TOU

Іван Іванович – купецький син

Білоруські народні казки

У деякому царстві, в деякому державстві жив собі один багатий купець. Народився у нього один син. Ріс він не по роках, а по годинах, не по годинах, а по хвилинах. Подався вчитися і швидко пройшов навчання. Якось пішов на прогулянку і взяв з собою паличку. Як кинув тую паличку, вона як полетить у тридев’яте царство й попала Бабі Язі в ногу. Баба Яга й каже:

– Ой Іване Івановичу, не зі мною тобі жартувати: є Біле поле, на Білому полі стоїть ліжко, на тому ліжку

лежить гарная панна, в головах стоїть кінь, з лика жар їсть! Ось із тією тобі жартувати!

Іван Іванович приходить додому й каже:

– Батьку мій рідний! Чув я, що є Біле поле, на Білому полі стоїть ліжко, на тому ліжку лежить гарная панна, в головах кінь стоїть, з лика жар їсть! Я хочу з тією панною одружитися.

Батько йому й каже:

– Бери грошей, сідлай коня і їдь!

Узяв Іван гроші, осідлав коня і поїхав. їхав він цілий день, і огорнула його темна ніч. Ось побачив він хатку на курячій ніжці. Заходить він у хатку, там дідочок маленький, як клубочок.

– Добрий день, дідусю!

– А, добрий день, добрий день, Іване Івановичу – купецький сину! Куди їдеш, куди шлях тримаєш?

– їду, дідусю, на Біле поле, та не знаю, де воно. Чи не знаєте ви, дідусю?

– Ні,– каже,– не знаю; якщо знають, то слуги мої. Заночуй,– каже,– завтра побачимо!

Він переночував. Уранці встав цей дід. Устав та як свисне – і позліталися пташки, які є на світі, – і маленькі, і великі.

– Ось ви, слуги мої,– каже дід,– усюди літаєте – і по лісу, і по полю, всі шляхи-путівці знаєте, а чи не знаєте, де Біле поле?

– Ні, відказують,– дідусю, не знаємо!

Тоді він каже:

– Ой Іване Івановичу – купецький сину! їдь далі, не можу сказати, де Біле поле, не знаю!

Іван сів на коня і поїхав. Знову день їхав. Огорнула його ніч. Ось він знову бачить – стоїть хатка на курячій ніжці. Він зайшов, а в тій хатці дідочок маленький, як клубочок.

– Добрий день, дідусю!

– Добрий день, Іване Івановичу! Куди шлях тримаєш?

– їду, дідусю, на Біле поле. Чи не знаєте, дідусю, де Біле поле?

– Ні, не знаю; якщо знають, то слуги мої. Заночуй, а завтра побачимо!

Уранці дід устав та як свисне – і позбігалися звірі!

Всі, які є на світі зібралися – і маленькі, і великі.Іван Іванович – купецький син (білоруська казка)

Ой, дідусю, кажуть, – ні, не знаємо, де Біле поле!

Дідочок каже:

– їдь далі, Іване Івановичу,– не знають звірі, не відають!

Іван і поїхав. Знову цілий день їхав, огорнула його темна ніч. І бачить він – стоїть хатка на курячій ніжці. Заходить він у хатку, а в хатці сидить дідочок маленький, як клубочок.

– Добрий день, дідусю!

Добрий день, Іване Івановичу – купецький сину! Куди їдеш, куди шлях тримаєш?

– Ой, їду, дідусю, на Біле поле, та не знаю, де воно, теє Біле поле. Чи не знаєте ви, дідусю?

– Ні, не знаю; якщо знає, то служниця моя. Ось заночуй,– каже,– завтра знатимемо все!

Заночував Іван Іванович. Назавтра дідусь вийшов, як свиснув – то набігла хмара; ніч темна – а то аж чорно стало. Тоді дід питає:

– Служнице моя вірная, чи не знаєш ти, де Біле поле?

– Чому ж,– каже,– не знаю: я зараз через нього йшла!

– Ну,– каже дідочок,– Іване Івановичу – купецький сину, ставай їй на крильця, вона тебе занесе на Біле поле. Тільки не кажи, що бачиш Біле поле. Вона тебе питатиме:

«Що, Іване Івановичу, чи бачиш Біле поле?» Кажи, що не бачиш!

Ось він став їй на крильця, вона його й понесла. Несла-несла, несла-несла, принесла до Білого поля.

– Іване Івановичу, чи бачиш Біле поле?

– Ні, не бачу!

Вона ще пронесла трохи.

– Іване Івановичу, чи бачиш Біле поле?

– Ні,– каже,– не бачу! Пронесла ще трохи і питає втретє:

Іване Івановичу – купецький сину, чи бачиш Біле поле? Йому здалося, що він минув Біле поле, та й каже:

Іван Іванович – купецький син (білоруська казка)– Бачу!

Вона й спустила його. І спустила в такі моховиння, в болота, що ні самому пройти, ні коня провести. Ішов він, ішов, вибрався на Біле поле. Побачила його панна й каже:

– Добрий день, Іване Івановичу – купецький сину!

– Добрий день, панно! – відказує Іван.

– Ой,– каже панна,– я давно на тебе чекала, ледь дочекалася!

– А я давно їду, ледве-ледве доїхав до тебе!

Вранці вона сідає на свого коня, що з лика жар їсть, і каже:

– Я поїду на прогулянку, а ти всюди ходи, тільки в одне місце не заглядай – в ту кімнату, що двері замазані, ликом зав’язані, туди не ходи!

Сама сіла на коня й поїхала. Кінь той поверх лісу піднявся і полетів. А він залишився ходити без неї і не пішов туди. Вона приїжджає ввечері. Назавтра вона знову каже:

– Ну, Іване Івановичу – купецький сину, гляди, не ходи туди, де тобі не дозволено.

А я поїду на прогулянку.

Він день ходив, ходив і стерпів. Вона приїжджає ввечері.

– От добре, Іване Івановичу – купецький сину, витримав і другий день.Іван Іванович – купецький син (білоруська казка)

Назавтра вона знову каже:

– Ну, Іване Івановичу, я поїду на прогулянку, а ти гляди не ходи в ту кімнату!

І поїхала. Він ходив, ходив і раптом надвечір думає: «Що ж я всюди ходжу, ходжу, а не знаю, що в тій кімнаті?»

Він приходить туди, подивився, а там Кощій на ланцюгу прив’язаний!

Кощій побачив його та й каже:

А здоров, здоров, Іване Івановичу – купецький сину!

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Білоруські народні казки”
Видавництво “Веселка”, м. Київ, 1987р.
Упорядкування – Григорій Півторак.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: