<

Їжачок якого можна було погладити

Казки Михайла Пляцковського

Усі їжаки у світі — колючі. На них стільки гострих голок, навіть не доторкнешся. А по голівці погладити зовсім не можна. Тому їх ніхто ніколи і не приголубив жодного разу.

Але одному доброму Їжачку таки пощастило. Як це сталося? А ось як.

Йшов Їжачок лісом. Бачить: пеньок. А на пеньку сидить Зайченя і манну кашу  з тарілки їсть. І не просто їсть, а столовою ложкою. З’їло Зайченя всю кашу і сказало:

–  Дякую мамо!

Підійшла до Зайченятка мама Зайчиха, по голівці лапкою погладила і похвалила:

– Молодець! Який у мене вихований синочок росте!

А Їжачку, якого ніхто ніколи так ласкаво не гладив, раптом стало сумно. Так сумно, що він навіть заплакав.

Побачила Зайчиха, що Їжачок плаче, і питає:

— Хто тебе образив?

— Ніхто не образив, — відповідає Їжачок.

— А чому  у тебе сльози на очах?

— Тому що ви Зайченя… погладили… лапкою— Хіба тебе твоя мама не гладить?

— Не гладить. Ніхто мене не гладить.

— Я б тебе, малюче, погладила, якби… якби ти не був такий колючий, — пошкодувала Їжачка Зайчиха.

— Звичайно, вона б тебе погладила, — втрутилося Зайченя. — Але можна дуже просто лапку вколоти.

— А якщо б я був не таким колючим? — раптом спитав Їжачок.

— Тоді зовсім інша справа, — каже Зайчиха. — Але ж це неможливо!

–  Можливо! — крикнув Їжачок і почав перекидатися, почав катулятися по землі доти, поки не начепив на всі свої голки цілу купу опалого листя. Він став схожий на строкату різнокольорову кульку.

Коли кулька ця підкотилася до Зайчихи, вона одразу не зрозуміла, в чому справа. Але Їжачок просунув крізь листя чорну кнопочку носа і промимрив:

— Тепер я… зовсім… не колючий. Правда? Зайчиха посміхнулася і погладила Їжачка.

– Молодець! – сказала вона. — Який винахідливий Їжачок росте!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Солнышко на память”

Михайло Пляцковський

Видавництво: “Советская Россия”, 1975 р.

Залишити коментар