Їжакова шубка

Колись давно-давно жили собі дід та баба, і не було в них дітей. Сидять вони якось за столом і журяться:

— Послав би нам бог онучатко, хоча б таке, як їжачок на зріст.

Тільки вони це промовили, як вилазить з-під печі маленький їжачок і каже:

— Я буду ваш онук!

Узяли дід з бабою їжака собі в онуки і виростили його.

Коли їжачок підріс, баба й каже:

— Був би наш онук більший, було б кому тепер свиней пасти. А такого малого свині ще й затопчуть.

— Не сумуйте, бабусю! Я з цією роботою справлюся.

— А чи не страшно тобі буде, онучку?

— Чого? Свиней? Та якби мені страшно було, я від сорому крізь землю провалився б! Де вони, ті ваші свині, пожену їх пасти.

Як сказав їжак, так і зробив. Погнав свиней у ліс і пас їх там аж три роки, навіть додому не приганяв. За три роки стільки свиней наплодилося, що й не злічити. Проте їжак добре справлявся з ними.

Одного разу в тому лісі, де їжак пас свиней, полював сам король та й заблукав. Шукаючи дороги з лісу, король набрів на їжакових свиней. Дивується король: свині пасуться, а пастуха ніде не видно: їжак у заростях багна сидів.

А чи є пастух біля цих свиней? — гукає король.

— Ось він! — відповідає їжак.

— Та де ж ти? — крутить головою король.

— Ось тут, у багні!

— Іди сюди, поговоримо!

— А чого б і не піти,— відповів їжак і виліз з гущавини.

— Та як же ти, такий малий, стільки свиней пасеш?

— А як ти, такий великий, і заблукав у лісі?

— Виведи мене з цього лісу,— попрохав король.

— А чого ж, можна й вивести! Віддай лише за мене свою найменшу дочку — враз виведу!

— Бач, чого захотів! ІЦоб я тобі, жабеняті такому, та свою дочку-красуню віддав?

— Ні, то й ні! — каже їжак,— Шукай тоді дорогу сам!

Поскакав король. Проблукав цілий день, а надвечір знову гукає їжака:

— Пастушку, де ти? Чуєш, виведи мене з лісу, бо я сам ніяк з лісу не виберуся!

— А чого ж, можна й вивести! Віддай тільки за мене свою найменшу дочку — враз виведу!

— Не можу я цього зробити!

— Ні, то й ні! — відповідає їжак.— Тоді шукай дорогу сам! А мені треба свиней пасти.

Поїздив король ііце кілька годин і знову повернувся назад.

— Ну, то як, покажеш мені дорогу?

— А чого ж, можна й показати! — каже їжак,— Віддай тільки за мене свою найменшу дочку — враз покажу!

— Ну, що мені з тобою робити? — зітхнув король.— Бери на здоров’я!

— Отже, обіцяєш віддати за мене свою дочку?

— Обіцяю!

— Гаразд! їдь за мною по оцій стежці, але поспішай, бо мої свині ще розбредуться.

Показав їжак королю дорогу, домовилися вони про день весілля й розійшлися — король поїхав до себе в королівський палац, а їжак до свиней повернувся.

За три дні до весілля пригнав їжак свиней на дідове подвір’я, дід тільки руками розводить: і в сажу, і в загороді, і в усіх закутках повно-повнісінько свиней, куди не повернись — скрізь рохкають.

На третій день одягнув їжак святкове вбрання, поверх нього накинув свою колючу шубку, запріг у берестяну карету двох чорних півнів та й покотив щодуху до своєї нареченої. Король зустрів його неабияк: наказав своїм воякам закидати камінням карету, а півнів перебити.

Та півні як побачать, що камінець летить, — стриб-стриб угору, і камінець пролітає низом. І так було, аж поки до палацу під’їхали. Тут півні заспівали:

— Ку-ку-рі-ку! Королівський зять прибув! Ку-ку-рі-ку! Королівський зять прибув!

Вийшла назустріч наречена, поклала їжака в шовковий фартух і понесла в палац. Старші сестри потішаються з неї, а найменша у відповідь:

— Смійтеся! Смійтеся! Який мені судився, такого й любитиму!

Ранком наречена знову поклала їжака у свій фартух і понесла до церкви — вінчатись. Наділи їжакові на лапку обручку, а після вінчання поклала молода дружина свого чоловіка у фартух, щоб у палац віднести. Сміються люди з кумедної пари, а молода дружина їм відповідає:

— Смійтеся, смійтеся, хто мені судився, з тим і житиму.

Увечері, перед тим, як іти спати, скинув їжачок свою шубку й поклав біля ніг. Побачила це дружина й думає: «І навіщо вона йому така колюча? Ось засне чоловік мій — візьму й спалю шубку!»

Так вона і вчинила, як надумала. А далі іцо? Тільки шубка згоріла, чоловік занедужав. Плаче дружина, побивається. А їжак, перемагаючи біль, заспокоює дружину:

— Знаю, знаю, люба моя, не бажала ти мені лиха, та перш ніж щось робити, треба було б зі мною порадитись. Якби ти мою шубку не спалила щойно, через два тижні я її без болю позбувся б. А тепер треба чекати, і, коли я видужаю, ти надзвичайно здивуєшся, а сльози радістю зміняться.

Важко було їжакові, але він мужньо терпів і витерпів. Особливо останнього дня хвороба його діймала. Зате тільки-но сонечко зійшло, скочив їжак з ліжка, тричі носа витер і тієї ж миті обернувся вродливим принцем.

Король- тесть на радощах віддав йому всю владу. А новий король узяв до себе своїх діда з бабою, і зажили всі щасливо.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Латиські народні казки”
Видавництво: “Веселка”
Переклад – К. Оверченко
м. Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: