TOU

Їжачок і квітка

Василь Довжик

НЕРОЗВАЖЛИВЕ  ЇЖАЧЕНЯ

Був собі їжачок з кривими ніжками. І такий він був лагідний, смирний та несміливий, що далі вже нікуди: слово соромився за
себе мовити. Нітився, затинався перед кожним, коли мав про щось говорити. Здавалося їжакові, що всі тільки й дивляться на
його кривульки та нищечком насміхаються з нього. Він тоді пирхав та чмирхав замість мови і це справді смішило сторонніх,
а їжака до сліз доводило. Тому вдень він, згорнувшись клубочком, відлюдькувато сопів собі у затінку ліщини, а смерком ви-
ходив на полювання.

Мав той їжачок одне-єдине їжаченя та більш нікого: ні родини, ні дружини.

Мале росло без матері, тож батько, жаліючи, частенько потурав дитині, не дуже сварив за пустощі. Та й доки він пирхав та
затинався, вимовляючи той докір, мале починало хіхікати. Правду кажучи, не зовсім слухняне вдалося їжаченя, хоча було ще
й зовсім крихітне і голочки мало іще ніжні, як пушок, і неколючі.

Одного разу, отак пустуючи, їжаченя накупалося в холодному струмку, що неподалік в’юнився у високій траві. З обіду заболіла їжаченяткові голова, надвечір знялася температура, підкинувся жар. Старому їжакові душа розривалася з розпуки, але
дитинячу хворобу не виймеш і не перекладеш на себе.

— Що його робити? — бідкався їжак, покректуючи та зітхаючи.— Ти полеж, а я, мабуть, покличу лікаря…— хапався він.

— Ой!.. Не треба лікаря! Я боюся…— пхинькало їжаченя.—Не кидай мене!

Лікар добрий. Він тобі ліків дасть, ти вип’єш — і голівка перестане, горло не болітиме…— вмовляв їжак ласкаво і потер-
пав, бо сам ніколи не ходив до лікаря.

Ліки гіркі!..— вередувало мале, а старий вже не знаходив собі місця — боявся покинути іжаченя без догляду. Тож коли
воно на хвильку знесилено приплющило очі, їжак вискочив із затишку і чимдуж подався до крота, що добре знався на травах
і корінцях.

ДИВНИЙ ЛІКАР

— Хто там на черзі? — спитали з темного віконечка під кротовою горою.

— Я.

— Що у вас?..

— Та те…— знітився їжак, хоч і не бачив, перед ким.— Мені потрібен лікар.

— Я — лікар. Що болить? — засопіло в норі.

— Та те… мені не той…— затинався їжачок.— А серце і той…

Хотів сказати, що серце і душа болить йому за дитину, але затнувся знову.

— Серце? — перепитав лікар.— Обслухаємо!

Висунулася з темної дірки трубка. Їжачок аж назад поточився:

— Та те…

— Не розмовляти. Підступіть ближче. Не дихайте. Дихайте. Так, відчувається перевтома і кисневе голодування. Частіше гуляти на свіжому повітрі, а серце ваше здорове.

— Я хотів сказати серце і той… душа…

— Душа?! Обстежимо! Простягніть передні лапки вперед.
— Що з вами? Сміливіше. Так! Тепер угору. Станьте на кінчики лапок, потягніться. Присядьте. Встаньте. Присядьте. Ви цілком здоровий! Можете отак навприсядки танцювати до самого дому,— пожартував лікар.

— А чи не могли б ви те… пройтися зі мною?

— Та ви що?! — обурився лікар.

Треба сказати, що кріт був дуже обережний. Лікував бідолах, але на поверхню не вилазив ніколи. «Хто його знає,— думав
він,— що в них на мислі. Одне справді нездужає, а інше — хитре, як лисиця, прикинеться хворим та нещасним — висунеш носа,
а воно тебе і вхопить. Сам незчуєшся, коли і схрумає!.. Про їжаків також усякі чутки ходять. Молочко вони люблять, але ж і до
м’ясця бувають ласенькі. Гадюку отруйну запросто можуть уколошкати! Вчепиться зубами за хвіст, згорнеться клубочком, наїжиться, а змія всім тілом в’ється та об колючки б’ється, доки згине. А який їжачок не промине мишку зловити, як і кіт… Еге,
лікуй та й сам бережися!..»

— Мені потрібна невідкладна допомога,— мовив їжак повільно, не затинаючись.

— Як вам не соромно! У мене ж зібралася ціла черга хворих на вечірній прийом! Вигадали собі хворобу і…

— Вислухайте мене!..

— Я вже вас обслухав і обстежив. Ідіть геть, не морочте голову. Хто там на черзі?

— Хто на черзі? — оглянувся їжак.— Нема. Нікого нема.
— Я на черзі! — у нього й голос змінився від хвилювання.

— Що у вас?..— байдуже пролунало з чорної дірки.

— Дитина…— ледве видихнув їжачок.

Висунувся стетоскоп, завмер. Висунувся молоточок і теж завмер.

— Де ж ваша дитина?

— Вдома. Вона не встає.

— Що з нею?

— Отаке і отаке. Накупалося. Захворіло. Жар не спадає…

— Жар не спадає?! Потрібна невідкладна допомога! Хто там на черзі?

— Я на черзі…— сумно мовив їжак.

— Прийом закінчено. У мене — терміновий виклик.

— А що ж мені робити?

— Ідіть додому. Я захоплю інструменти і зайду до вас.

— До мене?! — зрадів їжак.— Ви ж маєте терміновий виклик!

— Так. Я записую виклик до вашої дитини. До речі, як до вас добиратися?

— Отак вийдете і просто, просто, а потім…

— Точніше.

— Вибачте. Ми тут живемо недавно,— торохтів зраділо їжак,— я не знаю, як що називається.

— Вкажіть напрямок.

— На південь, на південь, а потім звернете на захід…

— Стривайте, стривайте! Прихиліться ближче…їжак притулився майже до дірки, а звідти пошепки:

— Пробачте мені, але я дуже погано бачу,— зізнався кріт.

— А ви не пробували звернутися до лікаря?

— Я ж сам лікар! — засміявся кріт. А їжакові стало незручно.

— Я не хотів…— вибачився він.

— Пусте,— продовжував кріт.— Зате я дуже добре чую. Прогупайте мені напрямок, а я за вами…

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Їжачок і квітка“
Василь Довжик
Видавництво: “Веселка“
м. Київ, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: