Історія про жабу Душку та хом’ячків-сусідів
Казки Володимира Читая
1. Нова сусідка відвідує Тама
Жили в лісі на горбочку два хом’ячки. Одного звали Тут, бо жив він тут, а другого — Там, бо жив він там, на іншому боці. Були вони друзями нерозлучними.
Вдосвіта прокидалися і сонечко зустрічали за чашкою чаю. Для цього столика між своїми норками зробили, рівно по серединці, що б кожному однаково йти було.
Потім до роботи бралися, поле обробляти та зерно на зиму готувати. Тут йшов в поле направо, а Там — наліво. Врожай чесно порівну ділили. Вечором знову чай пили. Так було завжди. Жили не тужили друзі і горя не знали.
Якось, коли йшли в поле, побачили в долині земляну жабу. Вся її шкіра була вкрита бородавками та прищами. За спиною мала футляр зі скрипкою. І вона їх побачила:
— Доброго дня, хом’ячки.
— Доброго дня! — відповіли вони разом.
— Я — жаба Душечка. Ви не проти, як я тут в долині влаштуюся?
Хом’ячки переглянулися:
— Та ні, не проти. Влаштовуйся, жабо! Тільки зерно наше не їж.
— Дякую вам, сусідоньки. Щиро дякую. Зерна вашого не чіпатиму.
Так в долині біля горбочка, де жили хом’ячки, оселилася жаба.
Вечором, коли хом’ячки попили чаю і розішлися кожен у свою нору моститися до сну, до Тама хтось постукав у двері.
— Хто там?
— Це я, твоя нова сусідка, жаба Душечка.
Там впустив сусідку. Та зайшла, присіла.
— Я тобі комариків в’ялених принесла. Подякувати хотіла, що дозволили тут оселитися.
— Комариків? Я їх не їм. — скривився Там. — Але мені все одно приємно, що ти прийшла подякувати.
— Розказуй, як живеш. — Жаба вмостилася і приготувалася слухати.
— Живемо добре, дружно. Кращого сусіда, ніж Тут, годі шукати. І виручить, і допоможе, і порадить. Щастя, а не сусід.
Поки Там розказував, жаба усіх тих комариків, котрих принесла, з’їла. Коли хом’ячок усе розказав, жаба глибоко зітхнула, похитала головою, прищурилась і каже:
— Не справедливо.
— Що не справедливо? — здивувався Там.
— Все несправедливо. Ділитеся ви порівну, а в сусіда твого нора більша. — Жаба подивилася через вікно на небо. — О, вже місяць зійшов. Мені час йти. В мене концерт. — Відкланялася і пішла.
Скоро Там почув, як десь заграла скрипка і лісом полинула «Місячна соната». «Як красиво» — замріявся хом’ячок. Але музика несподівано стихла.
Саме час засинати, але не спиться Таму. Жабині слова з голови не йдуть. «Нора у Тута таки більша. Хай не набагато, але ж більша. То чому ж ділимо все порівну, як домовилися, а нора більша? Таки не справедливо.» Якось образливо йому на душі стало. Крутився цілу ніч, так і не заснув. Душило щось у грудях.
На ранок очі червоні, лапами ледь соває, з боку в бік його хилитає. Не пішов чай пити. Тут прийшов до столика, приніс чайника, а Тама немає. Здивувався. Не було ще такого, що б Там чаю не пив зранку. Певно щось сталося. Пішов до друга.
— Доброго ранку!
А Там мовчить, не вітається.
— Що з тобою, друже Там? — намагається Тут йому в очі заглянути.
— Нічого. — Буркнув той і відвів погляд.
— Ти чому чай не прийшов пити?
— Бо не хочу. — Там зібрався і пішов в поле.
«Дивно» — подумав Тут, але теж зібрався і в поле пішов.
2. Більше поле Тута
Вечором вже ніхто з друзів не пішов на чай. Там не пішов, бо несправедливість його ще мучила, а Тут просто образився на друга, який навіть не пояснив, чому він зранку схід сонця прогуляв.
Чує Тут, хтось в двері стукає.
— Хто там?
— Це я, сусідка, жаба Душечка.
Тут впустив сусідку. Та зайшла, присіла.
— Доброго вечора, сусіде. От прийшла провідати тебе. Подякувати хотіла, що дозволили тут оселитися. Жуків тобі принесла. Будеш?
— Жуків? Я не їм жуків. — скривився Тут.
— Ну, як ти не будеш, я поїм. Розказуй, як живеш.
— Жив добре до вчорашнього дня. Мав справжнього друга і щирого сусіда, хом’ячка Тама. Все на двох завжди ділити: і радість, і біду. А тепер щось з ним робиться… Сам не знаю що.
— Так-так… Я теж помітила. Ти з ним, дивись, обережно. Мало чого він задумав.
— А що він задумав? — здивувався Тут.
— Не знаю, що саме. Але те, що під себе все гребе, то це точно.
— Як це?
— Дивися, ти на поле куди ходиш? Направо? А знаєш, що воно більше, ніж ліве? Значить і працювати на ньому більше треба, і врожай з нього більший. А ділите ви все порівну. Виходить, що ти працюєш більше, а заробляєш менше. Не справедливо!
Задумався Тут. Жаба у віконце подивилася, побачила, що місяць сходить.
— Ти, Тут, подумай. А я піду. В мене концерт. — Позбиралася і пішла.
Знову почулася «Місячна соната». Красиво так, мелодійно. Але несподівано обірвалася посеред акорду.
Довго думав Тут над жаб’ячими словами. «Таки правду каже. Якщо поле більше, то й роботи більше коло нього. То чого ж порівну? Не чесно, не справедливо. Треба цьому край класти.» Не спав цілу ніч Тут, душило його щось у грудях.
Зранку на поле пішов і Тама зустрів.
— Тепер я піду на ліве поле, а ти йди на праве! Попрацюй!
— Як? Це ж моє поле!
— Ніхто тобі його не давав! Сам узяв. Твоє вже було. Тепер моє буде. — Тут повернув наліво.
Що залишалося робити, пішов Там направо, на тутове поле, і думає: «Чого це я на чужому полі працювати буду? Не буду!» Позбирав, що міг, за щоки позапихав і в свою нору позносив, що б Тут не бачив.
3. Жаба знову за своє
Вечір настав. Втомилися хом’яки за цілий день, весь врожай зібрали, навіть і той, який ще не достиг. Що б сусіду не залишати. Полягали вдома, ледве дихають.
Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.
Неймоіврно гарна і цікава історія!!