<

Їжачок

Казки Діамари Ходимчук (Діма)

Їжачок — Діамара Ходимчук

Маленький Їжачок вийшов з мамою і татом на прогулянку.

Їжачок був дуже радий: адже де вперше він вийшов із лісу в широке поле. У полі було багато м’якої трави і чарівних пахучих квітів яких маленький Їжачок ще ніколи не бачив.

Йому було всього два місяці і батьки мусили майже на кожному кроці робити йому зауваження:

— Обережно, тут яма!

— Це місце дуже небезпечне, його краще обійти.

— Дивись під ноги, не наступай на колючки!

Коли вони підійшли до горбочка, на якому росло багато білих квіточок-ромашок, мама сказала Їжачку:

— Зараз я покажу тобі, як треба скочуватись з горбочка, щоб скоротити шлях і час.

Вона згорнулася клубочком і — не встиг Їжачок опам’ятатись, — була вже далеко від нього. Тато-Їжак сів собі збоку на пеньок і спостерігав за наукою сина.

Маленький Їжачок, так само, як мама, згорнувся клубочком і покотився вниз із горбка. Зразу він злякався трохи, та незабаром уже шкодував, що не міг котитись ще далі і далі…

Кілька разів підряд Їжачок вибігав на горбочок і з радісними вигуками скочувався в м’які трави. Він був би радий бавитись так і цілий день, але мама сказала:

— На сьогодні досить! У тебе від незвички і так болітиме завтра спинка.

— Так, це правда, годі вже тобі скочуватися, — ствердив мамині слова тато-Їжак, і вони пішли далі.

По дорозі Їжачок згадав про високу гору з другого боку лісу.

— Мамо, чи ми коли-небудь підемо гуляти на ту гору? Я хотів би вилізти на саме верхів’я і покотитися вниз.

На це його бажання батько суворо відповів:

— Ніколи навіть і не думай про це! Біля тієї гори живе старий Лис, який вже давно має намір піймати нас. І взагалі з високих гір скочуватись небезпечно.

— Чому? — здивувався Їжачок. — Адже це так цікаво!

— По дорозі ти можеш наскочити на камінь і поранитись. Найгірше те, що ти довго не зможеш зупинитися, скотившися з високої гори.

— Ти можеш закотитись аж у село, де тебе піймають люди і вже ніколи не випустять до нас, — стурбовано промовила мама.

Їжачок посмутнів…

«Шкода, — подумав він про себе, — що біля тієї гори живе Лис, а то б я обов’язково скотився з неї. Бодай один раз. “Тоді б я котився довго-довго!»

Ввечері перед сном маленький Їжачок уявляв себе на самому верхів’ї високої гори. А коли зовсім потемніло і над лісом засяяв яскравий повнолиций Місяць, Їжачок тихенько виліз із нірки і побіг в напрямку гори. Йому так хотілось вибратись аж на саме її верхів’я, потім згорнутись клубочком і швидко-швидко покотитися вниз!..

Ах, це було так привабливо, так захоплююче!

Про Лиса Їжачок навіть і не згадував. Він був певний, що Лис тепер спить і його не варто боятись.

Їжачок біг щодуху. Ось він уже вибіг із лісу, біжить полем. Ще трошки — і він буде біля гори.

— Шур!.. Шур!… — почулося в нього над головою.

Їжачок згадав, що батьки вчили його в хвилину небезпеки згорнутись клубочком і сидіти нерухомо. Він так і зробив.

— Шур!.. Шур!.. — прошипіло ще кілька разів угорі і замовкло.

Їжачок підняв голову: величезна сова, покружлявши над ним, полетіла в ліс.

— Як добре, що вона мене не помітила. — подумав Їжачок і ще швидше побіг до гори. Добігши до її підніжжя, він побачив, що
гора була набагато більшою, ніж здавалася здалеку. Вилізти на її верхів’я було не так-то вже й просто. Але маленький Їжачок був дуже упертим і вирішив за всяку ціну досягти задуманого.

Добравшись до половини гори, він відчув, що сили його слабіють. У нього майнула, думка:

— А може не треба лізти на саме верхів’я? Може краще вже тепер згорнутись клубочком і покотитися вниз?

Їжачок трохи подумав і вирішив:

— Ні, я мушу обов’язково добратись до верхів’я!

Напружуючи рештки сил, він таки добрався до неї. Поглянув навколо і сказав сам до себе:

— Молодець, Їжачок! Школа, що зараз ніч і ніхто тебе не бачить, а то напевне всі тобі заздрили б.

Його радість поменшала, коли він поглянув униз. Гора була дуже високою і він міг закотитись хто-зна куди. Може й справді аж у село, як колись казала мама?.. Але Їжачок потішав себе тим, що він зможе завжди в потрібну хвилину зупинитись. Він згорнувся клубочком, промовив:

Раз, два, три
Я лечу з гори!
Чотири, п’ять, шість,
Мене Лис не з’їсть!

І покотився вниз…

Він котився так швидко, що навіть вітер не міг би його наздогнати. Ось уже й гора кінчиться, а він все котиться, котиться далі… Ось уже й село недалеко, а Їжачок ніяк не може зупинитися. Згадав він тоді батькові слова, але тепер вже було пізно. Якась дивна сила штовхала його все далі і далі. Він проминув село, викотився на шлях, покотився незнайомими полями і лісами… Перекотився через міст над
річкою, через ярок і викотився на широкий шлях, де вже ніщо не могло його зупинити, бо шлях був рівний і такий довгий, що йому
кінця-краю не було видно…

Злякався Їжачок. Серденько його забилося тривожно, на очі навернулися сльози. Попробував ще раз зупинитись, та де там! Котився
так само швидко, як і раніш… Ось перед ним великий, глибокий яр. Їжачок знав, що коли він упаде в цей яр, то покалічить собі ніжки.

— Мамо! — крикнув переляканий Їжачок… — і прокинувся.

Побачив себе вдома, на м’якому листі, поруч мами і тата, які спокійно спали.

Їжачок також заснув незабаром, подумавши перед тим: «Тепер я вже ніколи навіть не згадаю про ту гору. Як добре, що все це сталося уві сні!»

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

“Їжачок” — ДІМА
Націоналістичне видавництво в Європі, Париж, 1958 р.
Ілюстрації Ю. Кульчицького

Залишити коментар