TOU

Історія про тхорика Смердюка та Миколая

Казки Володимира Читая

1. Тхорик Смердюк
Чи доводилося вам зустрічатися з тхориком? Не пам’ятаєте? Значить не доводилося. Ви б цього нізащо не забули, а його неприємний запах, який аж очі пече, ще б згадували дуже довго. Такий самий був і маленький лісовий тхорик.

Жив він сам на околиці Чарівного лісу. Інші звірі його цуралися, не любили. Хто ж хоче смердіти? В школі насміхалися, дражнилися. На останню лавку його відсадили, біля самих дверей. На уроках тримали їх одчиненими, а на перерві тхорика з класу виганяли, провітрювали. Образливо.

— Що я зробив такого? Я ж не навмисно так пахну! — намагався він пояснити. — Мене таким природа створила, смердючим. Але ніхто його не слухав.

Дорослі звірі його теж уникали. «Смердить, — казали, — не спроста! То знак! Лихий значить, недобрий…» Батьки дітей від нього ховали, гратися не пускали… В лісовому магазині як щось йому продавали, то горішки в нього в рукавицях брали, бо й вони, здавалося, смерділи.

День за днем минав, а в житті тхорика нічого не змінювалося. Ставало ще гірше. Слава про смердючого звіра рознеслася по всьому лісу. Коли його хтось здалеку помічав, відвертався в інший бік, що б з тхориком не зустрітися. Навіть «добридень» не казали.

Сумував тхорик, а нічого зробити не міг. Що тільки він не вигадував, аби позбавитися свого запаху: одеколони купував та пшикався з гори до низу, мився про три рази на день, одежиною обкутувався. Все марно. Смердить і все тут. Тому і прозвали його у лісі Смердюком.

2. Свято наближається
Ось і зима. Стали усі до дня святого Миколая готуватися. Кожен знав, що в цей день трапляються дива. Таке буває ще хіба що на Різдво і на день народження. Багато було розмов про добрі справи Миколая.

Старші пригадували, що їм святий минулого року приніс, а молодші, які ще року не мали, слухали те все, й терпець їм вривався. Скоріше б вже прийшов Миколай, скоріше б вже ті дива на власні очі побачити!

Завели учні якось розмову про те, хто він, святий Миколай.

— Миколай — це заєць! — впевнено заявив зайчик Вухань! Бо він сивий, такий, як заєць зимою!

— Ні! Миколай — це цап, — заперечив цапок, — бо він бороду має, таку як цап!

— Який цап? Який заєць? Ви що? Миколай — це віслючок! Бо він силу має, що б торбу з подарунками тягти за собою. Таке тільки віслюк може!

Довго сперечалися та все марно. Правди ніхто не знав.

Настав час листи Миколаю писати. Згадував кожен, які він добрі справи зробив, і просив святого про подарунок. Хто про що мріяв, те й загадував. Тхорик поклав перед собою чистий аркуш паперу і написав:

«Святий Миколаю! Я старався бути чемним і хотів зробити багато добрих справ. Я нікого не образив. Але мене всі ображали. Я терпів, але вже не можу більше. Не треба мені подарунків, тільки про одне тебе прошу: зроби, будь-ласка, так, що я не смердів».

Склав листа, поклав у конверт і подумав з жалем: «Мені, напевно, і сам Миколай не допоможе».

Лісова школа теж готувалася до свята. Навіть плакат написали «Ми Миколая любимо, ми Миколая шануємо» Святкову виставу вирішили зробити. Усім ролі роздали, тільки тхорику не дали.

— А мені що робити? Як я буду Миколая вітати? — запитав Смердюк.

— А ти краще завтра взагалі не приходь, а то він перелякається твого запаху і не приїде. — Їжак Колюша розреготався і всі вибігли з класу гратися в сніжки.

Пішов тхорик, поплентався ображений, голову до землі нахилив. «Краще б я не родився, ніж таке терпіти».

3. Хтось
Додому йти не хотілося, бо там ніхто не чекав. На краю лісу тхорик сів на пеньок попід старою смерекою, вкритою снігом, і загорював, на зірки споглядаючи. «Чого ж я такий смердючий… Через це усі мої біди».

Раптом почув, як сніг рипить: рип-рип, рип-рип. Хтось йде. Придивився тхорик, старець ледь сунеться, на посох опирається, торбу тягне. Згорбився, обдертий, весь в лахмітті.

Злякався тхорик, за смереку заховався. Старець до пенька дійшов, сів перепочити. Важко дихає, вуса льодом покрилися, голову капюшоном покрив, обличчя не видно. Затаїв дихання на мить, прислухався, принюхався, на сліди, що на снігу залишилися, подивився, а потім каже:

— Виходь, тхорик! Не бійся.

Вийшов тхорик зі схованки і до нього.

— Добрий вечір!

— Добрий вечір, тхорику! Чого це ти злякався?

— Не знаю хто Ви, тому й злякався. А може Ви хижак? Здалеку не видно.

— Вірно! Береженого Бог береже. Ти що тут в миколайську ніч робиш? Чому сам?

— Бо всі мене цураються, ніхто зі мною навіть розмовляти не хоче.

— А от я, бачиш, розмовляю! Розкажи, що сталося.

Розповів незнайомцеві тхорик свою історію.

— От такий я, Смердюк. Мене напевно і Миколай буде цуратися. Так що дива не станеться. Я навіть думаю, що Миколая немає.

Старець подивився на тхорика, похитав головою:

— Є Миколай… Є! Просто він не такий, яким його уявляють. Миколаєм може бути хто завгодно. Для цього лише добре серце потрібне.

— Ще скажіть, що я можу! — пожартував тхорик.

— І ти можеш. Хочеш бути Миколаєм? — старець дивився просто у вічі і лукаво посміхався.

— Хочу!

4. Тхорик — Миколай
Витяг старець з торбини шапку, прикрашену золотими зірочками та білими сніжинками, шубу, розписану срібними хрестиками. Накинув на тхорика. В самий раз прийшлося. І рукави не звисають, і шапка на очі не сповзає. Знов у торбу і посоха дістав. На кінці кришталева куля, усіма кольорами сяє-виблискує в місячному світлі.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 22

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.

1 Коментар
  • СашаReade’r
    13.06.2022 00:21

    Дуже класна казка , моя 15 річна дитина любить щасинати під казки , з цього сайту?

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: