TOU

Історія про жабу Душку та хом’ячків-сусідів

Казки Володимира Читая

1. Нова сусідка відвідує Тама
Жили в лісі на горбочку два хом’ячки. Одного звали Тут, бо жив він тут, а другого — Там, бо жив він там, на іншому боці. Були вони друзями нерозлучними.

Вдосвіта прокидалися і сонечко зустрічали за чашкою чаю. Для цього столика між своїми норками зробили, рівно по серединці, що б кожному однаково йти було.

Потім до роботи бралися, поле обробляти та зерно на зиму готувати. Тут йшов в поле направо, а Там — наліво. Врожай чесно порівну ділили. Вечором знову чай пили. Так було завжди. Жили не тужили друзі і горя не знали.

Якось, коли йшли в поле, побачили в долині земляну жабу. Вся її шкіра була вкрита бородавками та прищами. За спиною мала футляр зі скрипкою. І вона їх побачила:

— Доброго дня, хом’ячки.

— Доброго дня! — відповіли вони разом.

— Я — жаба Душечка. Ви не проти, як я тут в долині влаштуюся?

Хом’ячки переглянулися:

— Та ні, не проти. Влаштовуйся, жабо! Тільки зерно наше не їж.

— Дякую вам, сусідоньки. Щиро дякую. Зерна вашого не чіпатиму.

Так в долині біля горбочка, де жили хом’ячки, оселилася жаба.

Вечором, коли хом’ячки попили чаю і розішлися кожен у свою нору моститися до сну, до Тама хтось постукав у двері.

— Хто там?

— Це я, твоя нова сусідка, жаба Душечка.

Там впустив сусідку. Та зайшла, присіла.

— Я тобі комариків в’ялених принесла. Подякувати хотіла, що дозволили тут оселитися.

— Комариків? Я їх не їм. — скривився Там. — Але мені все одно приємно, що ти прийшла подякувати.

— Розказуй, як живеш. — Жаба вмостилася і приготувалася слухати.

— Живемо добре, дружно. Кращого сусіда, ніж Тут, годі шукати. І виручить, і допоможе, і порадить. Щастя, а не сусід.

Поки Там розказував, жаба усіх тих комариків, котрих принесла, з’їла. Коли хом’ячок усе розказав, жаба глибоко зітхнула, похитала головою, прищурилась і каже:

— Не справедливо.

— Що не справедливо? — здивувався Там.

— Все несправедливо. Ділитеся ви порівну, а в сусіда твого нора більша. — Жаба подивилася через вікно на небо. — О, вже місяць зійшов. Мені час йти. В мене концерт. — Відкланялася і пішла.

Скоро Там почув, як десь заграла скрипка і лісом полинула «Місячна соната». «Як красиво» — замріявся хом’ячок. Але музика несподівано стихла.

Саме час засинати, але не спиться Таму. Жабині слова з голови не йдуть. «Нора у Тута таки більша. Хай не набагато, але ж більша. То чому ж ділимо все порівну, як домовилися, а нора більша? Таки не справедливо.» Якось образливо йому на душі стало. Крутився цілу ніч, так і не заснув. Душило щось у грудях.

На ранок очі червоні, лапами ледь соває, з боку в бік його хилитає. Не пішов чай пити. Тут прийшов до столика, приніс чайника, а Тама немає. Здивувався. Не було ще такого, що б Там чаю не пив зранку. Певно щось сталося. Пішов до друга.

— Доброго ранку!

А Там мовчить, не вітається.

— Що з тобою, друже Там? — намагається Тут йому в очі заглянути.

— Нічого. — Буркнув той і відвів погляд.

— Ти чому чай не прийшов пити?

— Бо не хочу. — Там зібрався і пішов в поле.

«Дивно» — подумав Тут, але теж зібрався і в поле пішов.

2. Більше поле Тута
Вечором вже ніхто з друзів не пішов на чай. Там не пішов, бо несправедливість його ще мучила, а Тут просто образився на друга, який навіть не пояснив, чому він зранку схід сонця прогуляв.

Чує Тут, хтось в двері стукає.

— Хто там?

— Це я, сусідка, жаба Душечка.

Тут впустив сусідку. Та зайшла, присіла.

— Доброго вечора, сусіде. От прийшла провідати тебе. Подякувати хотіла, що дозволили тут оселитися. Жуків тобі принесла. Будеш?

— Жуків? Я не їм жуків. — скривився Тут.

— Ну, як ти не будеш, я поїм. Розказуй, як живеш.

— Жив добре до вчорашнього дня. Мав справжнього друга і щирого сусіда, хом’ячка Тама. Все на двох завжди ділити: і радість, і біду. А тепер щось з ним робиться… Сам не знаю що.

— Так-так… Я теж помітила. Ти з ним, дивись, обережно. Мало чого він задумав.

— А що він задумав? — здивувався Тут.

— Не знаю, що саме. Але те, що під себе все гребе, то це точно.

— Як це?

— Дивися, ти на поле куди ходиш? Направо? А знаєш, що воно більше, ніж ліве? Значить і працювати на ньому більше треба, і врожай з нього більший. А ділите ви все порівну. Виходить, що ти працюєш більше, а заробляєш менше. Не справедливо!

Задумався Тут. Жаба у віконце подивилася, побачила, що місяць сходить.

— Ти, Тут, подумай. А я піду. В мене концерт. — Позбиралася і пішла.

Знову почулася «Місячна соната». Красиво так, мелодійно. Але несподівано обірвалася посеред акорду.

Довго думав Тут над жаб’ячими словами. «Таки правду каже. Якщо поле більше, то й роботи більше коло нього. То чого ж порівну? Не чесно, не справедливо. Треба цьому край класти.» Не спав цілу ніч Тут, душило його щось у грудях.

Зранку на поле пішов і Тама зустрів.

— Тепер я піду на ліве поле, а ти йди на праве! Попрацюй!

— Як? Це ж моє поле!

— Ніхто тобі його не давав! Сам узяв. Твоє вже було. Тепер моє буде. — Тут повернув наліво.

Що залишалося робити, пішов Там направо, на тутове поле, і думає: «Чого це я на чужому полі працювати буду? Не буду!» Позбирав, що міг, за щоки позапихав і в свою нору позносив, що б Тут не бачив.

3. Жаба знову за своє
Вечір настав. Втомилися хом’яки за цілий день, весь врожай зібрали, навіть і той, який ще не достиг. Що б сусіду не залишати. Полягали вдома, ледве дихають.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Історії чарівного лісу ”
Володимир Читай
Видавництво: “Видавництво Старого Лева“
м. Львів, 2014р.

1 Коментар
  • a.lebed0542@gmail.com
    24.07.2022 00:27

    Неймоіврно гарна і цікава історія!!

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: