яка сила у папірця!

2. Нове життя
До вечора лісова радіостанція «Сорока Тріскотя ФМ» усім рознесла страшну новину: заєць Ляк захворів на чуму! Від вуха до вуха ця звістка миттю пролетіла весь Чарівний ліс. Усі лише про це й говорили.

Знали звірі про цю заразу… Було, пів лісу вимерло від цієї хвороби. І ніхто проти неї ліків не знає. Навіть стара Фарма. А тут, на тобі, Ляк захворів!

— Що робити? Як рятуватися? — питали звірі одне одного, але відповіді ніхто не знав.

Негайно зібрали Лісову раду, довго думали-радились і вирішили обходити хворого зайця десятою дорогою, заборонили усім навіть говорити із ним, що б чума по лісу не розійшлася!

Почалося в зайця Ляка нове життя. Стрибав, де хотів, по кущах не ховався, найширшими стежками гуляв, свистів, реготав, співав голосно, нікого не боявся! «Оце справжнє життя! Настав рай і для мене!» — радів Ляк.

Ранком наступного дня помітив заєць, що якось порожньо в лісі. Ось вже й сонце над лісом, а він ще досі нікого не зустрів. Дивно… Пішов на галявину. Нікого. На річку — і там ні душі. Дивно-дивно… щось тут не те…

— Еге-гей! — гукнув заєць. Луна пішла горами. Прислухався Ляк, а навкруги тиша. Так тихо, що у вухах дзвін. Ніде листочок не ворухнеться, гілочка не трісне. «Де це всі подівалися?»

Заліг зайчик за старим пеньком, лопухами затулився і чекати став, чи часом хтось по стежині не йтиме. Бачить, маленький борсучок з кошиком йде, на всі боки оглядається. Коли з пеньком порівнявся, Ляк з-за нього вискочив і став перед борсчуком.

— Привіт, Боря!

— Ой! — Борсучок затулився кошиком, — не підходь до мене!

— Не бійся мене! Це ж я, зайчик Ляк!

— Стій, де стоїш!

— Чого це ти злякався мене? Я ж не хижак! — зайчик зробив крок вперед. Борсучок Боря відсахнувся від нього, наче від вогню, кинув з переляку кошика і мерщій тікати в кущі.

— Оце так маєш… — здивувався зайчик. — Чого б це він так від мене тікав? Ми ж наче дружили… Наївся яблук, які в борсучковому кошику були, і заснув.

Прокинувся зайчик, бо почув, що десь гілочка тріснула. А це значить, що поблизу хтось є. Ляк обережно підвів голову і побачив їжачка Колюшу. Він настромив на голки десяток грибів, схилив носика донизу і повільно рухався стежиною. Зрадів Ляк, що приятеля зустрів:

— О, Колюша! Який я радий тебе бачити!

— Ти радий, але я не тішусь. — якось спідлоба зиркнув їжак.

— Це ти чого? — здивувався зайчик.

— А то ти не знаєш?

— Що?

— Заразний ти! Усі про це говорять. Не наближайся! В мене ще діти малі, рано мені ще помирати.

— Ти про це? — розсміявся зайчик. — Це ж неправда! Це я проти вовків та лисиць довідку вигадав, що хворий. На друзів вона не поширюється!

— Хвороба не вибирає: і на вовків, і на їжаків перескочити може. Байдуже їй, хто ворог, а хто друг. Все, годі балакати! — їжак повернувся, обійшов зайця по колу і щез.

До кого не намагався зайчик Ляк заговорити, усі від нього втікали. Тільки-но побачать, кидають усе і як від вовка на всі лапи пускаються. І слухати його ніхто не хоче. Розізлився заєць: «Тікаєте від мене? Я сам до вас прийду!» Пішов до найближчої хатини, до цапа, та й гукає його:

— Цапику! Агов! — це я, Ляк. Відчини!

Вчув цап голос заячий, перелякався, аж труситься! — Не йди до мене, Ляку, не йди! В мене діти малі, не щеплені.

— Дай тоді мені капусти! — попросив заєць, бо був голодний.
Кинувся цап в город і вже несе три качани капусти. Голову марлею обв’язав, шапку зимову аж на очі опустив, рукавиці до ліктів натягнув і капусту зайцеві через паркан перекидає. Перекинув і гайда до хати.

Узяв Ляк ту капусту, їсть і думає. «От добре мені! Раз вони всі мене бояться, то я тепер з кожного данину буду брати!» Став заєць по хатах, по норах ходити, до всіх заглядати.

Ніхто його, звісно, не пускає, але усі раді були б, що б пішов швидше, заразу свою не розносив. Отож кожен щось дає, аби Ляк йшов геть подалі і біля них не затримувався.

Сподобалося зайцеві таке життя. Раніше йому треба було за кожною капустиною чи морквиною день збігати, а зараз нічого не робить: що попросить, те й дають. Лише просить і їсть.

Розтовстів Ляк, черево по землі волочить, вже й стрибати не може. З лапи на лапу перекочується, щоки надуває і жує безперестанку. Думає, що б це йому ще таке випросити. А звірі на Ляка дивляться, й дивуються: «Що це за хвороба така в нього, що він як на неї захворів, то тільки гладшати став? Може пухне, бідолашний!»

3.Невчений вовк
Вкотре пішов заєць лісом, назбирав їжі, сів на горбочку, розклався і вже кільканадцяту морквину жує, яблуками закусує. Слина по губам тече, на живіт стікає.

Десь недалеко хруснуло. А зайчик навіть і не дивиться в той бік. Знову щось хруснуло. Вже ближче. А йому байдуже, ліньки голову повернути. І раптом перед Ляком, перед самим його носом, з’явився вовк. Великий, брудний, голодні очі вогнем горять, а зуби… Такі гострі, як ножі.

Відколи довідку мав, відвик заєць від вовків тікати, геть страх втратив. Сидить собі, не ворухнеться, обід дожовує. А навіть якщо б і хотів ворухнутися, то повне черево не дало б.

Обійшов вовк зайця, обдивився його, жирненького та апетитного, з усіх боків, і вже на нього стрибнути готовий був, аж тут Ляк і каже йому:

— Ти, вовче, мене певно не впізнав…

Здивований вовк присів на задні лапи і настовбурчив вуха.

— Мене не можна їсти, я заразний. В мене є документ! — Ляк вийняв дорогоцінний папір, розгорнув і дав вовку. — На, читай! Тут все написано.

Подивився вовк на ту затерту папірчину, понюхав, а вона так солодко зайчатиною пахне… Не втримався вовк, і… з’їв довідку. Облизався і каже:

— А мені байдуже, що тут написано! Не письменний я. А от що ти жирненький та смачненький заєць, овочами фарширований, то це я на власні очі бачу! — І на зайця.

Перелякався заєць не на жарт, ледь встиг ухилитися. Перекинувся через пеньок, почав у вовка жбурляти капустою, а як капуста скінчилася, то морква в хід пішла, далі яблука та груші, а наостанку накинув вовку на голову мішка і навтьоки. Не поскакав, а скоріше покотився, бо такий був гладкий, що вже ні бігти, ні стрибати не міг. Це ще добре, що з горба, а не під горб котитися довелося. Ледь вцілів того разу заєць, хоч добряче побився об дерева та подерся об кущі.

«От біда, вовк невчений трапився! — злився заєць. — Ледь життям за його неписьменність не поплатився. Це ще я дивом врятувався. Виходить, що не діє моя чарівна довідка, не рятує від невченого вовка. А хто їх розрізнить: вчений чи невчений? Не буду ж я їх абетку питати! Тікати треба! Старий перевірений заячий спосіб. І довідки вже немає у мене. З’їла хижа тварюка. Треба до старого життя повертатися!»

Подивився Ляк з сумом на свій живіт, який його до землі тягнув, зітхнув гірко і пішов старе життя вертати. Йде, на всі боки кричить:

— Я вилікувався! Я вже здоровий! Я не хворий! — Але ніхто з нір та гнізд не виглядає, не зустрічає його.

Побачив Ляк їжачка Колюшу і до нього:

— Колюша, не бійся мене! Я не хворий! І довідка була несправжня! Це я вигадав усе, що б вовки мене не чіпали!

— Еге-ж, — скривився їжак, — так ми тобі і повірили. Чума так просто сама по собі не виліковується! А документ звірі на власні очі бачили!

Засмутився Ляк, що не вірять йому, поскакав до дятла Встроминоса!

— Гей, Встроминосе, виручай! Напиши мені нову довідку, що я вже здоровий, бо не вірять мені!

— Написати — то діло не хитре… Чи повірять тобі тепер?

— Напиши! Сам казав: що написано пером, то не витягнеш волом! Побачать документ — повірять!

— Ти, зайцю, мене послухай. Я на документах краще за тебе знаюся. Хто ж повірить тобі, що ти здоровий, як ти не лікувався ані дня!? Документ не лікує.

— Ти ж знаєш, що я не хворий! Як же я можу лікуватися від чуми, коли на неї не хворію!?

— Це лише ми двоє знаємо. Усі інші переконані, що ти хворий і заразний. Тому тебе і оминають.

— Що ж мені тепер робити?

— Йдемо до Фарми.

Пішли заєць з дятлом до старої змії Фарми. Розповіли їй усю правду про підроблену довідку.

— Вибачте мені, бабцю, що збрехав, — ледь не плакав зайчик, — більше ніколи в житті не брехатиму. Допоможіть мені знову звичайним зайцем стати!

Розчулилася стара Фарма, пожаліла Ляка. Життя його вже й так добряче провчило за ту брехню.

— Гаразд. Я тобі допоможу, але за однієї умови! Все, що в звірів випросив, вдаючи з себе хворого, їм повернеш!

— Добре-добре, обов’язково поверну! Обіцяю!

— Тоді залишайся у мене! А ти, дятле, лети до сороки Тріскоті і скажи їй, що Ляк тепер в лікарні уколи отримує.

Полетів Встроминіс до сороки і сказав їй, що Фарма наказувала. Тріскотю цікавість розібрала і вона мерщій полетіла до змії, що б першою довідатися, як це зайчику уколи роблять.

Дістала Фарма найбільшого шприца з найгострішою голкою і зайцю в стегно чисту воду коле. А Ляк пищить, від болю корчиться. Хоче їсти заєць, а Фарма не дає. «Пий, — каже, — воду, а про їжу забудь! Ти на дієті!»

Рознесла сорока звістку про зайчикове лікування всьому Чарівному лісі. «Ви навіть не уявляєте, — каже, — який здоровенний шприц та яка гострюща голка. А як він корчиться від болю… Дивитися страшно!»

Кожного дня упродовж тижня робила Фарма уколи і морила зайця голодом, який в медицині красиво зветься Дієтою. Схуд заєць, аж шкіра висить, наче порожній мішок, в якому заячі кості залишилися.

Тріскотя щодня навідувалася і її стараннями про лікування зайця весь ліс усе знав в найменших подробицях: куди сьогодні кололи, як стогнав, що казав, як кульгав Ляк після уколу. Що не бачила, то прибріхувала сорока. Звірі щиро співчували зайчику: стільки уколів ще ніхто ніколи не мав. А він молодчина, тримається!

На сьомий день Фарма підвела змореного голодом зайця і урочисто повідомила:

— Ось тепер ти здоровий! Сьогодні уколів не буде. З’їж морквину!

Побачив Ляк морквинку, зрадів, а коли на зуб поклав, здалося йому, що нічого смачнішого він ще зроду не їв. А звичайна була морквина.

Правду кажуть: дієта творить чудеса!

Летить Тріскотя лісом, дзьоб не закривається:

— Ляк вилікувався! Ляк вилікувався!

Так всі взнали, що зайчик вже здоровий! Побігли зайченята Ляка з одужанням вітати, капусти йому принесли.

Подякував він Фармі за те, що старе життя йому повернула.

— Прошу-прошу! — прошипіла змія. — Ти обіцянку свою не забудь!

Пішов Ляк до звірів, які йому їжу давали, подякував, що в біді не залишили, і повернув кожному своє. З того часу живе Ляк заячим життям і більше покладається на прудкі лапи, ніж на якісь там документи.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 24

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: